Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прихований та страхітливий образ Ізіди знову з’являється у поемі Шіллера «Прихований образ Саїса», написаній у 1795 році[942]. Героєм цієї поеми є молодий хлопець, охоплений бажанням пізнати Істину, який проникає у храм Саїса та дізнається, що за покривалом богині ховається сама Істина. Ієрофант попереджає його, що жоден смертний не повинен торкатися покривала: «Це покривало, що безперечно є легким для людської руки, нестерпно важке для людської свідомості». Необережний юнак повертається до храму вночі. Його охоплює жах, внутрішній голос намагається його зупинити. Проте він піднімає покривало та падає непритомний: «Його назавжди залишила безтурботність. Важка меланхолія дуже швидко звела його у могилу. […] Горе тому, хто шукатиме Істину на шляхах помилки». Ця поема викликала ворожість, зокрема, з боку Гердера, який не хотів погодитися, що бажання побачити Істину є помилкою[943].
Цю поему можна витлумачувати, насамперед, у перспективі ідеалістичного песимізму, що проступає також в інших творах Шіллера. Він прямо каже про те, що Ізіда представляє Істину, так само як у деяких алегоричних уявленнях XVIII століття[944]. Ця Істина може бути Істиною природи, а може бути Істиною конкретної ситуації людини у світі. Шіллер дає зрозуміти, що в обох випадках Істина є настільки потворною, що людина, яка пізнала її, більше не може жити.
«Слова ілюзії», написані у 1799 році у тому самому контексті, говорять про Право, Щастя та Істину. Ілюзією є думати, що Право святкуватиме перемогу, адже воно повинно вести вічну боротьбу. Ілюзією є думати, що той, хто має шляхетне серце, здобуде Щастя, адже він є чужим на цій землі. Ілюзією є думати, що Істина відкриється земному розумінню, «адже рука жодного смертного не може підняти її покривало. Ми можемо лише робити припущення та висувати здогади»[945].
У поемі «Кассандра» (1802), під час святкування одруження Ахілла із Поліксеною, донькою Пріама, Кассандра запитує себе:
Чи варто піднімати покривало,
Над тим, звідки загрожує жах?
Життя є лише помилкою,
А Істина — смертю[946].
З цього приводу, ми вже ніби чуємо слова Ніцше, про які йтиметься у наступному параграфі. Життя — це свято, це радість, це видимість, це ілюзія. Смерть — це Істина, яка полягає у розумінні, як у випадку Кассандри, що уся ця радість буде знищена. Тільки ілюзія, мистецтво, поезія дають змогу жити. Ми не можемо досягти ні Істини, ні Щастя на землі, вони є для нас чимось на кшталт забороненого плоду — настільки, що Істина є для людини жахливою та небезпечною. Цей песимізм Шіллера є, без жодних сумнівів, розплатою за його ідеалізм: Істина, Природа, Краса та Благо не належать цьому світові, точніше вони належать винятково внутрішньому світові, тобто, зрештою, моральній свідомості:
Ось чому, шляхетна душе, відірвися від ілюзій
Збережи небесну віру.
Те, чого не чує жодне вухо, те, чого не бачать жодні очі,
Істина, Краса, проте існують.
Вони не там, де їх шукає нерозумний,
Не ззовні, а в тобі, ти вічно їх твориш![947]
Або ще:
У тишу священну простору серця
Ти маєш втекти, якнайдалі від остогидлого плину життя.
Свобода є лише у царстві мрій,
А Краса цвіте лише в піснях поета[948].
Проте цілком можливо, що у «Прихованому образі Саїса» прикрита статуя символізує саму Природу, масонську Ізіду, відому Шіллеру завдяки працям Райнгольда. Адже він, перефразовуючи назву трактату Райнгольда, написав трактат «Місія Мойсея», де фактично прийняв ототожнення Ізіди та Яхве[949]. Коли Шіллер пише: «Горе тому, хто шукатиме Істину на шляхах помилки», можна припустити, що помилка полягає у відсутності поваги до богині, у тому, що не можуть дочекатися посвяти, не відчувають «священного трепоту», про який казав Кант, у тому, що не тримаються у межах дозволеного та у насильницький спосіб розкривають богиню. Якщо це так, то дух цієї поеми не надто далекий від духу поеми «Боги Греції», про яку ми вже говорили[950]. Брутально виривати у Природи її таємниці, у Ізіди — її покривало, шукати істину за будь-яку ціну та усіма можливими способами, зокрема, за допомогою техніки та механізації природи, — це все означає наражатися на небезпеку вбити ідеал та поезію і опинитися, таким чином, у розчаклованому світі.
Вочевидь, саме всупереч поемі Шіллера Шлеґель закликає своїх сучасників сміливо виступити проти небезпеки та подолати свій страх: «Прийшов час вирвати у Ізіди її покривало та відкрити її таємницю. Хто нездатен стерпіти вигляд богині, той нехай втікає або загине»[951]. У своєму есеї «Учні у Саїсі» Новаліс вторить йому: «Якщо справді жоден смертний не може підняти її покривало, як це вказує надпис, який я там бачу, то ми повинні намагатися стати безсмертними. Той, хто відмовляється підняти покривало, не є справжнім учнем Саїса»[952]. Цей натяк на безсмертя, або, інакше кажучи, на могутність розуму[953], дає змогу зрозуміти, що тема покривала Ізіди в романтичну добу витлумачується у перспективі ідеалістичної філософії. Розкрити Ізіду означає визнати, що Природа є нічим іншим, як Розумом, який не усвідомлює себе, що Не-Я, яким є Природа, зрештою тотожне Я, що Природа є ґенезою Розуму. Попри глибокі відмінності, що існують між різними філософами-романтиками, чи йдеться про Фіхте, Шеллінґа, Геґеля, а також Новаліса, у різних перспективах залишається незмінною та сама фундаментальна тенденція: ототожнення Природи та Розуму.
Есей Новаліса, що має назву «Учні у Саїсі», є незавершеним. У матеріалах, зібраних Новалісом для його написання, він вражаюче чітко висловив сенс, що його німецькі романтики надавали розкриттю Ізіди: «Один із них досягнув мети — він зняв покривало із богині Саїса. Але що він побачив? Він побачив справжнє диво — самого себе!»[954]. Для Новаліса, таким чином, дослідження внутрішнього життя дасть змогу дістатися витоків природи. Тільки повертаючись до самих себе, ми можемо зрозуміти природу, адже природа є чимось на кшталт дзеркала розуму. Цю ідею знаходитимуть в усій романтичній філософії[955]. Згодом Берґсон виявиться спадкоємцем цієї традиції. На його думку, осягаючи ґенезу природи у «тривалості», розум усвідомлює той факт, що у такий спосіб він сам намагався реалізуватися через становлення природи, а отже існує тотожність між внутрішнім життям та життям Всесвіту.
Ця тема є улюбленою темою Шеллінґа. Віднаходячи у своєму
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи», після закриття браузера.