Читати книгу - "Зелена миля"

його, куйовдив волоссячко, туркотів до нього.

— Ви не посмієте, — прошепотів Персі.

— Я посмію, — спокійно відповів йому Гаррі. — І знаєш що? Мені все зійде з рук. Бо ти вже зарекомендував себе як наглядач, який дуже недбало поводиться в присутності в’язнів. Та ще й некомпетентний.

Руки Персі стислися в кулаки, а щоки тонко порожевіли.

— Я не…

— Ще й який, — докинув Дін, підходячи до нас. Ми згуртувалися нещільним напівколом навколо Персі біля підніжжя сходів. Шлях до відступу в тунель — і той був заблокований; за спиною в нього стояла каталка з вантажем задимленої плоті, прикритим старим простирадлом. — Ти щойно спалив Делакруа живцем. Якщо некомпетентність — не таке, то що тоді?

Очі Персі спалахнули. Він планував прикритися невіглаством, та щойно побачив, що підірвався на власній петарді. Я не знаю, що він міг сказати далі, бо саме тоді сходами донизу збіг Кертіс Андерсон. Почувши його кроки, ми трохи відступили від Персі назад, щоб усе не виглядало так загрозливо.

— Що це за дика херня була? — прогримів Андерсон. — Господи Боже, там уся підлога заригана! А смердить! Я сказав Маґнуссону і Старому Ту-Ту, щоб повідчиняли обидві двері, але цей сморід і років за п’ять не вивітриться, чорт забирай, я в цьому впевнений. А той виродок Вортон там співає на радощах! Я його чую!

— Керте, а він у ноти потрапляє? — спитав Брутал. Знаєте, як буває: можна підпалити світильний газ однією іскрою й не постраждати від нього, доки концентрація не стала завеликою? Оце був якраз той випадок. Секунду-дві ми з розтуленими ротами дивилися на Брутала, а потім розреготались. Наш пронизливий істеричний сміх полохливими кажанами тріпотів у напівмороці тунелю. Тіні стрибали й мерехтіли на стінах. Ближче до кінця навіть Персі до нас долучився. Та врешті-решт регіт ущух, і після нього всі ми відчули, що на душі трохи полегшало. Ми знову почувалися психічно здоровими.

— Гаразд, хлопці, — сказав Андерсон, витираючи мокрі від сліз очі носовичком і вряди-годи пирхаючи від залишкового сміху, — то що, в біса, сталося?

— Страта, — відповів Брутал. Я думаю, рівний і спокійний тон його голосу здивував Андерсона. Зате я не здивувався, принаймні не дуже; Брутал завжди добре вмів узяти себе під контроль. — Успішна.

— Як, в ім’я Ісуса Христа, можна таке спалення постійним струмом називати успішною стратою? Деякі наші свідки тепер місяць спати не зможуть! Чорт, а та жирна стара бабера рік не засне!

Брутал показав рукою на каталку й обриси під простирадлом.

— Ну він же мертвий? А ваші свідки вже завтра ввечері лялякатимуть перед друзями, що цей акт правосуддя був дуже поетичним. Дел спалив чимало людей живцем, а ми взяли і спалили живцем його. Тільки вони не скажуть, що це були ми. Скажуть, що це була воля Божа, це Він діяв нашими руками. А може, в цьому і є зерно правди. Знаєте, що в цьому всьому найкраще? Найбільший цимес? Більшість їхніх друзів жалкуватимуть, що вони цього не бачили.

На останніх словах він нагородив Персі поглядом, у якому огида змішалася із сардонічною насмішкою.

— А якщо їхні почуття трохи пошарпали, що з того? — докинув Гаррі. — Вони самі добровільно зголосилися на це, ніхто їх на аркані не тягнув.

— Я не знав, що губка має бути мокрою, — голосом робота повторив Персі. — Вона не була мокрою на репетиції.

Дін з безмежною огидою зиркнув на нього.

— Скільки років ти засцикáв сидушку в туалеті, поки хтось тобі не сказав її підіймати? — прогарчав він.

Персі розтулив був рота, щоб відповісти, та я наказав йому замовкнути. І, на диво, він послухався. А я повернувся до Андерсона.

— Кертісе, Персі налажав, от що сталося. Усе дуже просто. — Я подивився впритул на Персі: давай, мовляв, заперечуй. Але той не став. Мабуть, прочитав у моїх очах: краще хай Андерсон думає, що це дурна помилка, ніж навмисне шкідництво. А крім того, усе, що було сказано тут, унизу, в тунелі, не мало значення. Насправді важило тільки те, що завжди важить для персі ветморів світу цього. Те, що запишуть у справу чи що почують великі цабе. Люди, які мають вагу. Для персі світу цього важливо тільки те, який вигляд усе матиме в газетах.

Андерсон невпевнено обвів нас п’ятьох поглядом. Навіть на Дела глянув, проте Дел не міг відповісти.

— Ну, мабуть, могло бути й гірше, — сказав Андерсон.

— Точно, — погодився я. — Він міг бути досі живим.

Кертіс кліпнув. Схоже, така можливість не спадала йому на думку.

— Щоб завтра повний рапорт лежав у мене на столі, — сказав він. — І щоб ніхто з вас не розмовляв із начальником Мурзом, доки цього не зроблю я. Не будете?

Ми гаряче похитали головами. Якщо Кертіс Андерсон хотів сам розповісти все начальникові тюрми, що ж, нас це влаштовувало.

— Якщо ніхто з тих мудодзвонів-журналюг не тицьне інформацію в газети…

— Не тицьнуть, — сказав я. — А якщо спробують, то редактори зарубають. Занадто чорнушно для сімейної аудиторії. Але вони навіть не намагатимуться. Сьогодні тут були лише досвідчені. Часом у всіх трапляються збої, от і все. Вони це знають не гірше за нас.

Ще хвилю поміркувавши, Андерсон кивнув. А тоді звернув увагу на Персі, і вираз огиди з’явився на його зазвичай приємному обличчі.

— Малий гівнюк, — сказав він, — ти мені не подобаєшся анітрохи. — Побачивши погляд отетерілого Персі, він кивнув. — А якщо розкажеш своїм дружкам-лохам, що я таке казав, я заперечуватиму, доки стара сіра гуска тітоньки Роді не оживе[62]. А ці люди мене підтримають. Синку, в тебе проблема.

Відтак він розвернувся й покрокував нагору сходами. Я дочекався, поки він здолає чотири сходинки, а тоді покликав:

— Кертісе?

Він обернувся й мовчки здійняв брови.

— За Персі можеш не переживати, — сказав я. — Скоро він переведеться у Браяр-Рідж. Там краще. Правда ж, Персі?

— Одразу ж, як приймуть його заяву, — додав Брутал.

— А поки не приймуть, він щовечора братиме відгул за хворобою, — докинув Дін.

Від цих слів Персі аж скинувся весь. У в’язниці він працював не так давно, щоб назбиралося достатньо оплачуваних відгулів. Ветмор із виразною огидою зиркнув на Діна.

— І не надійся, — просичав він.

6

Уже о чверть на другу ми повернулися в блок (усі, крім Персі, якому наказали прибирати в коморі і який насуплено виконував розпорядження). Мені належало написати рапорт. Я вирішив робити це за столом чергового; якби я всівся у своє зручне офісне крісло, то, швидше за все, задрімав би. Ви зараз, напевно, здивувалися,