Читати книгу - "Відьмак. Сезон гроз"

його долонь заклубочилося полум’я, формуючи вогнисту кулю. Схоже було, наче він ліпив цукрову вату. Навіть смерділо схоже.

Дегерлунд не встиг створити кулю повністю. Поняття не мав, наскільки швидкий відьмак після того, як вип’є еліксири.

Ґеральт підскочив, утяв мечем по кулі й руках чародія. Загуділо, наче розпалювалася піч, посипалися іскри. Дегерлунд, репетуючи, випустив вогнисту сферу з рук, бризнула кров. Куля згасла, наповнюючи приміщення смородом спаленої карамелі.

Ґеральт відкинув меча. Ударив Дегерлунда в обличчя з широкого замаху відкритою долонею. Чародій крикнув, зіщулився, розвернувся спиною. Відьмак підвів його, схопив за пряжку, обійняв шию передпліччям. Дегерлунд крикнув, почав пручатися.

— Не можеш! — завив. — Не можеш мене вбити! Не можна тобі… Я… Я людина!

Ґеральт затиснув передпліччя на його шиї. Спочатку несильно.

— Це не я! — вив чародій. — Це Ортолан! Ортолан мені наказав! Змусив мене! А Бірута Ікарті знала про все! Вона! Бірута! Це її ідея та її медальйон! Це вона наказала мені його зробити!

Відьмак посилив натиск.

— Рятуууунку! Люуууудииии! Рятууууунку!

Ґеральт посилив натиск.

— Люд… Допом… Ніііі…

Дегерлунд хрипів, з рота його текла слина. Ґеральт відвернувся. Збільшив натиск.

Дегерлунд втратив притомність, обм’як. Сильніше. Тріснула під’язична кістка. Сильніше. Зламалася трахея. Сильніше. Ще сильніше.

Тріснули та змістилися шийні хребці.

Ґеральт тримав Дегерлунда ще якийсь час. Потім сильно рвонув його голову набік для повної впевненості. Потім відпустив. Чародій осунувся на підлогу м’яко, наче шовкова тканина.

Відьмак витер обслинений рукав об портьєру.

Великий чорний кіт з’явився з нізвідки. Отерся об тіло Дегерлунда. Лизнув нерухому руку. Занявчав, заплакав жалібно. Ліг біля трупа, втулився в його бік. Подивився на відьмака широко розплющеними золотими очима.

— Я мусив, — сказав відьмак. — Так було треба. Хто-хто, а ти повинен зрозуміти.

Кіт примружив очі. На знак того, що розуміє.

То посідаймо долі, ради бога,

Нехай про смерть англійських королів

Сумні історії в уяві зринуть.

Тих скинуто, ці в битвах полягли;

Тих дух здолав, кого вони згубили;

Одні отруєні жінками, інших

Заколото було, як мирно спали.

Всі вбиті…

В. Шекспір. Річард ІІ[42]

Розділ 18

День королівського весілля тішив погодою вже з раннього світанку: синяву над Кераком не плямила ані хмаринка. Уже зранку було тепло, але спеку пом’якшував бриз із моря.

Засвітло у Верхньому Місті панував рух. Вулиці та сквери ретельно замітали, фронтони будинків декорували стрічками та гірляндами, підіймали на щогли прапорці. Дорогою, що вела до королівського палацу, уже зрання пішла вервечка постачальників, навантажені вози та повозки розминалися з порожніми, що поверталися згори; бігли уверх носії, ремісники, торговці, гонці та посланці. Трохи пізніше дорогу заполонили паланкіни, якими до палацу подорожували весільні гості. «Мій бенкет— то вам не в кий дмухати, — начебто давав зрозуміти король Белогун. — Весілля має запасти людям у пам’ять і прогриміти має на весь широкий білий світ». За наказом короля урочистості мали розпочатися вранці й тривати аж до пізніх нічних годин. Увесь той час на гостей чекали небувалі розваги.

Керак був королівством невеличким і, по суті, не дуже важливим, тож Ґеральт сумнівався, що світ спеціально перейнявся б весіллям Белогуна, нехай той вирішив би розважатися най і цілий тиждень та диявол його зна, які урочистості вигадав, бо люди з місцин, відлеглих більш ніж на сто миль, не мали й шансу отримати звістки про ці події. Але для Белогуна, що було повсюдно відомим, центром світу залишалося місто Керак, а самим світом були навколишні землі з цілком невеличким від Кераку радіусом.

Вони з Любистком одягнулися так елегантно, як зуміли та змогли; Ґеральт під ці події навіть купив новеньку куртку з телячої шкіри, чимало, здається, переплативши. Що до Любистка, то той спочатку оголосив, що королівське весілля йому не цікаве та що участі в ньому він не братиме. Бо опинився він у списку гостей, але як родич королівського інстигатора, а не поет та бард світової слави. А ще не запропонували йому виступ. Любисток це сприйняв як деспект і образився. Як завжди в нього, образа не тривала довго, усього-то неповні півдня.

Уздовж усієї дороги до палацу, що вилася узбіччям схилу пагорба, розставили щогли, а на них під лінивими подихами бризу висіли жовті прапорці з гербом Кераку— блакитним дельфіном nageant із червоними хвостом та плавниками.

Перед входом на палацові терени на них чекав Любистків родич Ферран де Леттенхоф у супроводі кількох королівських гвардійців у кольорах гербового дельфіна, чи то в синьому та червоному. Інстигатор привітався з Любистком та підізвав пажа, який мав асистувати поетові й відвести його на місце імпрези.

— А ви, мосьпане Ґеральте, звольте за мною.

Вони пройшли бічною парковою алеєю, проминувши, схоже, господарчий двір, звідки доносилися брязкіт гарнців та кухонного приладдя, а також огидна лайка, якою кухмістери обкладали кухарчуків. До того ж звідти мило й смачно пахло їдлом. Ґеральт знав меню: відомо йому було, чим стануть підкріплятися під час весілля гості. Кілька днів тому він відвідав разом із Любистком австерію «Natura Rerum». Феб Равенга, не криючи гордощів, похвалявся, що разом із кількома іншими рестораторами він організує бенкет і складає список страв, над приготуванням яких трудитиметься еліта місцевих шеф-кухарів. На снідання, розповідав він, будуть подані устриці, морські їжаки, креветки та крабове соте. На друге снідання— м’ясне желе й різноманітні паштети, в’ялений та маринований лосось, качки в холодці, сири овечі та козячі. На обід буде ad libitum[43] бульйон м’ясний або риб’ячий, до того ж м’ясні чи риб’ячі палички, потрохи з тефтелями з печені, морський чорт на грилі, запечений із медом, а також морські окуні з шафраном та гвоздикою.

Потім, перераховував Равенга, модулюючи дихання, наче навчений оратор, будуть подані м’ясні страви з білим соусом із каперсами, яйцями та гірчицею, лебедине коліно з медом, каплуни, обкладені салом, куріпки з конфітюром з айви, печені голуби, а також торт із баранячої печінки та ячмінної каші. Різні салати та овочі. Потім карамельки, нуга, начинені тістечка, смажені каштани, конфітюри та мармелади. Вина з Туссану, зрозуміло, будуть сервіруватися без перерви та постійно.

Равенга описував так яскраво, що аж слинка текла. Утім, Ґеральт сумнівався, що йому вдасться покуштувати хоча б щось із того чималого меню. Бо на цьому весіллі він був не гостем. Був він у гіршій ситуації, ніж пажі, що бігали навколо і яким завжди вдавалося хоча б щось під’їсти з полумисків, котрі вони носили, нехай навіть умочуючи пальця в крем, соус або паштет.

Головним місцем проведення урочистостей був палацовий парк, колись—