Читати книгу - "Любов і піраньї"

— Пантанал, жив собі молодий симпатяга-богатир на ім’я Фабіо.

З якого боку не поглянь був наш Фабіо славним хлопцем: кремезний, роботящий, з доброзичливим і незлостивим характером. І на лиці, слід сказати, видався хлоп нівроку: кучерявий, товстощокий і… е-е-ем… Тут я мав би написати «рум’яний», але який, в біса, рум’яний, коли наш герой, як і переважна більшість бразильців, був темний, наче той демон? Хай він навіть зарум’яниться до смерті, все одно на пиці нічого видно не буде. Скажемо так: Фабіо був кучерявим, товстощоким і… сильно засмаглим!

Фабіо жив на самоті на комфортабельній фазенді посеред свого королівства і заробляв на життя тим, що розводив велику рогату худобу. Словом, Фабіо був скотарем.

Увесь цей час наш бразильський герой жив на ветхій дерев’яній фазенді, в котрій зі зручностей були лиш дві електричні лампочки, що працювали від дизель-генератора, стіл та одна дерев’яна лавка.

Фабіо був хлопцем невибагливим і, взагалі кажучи, далеким від буржуйських умовностей, які, на його думку, тільки ускладнювали життя. Працюючи в поті чола, він забував про таку розкіш, як душ. А й справді, навіщо митися, коли невимовна краса навкруги? Тож Фабіо не обмивався по півроку, чекаючи початку злив. (Тим розумникам, які у даний момент іронізують, єхидно запитуючи, з якого дива наш славний бразильський фермер не мився у річках, котрих тьма-тьмуща у Пантаналі, можна скрутити файну тлусту дулю і тицьнути її під самого носа, прилучивши до неї щире побажання самому митися щоранку у водоймах, що аж кишать піраньями.) З настанням сезону дощів, коли працювати в Пантаналі більше не було можливості, Фабіо покидав свою гостинну фазенду і перебирався у квартиру в Куйябі, подалі від комарів та спустошливих паводків. І тоді вже банився та намивався донесхочу.

У Фабіо був друг на ім’я Айлтон. Айлтон був натуралістом, цебто вченим, який вивчав усяку пантанальську живність. Одного дня, сидячи біля вогнища й смакуючи смаженими курячими стегенцями, цих бравих бразильських парубків осінила геніальна ідея. Айлтон мав туристичну ліцензію, а Фабіо мав човна, фазенду та коней, і хлопці зметикнули, чому б їм не возити в Пантанал туристів? Сказано — зроблено. Вони заснували компанію, і посунули до них з-за океану різні екстремали, ласі до пригод та дикої екзотики.

Однак вередливі заморські шукачі пригод, яких одного за одним приводив на фазенду Айлтон, не розуміли скромної натури Фабіо. Вони безперестану скаржилися на те, що на фазенді нема де помитися.

У глибині душі Фабіо зневажав цих розніжених синків цивілізації, які не можуть витерпіти тиждень-два без душу та чистої білизни. Втім, це проблеми не вирішувало. І задумав тоді Фабіо одну цікаву штуку — побудувати на своїй фазенді плавальний басейн, де б усякі заїжджі америкоси і німчугани могли досхочу чиститись і полоскатись. То було вельми непросте рішення, адже до цього басейнів у Пантаналі не будували. Фабіо розумів, що ризикує, і через те дуже довго вагався. А проте, навіть знаючи, чим закінчилося інше капітальне пантанальське будівництво (мається на увазі Транспантанейра), бразилець вирішив дерзнути.

Для того, щоб створити плавальний басейн, потрібно мати три речі: воду, яму та власне чашу басейну (керамічну чи хоча б пластикову). На щастя, з водою у Пантаналі проблем нема. А от з ямою все виявилося зовсім непросто. Найближчий екскаватор знаходився за тридев’ять земель від володінь Фабіо. Бразилець підрахував. що йому б дешевше обійшлося запустити одну зі своїх корів у космос, аніж притягти цю велетенську гідравлічну машинерію в самісіньке серце Пантаналу. Через це молодому скотареві довелося копати яму власноруч…

Не розказуватимемо, як намучився і скільки натерпівся бідолашний фазендейро, але за кілька тижнів яма розмірами 3?5 метрів та глибиною 2 метри була готова. Потому Фабіо замовив з Куйяби готову пластикову чашу. Її доставляли спочатку на джипах по Транспантанейрі, а потім тягли кіньми через саванну.

Зрештою, чаша опинилась на подвір’ї біля фазенди. Подивитись на це чудо прогресу зібрались заледве не всі пантанальські фазендейро, сусіди Фабіо, і навіть бички з довколишніх стад. Спільними зусиллями бразильці заштовхали чашу в яму, закріпили її і наповнили водою. Після урочистого відкриття першого плавального басейну Пантаналу, Фабіо влаштував шикарну гулянку, якої до сьогодні ще не бачили в штаті Мату-Гросу.

А потім сталося щось неймовірне…

Через кілька днів невідь-звідки прийшов Петя. Петя, як ви знаєте, — це кайман. Правда, тоді, коли Петя припхався на фазенду, його ще не звали Петею. Його тоді взагалі ніяк не звали. Кажу ж, сам прийшов. Схоже, кайман просто чалапав поряд, можливо, поспішаючи кудись у своїх справах, а може, він лиш гуляв, мугикаючи під ніс якусь бразильську пісеньку. Аж раптом — глип! — там, де раніше росла сама трава, тепер заманливо зблискує дзеркальне плесо найчистішого у світі басейну. Здивований плазун підібрався ближче, ретельно обнюхав усе навкруг, спробував водичку лапкою. Все було чисто, охайно і красиво. «Ну, нормально», — подумав Петя. Після чого приволік до заповненої водою блакитної чаші купу гілляччя, натягав травички і… почав там жити.

Враховуючи те, що каймани охороняються бразильськими законами, а також невимовну душевність та доброзичливість Фабіо, ніхто не став «мочити» чи виганяти геть крокодильчика. Так він там і живе, нікого не чіпаючи, але щоразу лякаючи кожного нового шибайголову, якого непосидюча натура завела в таку глушину.

Ось так зазнало повного фіаско будівництво першого (і на даний момент єдиного) плавального басейну на території Пантаналу. Як і у випадку з Транспантанейрою, природа взяла гору.

Додаток В

Історія про те, як полювати на кабанів за допомогою китайського будильника

Дикі кабани ведуть переважно нічний спосіб життя. Відповідно, і полювати на них краще вночі.

Вистежити стадо кабанів не так уже й важко. Одначе, якщо ви просто підете по сліду за стадом, то навряд чи вполюєте якесь порося. Хіба що вам дуже поталанить. Річ у тім, що дикі свині напрочуд рухливі. Крім того, у них прекрасно розвинутий нюх і вони не підпустять мисливця на відстань, достатню для ретельно підготовленого прицільного пострілу. Та навіть коли й підпустять, ви навряд чи встигнете прицілитись і пальнути настільки влучно, аби одним пострілом завалити кабана.

Саме тому на диких свиней полюють із засідки. І роблять це за допомогою дешевого китайського будильника.

Найкращим місцем для того, щоб пантрувати дикого кабана, є водопій. Місциною, облюбованою кнуром для водопою, може слугувати зарослий кущами й трохи підтоплений берег річки або озера, проте найчастіше це якась калюжа в затишному потайному куточку посеред лісу, котра не просихає протягом тривалого часу і захована від непрошених очей