Читати книгу - "Хранителі"

Від компліментів Трейвіса Нора геть зашарілася. Їй довелося зглитнути слину, щоб відповісти.

— І тут є сюрреалістичні штрихи.

Нора принесла два пейзажі та два натюрморти. Один пейзаж і натюрморт справді були зроблені у фотореалістичному стилі, у двох інших, крім фотореалізму, відчувався ще й сюрреалізм. Наприклад, на натюрморті було зображено кілька склянок з водою, карафка, ложки та нарізаний лимон на тарілці, виписаний до найдрібніших деталей. На перший погляд, вони виглядали дуже реалістично, проте уважний спостерігач міг помітити, що одна зі склянок мовби «вросла» у поверхню столу, а один зі шматочків лимона «проникав» через скляну стінку склянки.

— Вони чудові, — промовив Трейвіс. — А ще є?

Звісно ж!

Нора ще двічі сходила до спальні і принесла загалом ще шість картин.

З кожним полотном захоплення Трейвіса зростало. Його захват був непідробним. Спочатку Нора подумала, що він збиткується з неї, але незабаром упевнилася, що він говорить напрочуд щиро.

Переходячи від полотна до полотна, Трейвіс зауважив:

— У тебе чудове відчуття кольору.

Ейнштейн ходив за Трейвісом, тихо гавкаючи і жваво вимахуючи хвостом, наче згоджувався з кожним його словом.

— Кожна картина має свій настрій, — промовив Трейвіс.

Гав.

— Ти чудово передаєш рельєф. Мазки майже не відчуваються. Таке враження, що картина з’явилася на полотні якимось магічним чином.

Гав.

— Ніколи не повірю, що ти ніде не навчалася.

Гав.

— Норо, це можна продати. Будь-яка галерея розбере твої картини.

Гав.

— Ти не просто можеш заробляти… Гадаю, ти швидко здобудеш славу, чорт забирай!

Оскільки Нора ніколи не сприймала свою творчість всерйоз, то часто малювала одну картину поверх іншої, використовуючи одне й те ж полотно. В результаті багато картин було втрачено назавжди. Але на горищі Нора зберігала понад 80 своїх найкращих полотен. На прохання Трейвіса вони разом знесли з десяток картин, зняли з них пакувальний папір і розставили по всій кімнаті, яка вперше за Нориної пам’яті значно повеселішала й попривітнішала.

— Будь-яка галерея візьме твої роботи на виставку, — сказав Трейвіс. — До речі, давай завтра на вантажівці відвеземо їх до кількох галерей, покажемо їм картини і вислухаємо їхню думку.

— Ох, ні!

— Норо, обіцяю, ти не будеш розчарована.

Вона раптом розхвилювалася. Хоча її вразила перспектива мистецької кар’єри, все ж їй було страшно зробити цей великий крок. Їй здавалося, що це ніби стрибнути зі скелі.

— Ще рано, — промовила Нора. — Давай через тиждень… або через місяць… завантажимо їх у машину та відвеземо до галереї. Але не зараз, Трейвісе. Я просто не можу… зараз мені важко це зробити.

Трейвіс витріщився.

— Знову емоційне перевантаження?

Ейнштейн підійшов до Нори та потерся об її ногу, а відтак глянув із таким солодким виразом на морді, що Нора посміхнулася.

Почухавши пса за вухами, вона сказала:

— За ці дні дуже багато чого трапилося. Я не можу це все так швидко переварити, і в мене постійно паморочиться голова. Мені іноді здається, що я сиджу на каруселі, яка крутиться все швидше і швидше.

Нора в дечому була права, але не з цієї причини вона зволікала з демонстрацією своїх творів. Вона не хотіла поспішати, хотіла розтягнути насолоду від такої метаморфози, бо інакше могла дуже швидко перетворитися з відлюдькуватої старої діви у повноцінного учасника життя, якому поволі робиться нудно.

Нора обережно виходила у новий світ, так наче була інвалідом, змалку приреченим на ув’язнення в темній кімнаті з апаратурою життєзабезпечення, але потім якимось дивом видужала.

У тому, що Нора припинила своє відлюдництво, була не лише заслуга Трейвіса: Ейнштейн теж зіграв у цьому значну роль.

Вочевидь, ретривер вирішив, що Норі можна довірити таємницю своїх надзвичайних здібностей. Після фокусів із «Модерн брайд» та немовлям у Солванзі пес поволі почав демонструвати свій інтелект.

На «прохання» Ейнштейна Трейвіс розповів Норі про те, як знайшов ретривера в лісі, коли їх переслідувала якась дивна і небачена істота. Відтак він пригадав усі незвичайні вчинки пса з того часу, зокрема нічні напади тривоги, коли він іноді стояв біля вікна, вдивляючись у темряву, наче знав, що та невідома істота, що переслідувала їх у лісі, знайде його.

Одного разу вони довго сиділи на кухні у Нори, пили каву з домашнім ананасовим тортом і намагалися знайти пояснення незвичайного інтелекту пса. Коли Ейнштейн не був зайнятий десертом, він із цікавістю слухав, наче розуміючи, що йдеться про нього. Іноді він підвивав і нетерпляче ходив туди-сюди, наче шкодуючи, що його собачий голосовий апарат не дозволяє йому говорити. Проте якогось висновку вони так і не дійшли, позаяк підстави для цього були надто туманні.

— Гадаю, він міг би розповісти, звідки він і чому геть не схожий на інших собак, — сказала Нора.

Ейнштейн жваво замахав хвостом.

— Я в цьому впевнений, — підтвердив Трейвіс. — У нього людська самосвідомість. Він знає, що відрізняється від інших собак, і, наскільки я підозрюю, знає, в чому причина. Гадаю, він би розповів, якби знайшов спосіб це зробити.