Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

Бридка парочка. Тан вже офіційно став командувачем армією і призначає туди тільки своїх друзів, фаворитів та підлабузників.

Старі бойові офіцери і лицарі незадоволені, але нічого зробити не можуть.

Є у короля ще двоє дітей. Середній син Уртес. Він на три роки молодший Тана, але повна йому протилежність. Це й не дивно, бо вони від різних матерів. Уртес дуже розумний, розсудливий, спокійний. З нього вийшов би відмінний король, але через те що він молодший з двох братів, то і трон йому не особливо світить. Він закінчив Королівську Академію Скарбників. І щоб познущатися над ним, Тан умовив батька призначити Уртеса головним скарбником Тротса. Але це не так почесно, як здається. Завжди всі рішення приймають Фенстел і Тан, а зараз в основному тільки сам Тан. Уртес — мій друг. Ти не думай, що я його хвалю саме через це. Він дійсно хороша людина. У нього, між іншим, є донька і, що найдивовижніше, вона має Зерно і вчиться в нашій магічній Школі. Це дуже велика рідкість. Ні в кого з королів за останні два століття не було дітей із Зерном. Хоча дуже багато з них вчилися магії.

Є ще в королівській родині молодша сестра Нілаон. Ну як молодша… їй уже сорок п’ять. Красива, заміжня за одним з лицарів. Вона зовсім не втручається у справи королівського двору. Але безмірно зарозуміла та самозакохана. У неї є два сини, якщо чесно, то обидва рідкісні гади. Старший — Круїн — закінчив Військову академію і зараз продирається на самий верх у військовій ієрархії. Правда, це дуже не подобається Тану, який тягне своїх дружків та боїться, що Круїн його рано чи пізно підсидить. Той теж владу любить, тож через це постійно лаються Тан і Нілаон. Ну, нехай лаються, нехай хоч повбивають один одного, буде тільки краще. А! Ось трохи не забув: молодший син Нілаон, Езер, теж навчається у нас в Школі. Правда, повна бездара, без магічних здібностей. Тож у Школі ти познайомишся з двома королівськими спадкоємцями. Може, через них тобі вдасться наблизитися до їх королівської сімейки. Ох, щось втомився я від цієї балаканини. Засиділися ми з тобою. Ходімо обідати. Продовжимо після гарної їжі та смачної сигари. Не раніше.

— Так я тільки за! — відповів Нік, насилу підводячись. Йому самому вже важко було сидіти. Кілька годин на дерев’яному кріслі його зніжене тільце ледве витримало.

Через годину, розпарені теплим сонцем та наїдками, вони сиділи на лавці біля озера і напівсонно дивилися на блакитну воду. Зонколана оточувала хмара диму від сигари. Ніка дратував дим, він відсів від мага на інший кінець лавки, очі закрилися, і він почав дрімати.

— Ніку, слухай, а розкажи мені про твою планету, — задумливо випускаючи клуби диму, запитав маг. — Я там був пару разів, на кілька днів зупинявся у Ліни відпочити. Але так нічого не знаю про Землю.

Нік нічого не відповів. Зонколан відволікся від красивих кілець диму, які він пускав у небо, щоб штовхнути учня.

— Гей, не спати.

— А? Що? — Нік відкрив очі, нічого не розуміючи, пару раз крутнув головою, відганяючи сон. — Вибач. Після ситного обіду розморило на сонці. Почав дрімати. Що ти питав?

— Та хотів, щоб ти розповів мені про Землю. А то я нічого про неї не знаю, — повторив питання Зонколан.

— Без проблем, — почав Нік, але потім замислився. — Хоча не все так просто. Я навіть не знаю, як тобі деякі речі пояснити. Звичайна планета. Моря, суша, гори, річки, океани. Люди в принципі такі ж. Правда, на Землі немає ні гномів, ні ельфів, ні інших дивовижних істот, які є тут. Хоча після випадку в селі з Ліною я вже почав сумніватися в цьому. Вся Земля, як і Фран, розділена на держави. Їх дуже багато, більше двохсот, хоча там правлять не королі. У тій частині планети, де я народився, люди здебільшого живуть у містах. Великих і маленьких. Я мешкав у великому місті, в якому ще проживає більше трьох мільйонів людей.

— Скільки, скільки? — аж закашлявся, удавившись димом, від подиву маг.

— У моєму місті більше трьох мільйонів мешкає, але на Землі багато міст, де ще більше людей. Є міста з населенням десять і двадцять мільйонів.

— Та як таке може бути? — не повірив Зонколан. — Три мільйони — це майже половина населення Тротса. І щоб в одному місті! Це ж яка його площа?

— Ну, не маленька, але і не дуже велика. Кілометрів сорок на п’ятдесят.

— Не вірю! А як же ви всі там живете? Один у одного на головах? Це ж скільки будинків має бути? А коней де стільки тримати, а вигулювати їх де?

— Будинків багато. Але вони у нас дуже високі. Десять, двадцять поверхів та й більше. В деяких містах є навіть сто поверхів. В кожному живе багато людей. Коней у нас… Не те щоб зовсім коней не було на Землі, але в основному не в містах вони, а в селах. Їх дуже мало залишилося.

— А як же ви тоді їздите, якщо коней немає?

— На автомобілях. Ну, як тобі пояснити, що це таке… Ну, ось те саме, що віз, на якому ми приїхали, тільки він їздить без коней.

— А що ж, його люди самі тягнуть, як можна без коней? Або магію застосовують?

— Та ні, люди не тягнуть. Та й магії у нас на Землі немає. Ти ж знаєш, що Земля — це не магічна планета. Ех… Виявляється, важко пояснювати таке. Ну, за допомогою спеціальних пристроїв, які замінюють коня. Взагалі-то це неважливо. А якщо треба далеко кудись дістатися, то літаємо на літаках. Це такі пристрої, що літають у