Читати книгу - "Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук"

мудрість старого в поєднанні з енергійністю римлянина, безсумнівно, дадуть чудові плоди…

Жоден розвідник не повернувся. Сіракузці схопили їх. Далі зволікати з наступом було нерозумно. Ну що ж, хай начуваються! Вікторія і Юпітер допоможуть нащадкам Ромула і Рема.

З погрозливими криками військо рушило на приступ. Знаючи слабкі місця в обороні й користуючись тим, що сіракузьких вартових також не обминуло свято Артеміди, римляни швидко захопили Епіоли — один з найкраще укріплених районів міста.

Ахрадіну та Ортигію, східну половину міста, оточену високим муром, захищав хоробрий Епідік, зібравши довкола себе численних найманців і відчайдухів. Був навіть момент, коли Марцелл почав переговори з обложеними. Йому пообіцяли відчинити ворота при умові, що римські вояки не чіпатимуть їх. Подумавши, Клавдій відхилив пропозицію сіракузців. Штурм поновили, і після короткої, але запеклої сутички легіонери захопили Ортигію, де знаходилася царська казна…

Клавдій Марцелл у супроводі охорони вирушив до будинку знаменитого ученого. На Архімеда натрапили вояки з шостого Аврелієвого легіону; вони розповіли, що жодних слідів якихось дивовижних машин у домі сіракузця не виявили, тільки в печі помітили погнуте залізяччя. Вислухавши не зовсім втішну звістку, Клавдій наказав своїм лікторам-охоронцям одвести його до Архімедової господи.

До світлиці найдостойнішого з достойних жителів поверженого міста увійшов ватажок римського війська. Посеред світлиці троє легіонерів грали в кості. Поруч двоє ласували смажениною. Захопившись їжею та грою, вони не помітили полководця. За таку непоштивість Клавдій наказав охоронцям усіх п’ятьох негідників належно покарати. Залишившись із старим віч-на-віч, погордливо мовив:

— Сіракузи впали, Архімеде.

— Ти прийшов повідомити мені про це? — вчений насмішкувато глянув на полководця.

Той удав, що не помітив глузливого погляду.

— Послухай, Архімеде, будьмо відверті. Сіракузам уже ніщо не допоможе. Навіть твій останній винахід. Горе переможеним!

— Так. Горе переможеним, — сумна посмішка торкнулася уст ученого. — Горе чоловікам, жінкам, дітям — усім, хто не римлянин.

— Що вдієш, — мовив Клавдій, — війна не забавка для дітей.

— Облиш, Марцелле. Невже ти гадаєш, що я відкрию в тобі невизнаного філософа чи покровителя наук? Ти ж не для цього завітав до мене.

— Так, мене цікавить твій останній винахід. Казали, що з його допомогою можна заволодіти світом, — Марцелл уважно подивився на співбесідника.

Вчений голосно засміявся,

— Заволодіти світом? Мабуть, цю нісенітницю наплів тобі Люцій Антоній, мій колишній учень, який зрадив рідне місто. Запам’ятай, — голос Архімеда став суворим, — світом ще ніхто не володів і ніколи не володітиме. Це протиприродно. Що стосується моєї машини, то вона, можливо, допомогла б вистояти сіракузцям проти ворогів. Хтозна. Я наказав знищити сонячну колісницю.

— Мені вже доповіли про пе, — Клавдій помітно нервував. — Цікаво, з яких міркувань?

— Так треба.

— У Римі тобі було б спокійніше, — Марцелл хотів непомітно перейти до суті справи — умовити Архімеда працювати тільки на нього.

— У Римі вміють цінувати уми, — в словах ученого чулося відверте глузування.

— Я бачу, ти не хочеш стати на бік наймогутнішої держави світу! — спаленів Марцелл.

— Ти здивований? Я знаю, що йти проти Риму — означає смерть.

— Це стосується не всіх, — вкрадливо мовив полководець, трохи охоловши.

— Це не стосується тільки тих, хто дуже потрібен вам. Поки що мене оберігає мій винахід. Проте знай, що Архімед — і як учений, і як громадянин Сіракуз — не стане відкуплятися від смерті. Однак досить розмов. У мене є серйозніші справи.

І, немовби забувши про все на світі, Архімед схилився над колами, накресленими крейдою на підлозі. Сандалії легіонерів ще не встигли затоптати їх.

Не тямлячи себе від люті, Марцелл вибіг з будинку. Трохи оговтавшись, глянув на місто. Сіракузи горіли. Чорні клуби їдкого диму застеляли небо, звідусіль долинали крики і зойки.

До Клавдія прибіг центуріон Квінт Лукрецій — один з тих, хто полонив Архімеда. Запитав, що робити з ученим. Полководець промовчав.

Наступного дня йому повідомили, що Архімед загинув…

За найпоширенішою версією, винуватцем смерті видатного вченого був римський легіонер, який вдерся до його будинку. Історики твердять, що знаменитий грек встиг тільки крикнути: «Не чіпай мої кола!»

Геніальні винаходи майже завжди прості. Таким був і забутий винахід Архімеда. Нині важко судити, який саме сплав пощастило отримати вченому. Може, це була якась особлива різновидність фериту. У цих хімічних сполуках окису заліза з окислами інших металів поєднуються висока намагніченість і напівпровідникові властивості, завдяки чому вони широко застосовуються в радіотехніці, в електронно-обчислювальних машинах.

Отож, можливо, сонячна колісниця Архімеда будз колись винайдена вдруге».

Історія, викладена у Сашковому оповіданні, несподівано дістала продовження після інциденту з Антоніною Сікорською, нашою чарівною лаборанткою.

…Того дня прогноз погоди на диво відповідав дійсності: у Києві та в області стояла безхмарна погода, було сонячно, вітер південний. Одне слово, травень. Пройде небагато часу, і на північному небі з’явиться Канікула — древньоримська «собача зірка», почнеться кампанія відпусток.

втім, з усіх співробітників лабораторії експериментальної кристалооптики прогнози погоди та перспективи майбутньої відпустки, либонь, найменше займали нашу Тоню. Безхмарне небо далеко не гармоніювало з трепетним станом душі студентки-вечірниці напередодні іспиту, Сікорська мала складати спецкурс «Вирощування оптичних кристалів на орбітальних станціях в умовах невагомості». Екзамен повинен був приймати я, що не давало Сікорській особливих шансів на успіх. З деякого часу вона безнадійно закохалася в Ткачука і часто пропускала лекції. Я неодноразово попереджав Сашка, що він також несе моральну відповідальність за навчання підлеглої, та чув у відповідь не зовсім зрозумілі пояснення і запевнення, що буде вжито радикальних заходів. Не знаю, що саме мав на увазі Сашко тоді, але в грудні у його паспорті з’явиться стандартний штамп, на якому каліграфічним почерком буде вписана інформація про те, що Антоніна Василівна Сікорська є законною дружиною Олександра Пилиповича Ткачука.