Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

20.1

 

— Я послухався вашої поради, — голос на тому кінці зв'язку проривається крізь шум у вухах. — Ваша людина допомогла мені. Тож найближчий час я проведу на батьківщині батьків. Я взяв відпустку без збереження заробітної плати. Сподіваюся, надовго це не затягнеться?

Пульс уже не так оглушливо стукає в голові, а лють не застилає очі, змушуючи сліпнути. Але ж лікар доволі легко викрутився, враховуючи, у якій ситуації опинився.

— Не хвилюйтеся, — відповідаю тим же незворушним голосом, — зовсім скоро я вас звідти поверну. Зможете продовжити практику.

Роки тренувань, роботи над собою та практики переговорів навчили мене стриманості. Навіть якщо в душі вирує ураган, зовні цього не зможе помітити ніхто. Хіба що найближчі. Ось тільки з усього виходить, що може статися непередбачуване і я стану не потрібен своїм близьким. А все тому, що лікар не зумів стримати язик за зубами.

Але це лише слова, за них не можна страчувати. І сказаного не повернеш.

— Я дуже вдячний вам за захист, — розпинається у подяках лікар. — І за допомогу.

— Я вмію бути вдячним, — погоджуюсь.

По суті, я врятував життя цій людині. І його репутацію. Тож йому є за що мені дякувати. Якби він не звернувся до мене вчасно, то вже, напевно, залишився б з порожніми кишенями на узбіччі життя.

— Я встиг переконатись у цьому, – погоджується.

— Відпочивайте, Ігорю Петровичу, — бажаю співрозмовнику майже щиро і завершую дзвінок.

Ще якийсь час тримаю в руках гаджет. Руки так і сверблять зателефонувати. Або хоч би написати. Але розумію: не можна. Ще зарано. Якщо дозволю собі піти на повідцю в емоцій, можу втратити все, включно із життям. А тому телефон опиняється на столі. А я повертаю свою увагу до документів.

Однак чим більше я сиджу над ними, тим глибше занурююсь у спогади. Мене накриває то одне бачення минулого, то інше. Вони пробігають у голові калейдоскопом картинок, звуків, запахів та слів.

Кожна жінка, виходячи заміж, мріє про дітей. Гаразд, хай не кожна. Але моя вже точно. Я знав про це, але не квапився.

Я закохався у Таню під час першої ж зустрічі. Ні, вона не була найгарнішою та найхаризматичнішою серед наших знайомих. Але підкорила мене одразу. Вона прийшла на вечірку з подругами, і я помітив її одразу. А коли підійшов поговорити, почув її голос, її сміх, оцінив гострий розум, спраглий знань. І зрозумів, що пропав. І тоді ж вирішив, що ця дівчина повинна стати моєю.

Шалено вдячний за підтримку. До понеділка. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍