Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

23. Останній бій - найважчий

- Тебе ніколи не бентежили деякі прогалини у світовій історії? Немов би не вистачало одного-двох пазлів для цільної картинки, - почав своє пояснення Бравос, або як там його звуть серед своїх.

- Так було завжди: щось замовчувалося, щось свідомо перебріхувалося. "Історію пишуть переможці", - процитував я відомий вислів, чим викликав усмішку на обличчі посланця.

- Ти маєш рацію, але все ж таки не усвідомлюєш, наскільки близький до істини, - я відірвав свій погляд від фляги в руках і спрямував його на чоловіка. - Давай розглянемо один приклад... Нехай це буде Діанія. Близько тисячоліття тому вас позбавили права отримувати потомство, як думаєш, чому? - Він з цікавістю подивився на мене, чекаючи моєї відповіді.

- Ми чимось завинили перед богами, і це було наше покарання, - видав я широку версію тих подій. - Я точно не пам'ятаю, надто молодий тоді був.

- Ну так. Молодий, гарячий, та й про майбутнє зовсім не замислювався, - піддів мене нефілім, на що я лише знизав плечима, щоправда все ж таки спробував себе виправдати:

- Тоді моєї істинної не було поруч, і я не поспішав ставати батьком, а отже, проблема дітонародження мене практично не турбувала, - ні, я, звісно, пам'ятав, як мої батьки страждали від того, що їхній третій син так і не з'явився, але мені здавалося, що це не така вже й проблема, бо ж вони мали нас із Меліндою, і цього було цілком достатньо.

- До речі про неї... Дуже кумедна дівчина, чи не так? Її доля була невідривно пов'язана зі світом драконів, і ось пані Світлова на Діанії, - я геть загубив нитку розмови, не розуміючи, до чого хилить "вісник". - Світ Теріі буквально жив у борг, його вже давно треба було зачистити, але саме він нам заборгував Дарувальницю життя, яка зможе повернути драконам колишню велич, - я підхопився з місця, складаючи в голові двічі два.

- Ви хочете сказати, що щойно Ліна покинула земний світ, у ту ж мить звалилася та крихка рівновага, яка все ще утримувала планету на плаву? - Вона не пробачить собі, якщо дізнається. Її сестра, племінниця. Мені, звісно, вдалося їх відшукати і заховати, але довго це не може тривати.

- Я сказав те, що й хотів. Світ віджив своє, а вірніше навіть не світ, а людство. Драконяча кладка на Террії, як ти думаєш, звідки вона взялася і чому ви змогли відшукати її в такий "слушний" момент? - А ось мені й почали відкривати таємницю буття.

- До розвитку цивілізації людей тут жили дракони? - Висловив я своє припущення, отримавши легкий кивок у відповідь. - І Ірліана теж розбудили ви? - Адже спав же принц тисячоліття, то чому раптом прокинувся? Вони не хочуть убивати драконів?

- Ну, технічно це стало першим провісником краху людської раси, а фактично - механізм очищення лише позбувається "сторонніх" елементів, що заважають йому нормально працювати, - нічого собі закрутив, усе в них так просто, начебто не мільярдну цивілізацію нині намагаються знищити, а всього лише виполоти бур'яни на клумбі.

- Добре. Припустимо, ви мене переконали, і я розібрався з принципом роботи цієї самої вашої системи зачистки. Далі-то що? Що якщо я не згоден із цим? Що, якщо й інші дракони будуть проти, ви про це думали? Або нас також у розхід, як і мільйони ні в чому не винних душ? - Скільки б він мене не переконував - я не прийму такий розклад.

- Тоді ви всі можете стати супутніми жертвами, все дуже просто, - розвів руками Бравос Дейсбі, немов говорив сущі дрібниці. Та вся його мова була наповнена холодною байдужістю. Він не жива істота і не повинен співчувати.

- Я вас зрозумів, - відсьорбнув трохи міцного, знімаючи купол над столом, більше нам нема про що розмовляти.

- Мені шкода, що ви, Кіріан, так і не почули мене, - насупився чоловік, безшумно прямуючи до дверей.

- А як мені шкода, - промовив я в порожнечу, і обернувся до Ріана, який покликав мене:

- Кір, що сталося? Чому ти не спиш? - Схоже, ніхто з присутніх не міг прокинутися, поки наша з нефілімом розмова не завершилася.

- Безсоння. Будеш? - Простягнув другу флягу, і той вдячно прийняв її, зробивши невеликий ковток:

- Скоро ми всі помремо? - Раптом запитав мене другий радник, а я невпевнено знизав плечима:

- На все воля богів. Може ми їм ще для чогось згодимося? - Усміхнувся у відповідь, збираючись будити інших хлопців, схоже тимчасовий перепочинок закінчено, і попереду на нас чекає кривава битва.

Ліна

Перші кілька днів я просто божеволіла: робота в мене не клеїлася, поруч із Філіпом я ледь не ридала, від чого мій малюк ходив сумний і неговіркий. Але сьогодні всередині мене щось змінилося. Скільки можна побиватися? Адже я відчуваю, що з Кіріаном усе нормально: він живий і порівняно здоровий. То якого рожна я поводжуся, немов удова?

Давши собі настанови з самого ранку, я приготувала райдужний сніданок для свого малюка: омлет був прикрашений місцевими соусами і травами, а на склянці з соком красувався вирізаний мною власноруч дракончик.

- Мама молодець, - похвалив свою недбайливу матір мій маленький захисник, взявшись за поїдання не зовсім корисної їжі.

Але іноді ж можна?

Після цього я відвела сина до Елеонори, пообіцявши з'явитися в обід, щоб сходити разом з Міланією до Ірліана. А то дракон зовсім зачах без своєї істинної, добре хоч до Ліра доньку водив всюдисущий дідусь, інакше через мою нудьгу навколо б усі страждали.

Ну а коли я ввалилася в кабінет до свого наставника, того ледь Кондратій не звалив:

- Шефе, які сьогодні будуть вказівки? - Бідолашний Марліан сіпнувся й опасливо покосився на сполошену мене.

- Прийшла до тями? - Вже більш спокійно запитав і, дочекавшись мого кивка, вказав мені на "чергу" з драконячих яєць.

- Але, звідки ви знали? - Здивувалася прозорливості екс-імператора й отримала усмішку у відповідь:

- Досвід, Ліно, він приходить з роками, - про це я, звісно, вже чула, але щоб стати ледь не ясновидцем... Хоча, якщо врахувати, який у цього дракона вік, тоді можливо все.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍