Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

34

- Доброго ранку, Кім!

Все ще мружачись з напіввідкритими очима, я повертаю голову на всі боки, помічаючи, що на кухні Кейн зовсім один.

Він увесь світиться, підозріло широко посміхаючись мені, сидячи на високому стільці за вузьким столом. І напевно, я відреагувала б значно гостріше і навіть глибоко здивувалася, якби під ранок не відчула як у ліжко залазить щось тепле і велике. Була шоста година ранку, коли я нарешті видихнула і вперше за всю ніч дійсно спокійно заплющила очі, а все тому що Кейн повернувся, цілий і неушкоджений, як і обіцяв, уклавши мене в тісну клітку своїх обіймів, він ласкаво шепнув "спи", залишаючи ніжний поцілунок на моїй маківці... Мабуть, тільки тоді я змогла нарешті без тривоги заснути і, видимо, навіть упустила той момент, коли Блейк приїхав за дочкою.

Втім, я все безбожно проспала.

- А де Амалія? Її немає ніде в домі і Олівії теж.

Кейн робить великий ковток кави, відповідаючи мені поверх чашки:

- Мама влаштувала малечі екскурсію навколо будиночка. Конкретно зараз вони годують качок у ставку.

Він з усмішкою зустрічає мій розпатланий вигляд, тримаючи в руці чашку. Я повільно підходжу, беру її в нього з рук і відкидаю назад своє сплутане волосся. Роблю маленький ковток і мало не стогну від задоволення, на якісь частки секунди заплющивши очі. Кейн все це супроводжує моєю улюбленою кривою усмішкою. Він уважно спостерігає за мною.

- Кім, я сьогодні заїду додому. Ти скажи мені, що тобі привезти. Олівія вже склала список того, що їй знадобиться на найближчий тиждень.

Я так і відчуваю, як застигає на вдиху моє тіло. Рука, здригнувшись, мало не випустила чашку.

- Тиждень?!

- Так, Кім, - голос його такий самий рівний, як і спокійний погляд. - Поки ми не усунемо причину, я повинен убезпечити вас від зайвих проблем.

Мій погляд насторожено змінюється, ставши гострішим ніж бритва:

- Мені це не подобається.

- Знаю, - видихаючи, Кейн забирає в мене чашку, відсуває її подалі і бере мою руку, переплітаючи наші пальці, але я поки що ніяк не реагую. - Але поки ми не закриємо справу, я змушений вжити розумних заходів. Ти даремно переживаєш, Кім. Я ж сказав: нічого страшного не відбувається.

Я запитливо вигинаю брову:

- Тоді чому нам не можна повернутися до міста?

- Рано ще. Почекай, поки все вляжеться і тоді ми повернемося і займемося тим, що дійсно важливо, - Кейн ласкаво тягне мою руку до себе і я не відразу помічаю, як плавно опиняюся на його колінах. Точніше, зауважую, але не надто чиню опір.

- Я так скучив, - раптом зміненим тоном вибачливо шепоче він, обіймаючи мене за талію. - Кім, мені справді шкода, що замість того, щоб будувати плани та готуватися до батьківства, нам доводиться переживати всі ці неприємні події.

Я запускаю руки в його волосся і кусаю губу з сльозами, що раптом стали в очах, ледве сама стримуючись:

- Ти де тільки не пропадав весь минулий тиждень. Я вже думала, що ти розлюбив мене.

- Дурниці.

Я безшумно схлипую і скидаю сльозинку в куточку ока.

- Ти все ще спілкуєшся з Елайною?

– Ні. Хіба вона тобі не писала?

Я відповідаю на його запитальний погляд таким же поглядом:

– Ні.

Кілька секунд ми з Кейном нерозуміюче переглядаємося, потім він легенько хитає головою, прибирає мою долоньку зі свого волосся і притискає її до своїх губ, наче щось дорогоцінне.

- Кім, - важко видихає він, міцно переплітаючи наші пальці, і я бачу в його погляді плескаючу суміш провини та жалю. - Я знаю, що останнім часом я робив речі, які тобі не до вподоби. Після того, як я побачив Елайну у лікарні, я не зміг пройти повз. Мені справді стало її шкода і мені здалося, що на той момент я єдиний, хто міг її підтримати. А щодо мами... Я не був певен, що готовий тобі зізнатися в цьому. Я заплутався, Кім, і мені потрібно було все обдумати. Я розумію, що це ніяк не виправдовує мою огидну поведінку по відношенню до тебе... - Кейн переривається, збентежено кусаючи щоку, він наближається і коротко цілує мене в губи. Коли він знову дивиться на мене, я бачу, що його погляд, як ніколи, відкритий і чесний. - Загалом, я обіцяю, більше жодних таємних листувань. Обіцяю, більше жодних секретів.

***

За вікном шумить проливний дощ.

Він йде косо, рясно поливаючи стоянку на задньому дворі, де паркується чорний автомобіль. Я сиджу на стільці за столом, підігнувши одну ногу в коліні, і спостерігаю, як з машини вилазить знайома постать. Якийсь час він стоїть під дощем, притулившись до машини, і курить, вкриваючи цигарку долонею. Здається, це триває цілу вічність. Цікаво, про що він думає? І чому я жодного разу не бачила, щоб він палив? Мені здавалося, що Кейн категорично не схвалював цю шкідливу звичку. Я відчуваю, що ще трохи, і дощ пробереться крізь віконні шпарини. Нарешті Кейн кидає недопалок на землю і, діставши з багажника дві ручні сумки, прямує у бік головного входу.

Я вже майже поринаю в звичний монотонний гул Амалії, яка вчить Олівію правильно запікати мексиканський пиріг, коли він з'являється у дверях. З його волосся та одягу стікає вода, піджак намок так, що хоч вичавлюй. Кейн ставить сумки на підлогу, стягує піджак і недбало кидає його на спинку стільця.

- Ну і злива, - несхвально зауважує він.

- Синку, - Амалія посміхається йому, відірвавшись від кулінарної книги, яку вони вивчали обидві з малечею, обв'язавшись фартухами. Олівія теж піднімає голову і вітально махає долонею. Вигляд у неї звичайно щасливіше нікуди. Вона вся сяє.

- Та ти весь промок. Любий, давай переодягайся швидше і йди до нас.

- Дякую, мамо. Кім, - він похмуро киває на вихід, звертаючи на мене погляд і я розумію, що таким чином Кейн хоче усамітнитися зі мною. Я поспішно встаю, кидаю плутано вибачення і йду за ним, ледве встигнувши вхопитися за ручку спальні, коли він зайшов усередину.

Прикривши за собою двері долонькою, я чомусь ковтаю, повільно проходячи. Я чую стукіт дощу по шибці, та затихаючий гуркіт грому вдалині. Кейн обома руками скуйовджує волосся на потилиці і робить кілька кроків у напрямку до вікна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍