Читати книгу - "Потопельник у рожевих рукавичках"

почав швендяти з дівкою, яка хоче Романа. І те, що Тетяна, мати Асі, не відаючи, кому — нанялася зробити курс уколів пані Марцевич. Все інше має бути точною математикою, ось як.

Заєць, незважаючи на пізній час, розвеселився:

— Ти і математика? Нє, я собі уявляю…

Соломія, нарешті, піднялася з кухонного табурета. Втомлено відчинила двері у ванну. Відкрила білу шафку, де крім шампунів й мила зберігались ліки:

— Слухай, я тут риюсь-риюсь, там, де всілякі аспірини… У нас нічого на сон немає? Снотворного, тобто, снодійного?

— Ніколи не водилось. І не треба. На сон — бери кота!

Сашко тримав Гриця під лапи, а той безвладно висів, довгий, з білим пузком, розклеєний спекою, яка, здається, не попускала Київ і вночі.

* * *

Вона, тобто, наразі — ретельна Неля, таки уже два дні забувала запустити прання. Так і лежало усе в кошику на пралці. І виявилося, що добре.

Ася забігла на кухню, кинулася до кошика. Мовляв, забула витягти з кишені свій улюблений гребінець, а він дерев'яний — попсується, правда ж?

Лобода, на автоматі, заходилася перемацувати кишені всіх лахів, перш ніж кинути їх у барабан. Таке вже було. В її справжньому житті. Випрала, на фіг, сарафан з кульковою ручкою в кишені. З усіма наслідками, що з'явилися на світлій тканині.

Мацала кишені, й дійсно, автоматично. Бо думала про інше. Сьогодні, коли вона зранку підходила до котеджу, з-за сусідського плоту гукнув мужик. Будівельник. Мовляв, відновили роботу, сталось так, що він і ночував на об'єкті. Ну, і ось, зрання, визирнув — бачить: якийсь пацан присів «коло тої вашої машини, заглядав, чи щось, може, накоїв?»

Вона подякувала. Обережно обійшла припарковану на вулиці «Баркетту». Озирнулася, і собі присіла навпочіпки, запустила руку під днище. Ніби нічого не приліплено. В іншому ж — стоїть собі автівка, та й стоїть. Лобода, звичайно, кермує своєю «Ренусею». Але так, щоб розумітися на тонкощах всіх автомобільних нутрощів, так ні. Та й заглядати в мотор чужої машини, як би це мало бути?

Вирішила, що придивиться. Якщо Роман захоче десь від'їхати «Баркеттою», то скаже йому, про що почула зранку. А поки що — він, у нібито домашньому форматі, зависає з ноутбуком на терасі, поклавши босі ноги на білий пластиковий стілець.

З кишені Асиної спідниці витрусила кілька заколок для волосся. Що там, навіть з простирадла — зіжмакані обгортки від не менше, ніж трьох цукерок. Стиснула в долонях кишені коротких джинсових шортів молодого господаря. Так, щось є…

Опа! Лобода тримала в руках невеличкий целофановий пакетик. Практично пустий. Якби не щипка темного сухого зілля в кутку.

Стоячи на колінах перед розкиданою білизною, вона згадала. Як побивався Роман, випадково застуканий з банкою Асиного трав'яного чаю в руках, збирався викинути банку. При тім — згадала й дивний жест: тримаючи банку в лівій, він чомусь запхав праву руку в кишеню шортів.

Соломія сховала пакетик у свою сумку. Переступаючи через лахи, подалася на подвір'я, не глянувши на Романа. Якщо вже й телефонувати звідси, так з найдальшого кутка біля старого мангала. Набрала Бонка.

Він справді діловий, і в цьому є плюси. Відповів, без зайвого, що підскочить на джипі, ближче до метро «Славутич». Не дзвонитиме, як буде там — скине SMS.

Добре. Зараз краще не стовбичити тут, у закапелку. Треба спокійно з'явитися на очах у цього, бодай його, онука старої чокнутої месниці.

Ретельна Неля зосереджено повернулась у кухню. Аби, піднявши погляд до вікна, переконатись: «Баркетта» зникла з-за паркана.

Потилиця Романа й надалі виднілася на терасі. Виходить, що?..

Лобода кинулася до сумки. Вихопила планшет. Вирісши перед босими ступнями, вкладеними на кріслі, натиснула на «галерею», знайшла потрібне фото.

— Дзвони до Асі. Вже! Давай! Хай спиняє машину. Розіб'ється зараз — нічого не отримаєш.

Молодик не сподівавсь атаки. Проте, побачивши на екрані чітку фотографію гербового паперу, запитально підняв солодкі очиська, наразі розгублені.

Соломія нависла над ним. Переводячи дихання, коротко втовкмачувала. Що написано в свіжому заповіті такої собі Анастасії Петрук? «Все, чим володітиму на момент смерті, як-то нерухомістю, рахунками… Заповідаю Романові Сергійовичу Марцевичу».

— Не чоловікові, не іншому родичу першого ступеня. Так знаєте, що буде із цим спадком?

Він мовчки схопив зі стола мобільний. Лобода й сама набирала Асю.

Як і думала — дівчина не брала трубки, вчепилась, напевне, в кермо. Пливе, пливе «Баркетта», в перекладі з італійської — човник, у потоці розжареного шосе, з бідою, яку пороблено їй сьогодні на світанні.

Задзвонила Бойкові. Хай тарабанить на мобілу хрещениці, хай спиняє. Всі пояснення — потім.

Якщо в Асі з телефону, з різних номерів, неугавно розпливатиметься нав'язливо-задумливе «На згадку Елізі» — трубку, нарешті, візьме. Спиниться.

Соломія знову повернулася на кухню, понишпорила у своїй торбі. Дістала темну пляшечку. Сьогодні зранку, дорогою, таки прикупила в аптеці дещо на сон. Думала — нехай буде в хаті. А ось і знадобилося. Сироп. Те, що треба.

Лобода виросла біля спантеличеного Романа, тримаючи в руках склянку холодної «Кока-коли». Він жадібно сягнув по неї. Ковтнувши, хрипко сказав:

— Ну, спинилася машина. А що там, із заповітом?

Соломія розвела руками. Спадкування нерухомості, хоч оцього котеджу, та й всього іншого, передбачає податок у п'ять відсотків від оцінки майна. Якщо він Асі не чоловік, не батько, не син, не брат, тобто, не спадкоємець першого ступеня. Без сплати — не ввійде у володіння. А де візьме гроші? Ніде, і його щедрий заповіт на ім'я нареченої, такий же, мовляв, «все, чим володітиму на момент смерті» — дешевка, фейк. Бо нема у нього нічого. І хай не мріє, що роздобуде гроші на податок продажем котеджу, чи заклавши його. Не буде Асі — її заповітом можна підтертися, ніяких дій із майном без сплати податку не передбачено.

Хлоп — позіхав нервово. Солодкий трунок починав діяти. Він важко піднявся зі стільця, націлив на хатню робітницю вказівний палець. Лобода відступила у хол, і Роман, зробивши кілька кроків до неї, крикнув:

— Що б там не було — геть! Вас звільнено! І Анатолій Дмитрович навряд чи підтримає протеже… Ще чого — лазити по сімейних паперах?

Тут і зараз — 11. Гра в темну

У тім, що Анатолій Дмитрович якраз підтримає (а підтримки потрібно), Лобода переконалася лише через дві години.

До того — був дзвінок від нього. Бонк таки перехопив «Баркетту» з Асею за кермом. Щоправда, вона уже спинилась. І вчасно! Він зі своїм водієм оглянув цю торохтілку, й що ж? Скат