Читати книгу - "Макбет"

ниточки. Цей суддя буде тут через три дні; він погодився зустрітися з нами за умови повної таємності.

— Як його звати?

— Джонс.

Леннокс помітив, що Дафф занадто пильно придивляється до нього.

— Ларс Джонс, — уточнив Леннокс. — А що не так?

— У тебе зіниці, як у наркомана.

Леннокс облизав губи і розсміявся.

— У нас, напівальбіносів, таке трапляється часто. Наші очі надміру чутливі до світла. Саме тому члени моєї родини надають перевагу роботі в закритому приміщенні.

Дафф здригнувся від холоду у своєму плащі. Знову поглянув на казино «Інвернесс».

— Отже, через три дні. А що робитимемо тим часом?

Леннокс знизав плечима.

— Будемо сидіти тихо. Намагатимемося не розгойдувати човен. І… Не можу вигадати третього варіанту, щоб висловити ту саму думку.

— Я починаю боятися своєї наступної зустрічі з Макбетом.

— Чому?

— Бо я — не актор.

— Невже тобі ніколи не доводилося нікого обманювати?

— Доводилось, але мене завжди виводили на чисту воду.

Леннокс поглянув на Даффа.

— Де — вдома?

Дафф знизав плечима.

— Навіть мій син, якому через пару днів виповниться дев’ять, і той розуміє, коли татко вішає йому локшину на вуха. А Макбет знає мене краще за будь-кого.

— Дивно, що двоє таких різних людей були такими близькими друзями, — зауважив Леннокс.

— Нам доведеться поговорити пізніше, — мовив Дафф, дивлячись на захід. — Якщо я поїду зараз, то буду у Файфі ще до заходу сонця.

Леннокс завмер, дивлячись у тому самому напрямку, що й Дафф. І подумав: «Добре, що в природі влаштовано так, що за потоками зливи довкола нічого не видно, і тому в тих, хто поспішає, завжди зберігається надія на швидке покращення погоди».

— У мене таке враження, що все найгірше вже позаду, — сказав Макбет, потягнувшись до столика за запальничкою й підкурюючи сигарету. — Тепер все лише покращуватиметься, люба. Ми свого добились. Тепер це місто наше.

Леді поклала руку на груди, відчуваючи, як під шовковим покривалом і досі несамовито калатає її серце. І захекано відповіла:

— Якщо твій свіжоспечений ентузіазм є показником твоєї сили, мій любий, то…

— Га?

— …якщо це так, то ми — непереможні. Ти знаєш, як тебе люблять пересічні люди? Відвідувачі казино тільки про тебе й говорять, мовляв, ти — спаситель нашого міста. А газети ти читаєш? Сьогодні «Таймс» у передовиці натякнула, що тобі слід балотуватися на посаду мера.

— Хто це написав? Твій приятель, головний редактор? — весело вишкірився Макбет. — Це ти його попросила?

— Та ні. В тій передовиці про тебе не йшлося. То був коментар щодо Тортела, якого, попри його непопулярність, завжди переобирають, через те що він не має гідного суперника.

— Не можна завоювати популярність, прислуговуючи Кеннету.

— Тому тебе і згадали в коментарі як потенційного кандидата, здатного кинути виклик Тортелу. Що ти на це скажеш?

— Я? Балотуватися на мера? — Макбет розсміявся й почухав передпліччя. — Дякую за довіру, але — ні. У мене і так досить важлива посада, і тепер ми маємо можливість робити все, що забажаємо. — Його ніготь зачепився за маленький рубець на шкірі. «Влада». Він зробив собі ін’єкцію шприцом. І дійшов висновку, що реклама цього наркотику не була перебільшенням.

— Маєш рацію, мій милий, — сказала Леді. — Але все одно подумай про це на дозвіллі. Коли ідея визріє, хтозна, може, ти зміниш свою думку. До речі, сьогодні вранці Джек отримав для тебе посилку. Її привіз якийсь мотоцикліст. Посилка важка й надійно запакована.

Макбет гадав, що в нього кров у жилах захолоне, але нічого подібного не сталося. Напевне, це новий дурман на нього так подіяв.

— Куди ти її поклала?

— На полицю у твоїй шафі, он туди.

— Дякую.

Макбет повільно курив сигарету, прислухаючись, як Леді засинала біля нього. Дивився на солідні дубові дверцята шафи. Потім відкинувся на подушку й почав пускати кільця диму в місячні промені, що линули крізь вікно, і споглядати, як вони звиваються й викручуються, мов арабські танцюристки живота. Йому не було страшно. Його захищав спецназ, його пильнував Геката, йому благоволила фортуна. Макбет підвів голову і знову втупився очима в шафу. Звідти — ані звуку. Привиди стали рідкісним явищем. Надворі теж панувала повна тиша — ані дощ, ані вітер не барабанили у шибки. Бо після дощу завжди з’являється сонце. Кохання очищає від крові, яка пролилася під час битви битви. Після гріха приходить прощення.

19

— Усім доброго ранку! — привітався Макбет, стараючись зустрітися поглядом з кожним, хто сидів за столом. — Хоча ранок і не надто добрий, бо Банко загинув, а його вбивця ось уже півтори доби вільно й безкарно розгулює на свободі. Вшануймо пам’ять Банко хвилиною мовчання.

Дафф заплющив очі.

Було незвично бачити Макбета таким серйозним; зазвичай він вітав усіх усмішкою, незалежно від погоди, яка була надворі — дощова чи сонячна, і незалежно від того, знав він ту людину чи ні. Як тоді, коли вони зустрілися вперше у сиротинці. Напевне, Макбет, глянувши на Даффа, на його одіж та волосся, подумав, що вони дуже різні, але все одно усміхнувся так, наче сягнув глибше і впізнав щось рідне, що поєднувало їх і робило таємними побратимами. Може, таке відчуття виникало у кожного, хто бачив його щиру усмішку. Вона передавала наївне переконання Макбета, що люди, які його оточували, бажали одне одному лише всього найкращого, і Дафф відчув себе єдиним циніком серед них ще тоді. Дафф багато віддав би за те, щоб мати усмішку, яка очищає всіх довкола нього.

— Даффе? — прошепотів хтось поруч. Він обернувся й поглянув у яскраві зелені очі Кетнесс. Вона кивнула головою на кінець столу для нарад, де сидів Макбет, дивлячись на нього.

— Я спитав, чи є якась нова інформація щодо розслідування вбивства, Даффе.

Дафф випрямився, прокашлявся, почервонів — йому стало ніяково. А потім заговорив. Розповів про свідків, які бачили «вершників»; сказав, що, судячи з написів на шкірянках, у стрілянині по «вольво» в ювелірній крамниці «Якобс і сини» брали участь і члени іншого мотоциклетного клубу. Повідомив, що на березі ріки під мостом Кеннета було знайдено піджак Флінса та його гаманець, хоча самого тіла й досі не знайшли. Кетнесс надала всебічний звіт про експертно-криміналістичні висновки, які підтверджували те, що вони і так уже знали: банда Свено вбила Банко і, можливо, Флінса.

— Є певні свідчення про те, що Свено був особисто присутній на екзекуції, — додав Дафф. — Біля автомобіля Банко на асфальті було знайдено недопалок сигарилли.

— Сигарилли загалом курять багато людей, — зауважив Леннокс.

— Так, але не марку Davidoff Long Panatellas, — заперечив