Читати книгу - "Olya_#1"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Max:
Кого?..
(11:27:09)
Olya:
— Стеж за красенем…
(11:27:10)
Вона підсвітила йому одного хлопчину серед людського потоку. В дешевенькій куртці поверх лабораторного комбінезона, він неспішно проходжувався між парковочними місцями. Досить молодий, може, навіть підліток, коротко стрижений, із рухливим тату-хамелеоном на лівій щоці та маленькою червонястою аудіомушлею над правим вухом. Він хитав головою, немовби в такт музиці, і досить проворно зиркав з-під задоволено примружених повік.
Olya:
— Знаєш, що він робить?
(11:27:11)
Max:
Що?
(11:27:12)
Olya:
— Краде тачки! /smile/
(11:27:12)
Max:
Справді?
(11:27:13)
Olya:
Yep. Те, що ти бачиш, це не аудіомушля, а «радар» або т. з. «shchup» — за допомогою нього він виявляє слабкі місця в мережевому захисті.
…
Але якщо не вдасться потягти цілу тачку, то можна розжитись кредитами, скачати твої особисті дані або тупо розрядити акумулятори — перекачати енерген куди подалі… та що завгодно!
(11:27:14)
Max:
Це «кіт»?
(11:27:16)
Olya:
Угу, «біляш».
А більше тут ніхто й не працює.
(11:27:16)
Max:
І що тепер?
(11:27:17)
Olya:
Чекай.
(11:27:17)
Хлопчина крутнувся по парковці, трохи довше потупцював коло замизканої «тойоти» і врешті підійшов до їхнього «доджа»…
Olya:
— Look, він спалив мій крек…
(11:28:33)
Хлопчина раптом спинився, як укопаний, і тривожно заозирався по парковці.
Його очі тепер широко розплющились, і Макс уздрів, що вони білі — райдужка буквально зливалась із білками, і лише зіниці зиркали недобре, колюче…
Погляд хлопчини побігав-побігав і спинився на Олі, очі знов примружились.
— Ходім, — зітхнула Оля до Макса.
Вони підійшли до хлопчини, і Оля без усякої потреби поправила правицею свою модну зачіску, що й так чудово трималась — чорна змійка блиснула своїм вічком.
Хлопчина всміхнувся, проте дивно — немов і привітно, а очі так само колюче зиркали. Всміхаючись, він спитав у Олі російською:
— Вы по делу или как?
— Старших позови, — кинула Оля і простягла йому правицю.
Хлопчина вичікував.
— А кто интересуется? — спитав.
Оля немов на хвильку завагалась і зітхнула:
— Серая.
Хлопчина широко розплющив очі і дурнувато заусміхався — вже без усякої перестороги.
Оля також усміхнулась, але якось… ніяково?
Опустила очі, а потім ще спитала:
— Кто твои родители?
— Дарья Златовна… — вивів хлопчина, так само дурнувато всміхаючись.
— Тиша снифит теплицы?? — вражено вивела Оля.
— Йеп, — кивнув білоокий хлопчина.
— Сконнекть…
— Делаю.
Вони потисли руки,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.
