Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

з погляду права; і сподіваюсь, що це навчить вас удруге не бути такими до смішного самовпевненими.

Валпол. Дурниці! Ви ж були вже одружені, коли побралися з нею, і на цьому кінець.

Луї. Кінець? А чому ви не подумали, що може бути й навпаки. Звідки ви знаєте, що вона також не була одружена?

Б. Боннінґтон. (Всі кричать). Валполе! Ріджоне!

Ріджон. Це ж над усяку міру!

Валпол. Ну прокляття!

Сер Патрік. Ви молодий шарлатан!

Луї (нехтуючи всі їхні крики). Вона була одружена з кельнером одного пароплава. Він обібрав її й покинув; і вона, бідна дівчина, подумала, що, не чувши про свого чоловіка протягом трьох літ, має законне право одружитися знову. Отже, що вона була цілком поважана дівчина й зареклася мати зі мною будь-які справи, доки ми не поберемось, я пішов на цю церемонію, щоб задовольнити її й дати їй змогу зберегти самопошану.

Ріджон. А чи ви ж говорили, що були вже одружені?

Луї. Авжеж, ні. Невже ви не розумієте, що коли б вона знала, то не згодилась би стати мені дружиною? Здається, ви все ще не розумієте.

Сер Патрік. Отже, призвели її до небезпеки бути ув’язненою за незнання закону?

Луї. Ну, а мені так само загрожувало через неї ув’язнення. Мене так само посадили б до в’язниці, як і її. Але коли чоловік йде на таку офіру заради жінки, він не стане цим вихвалятися перед нею; принаймні, коли він справжній джентльмен.

Валпол. Ну, що нам робити з цією квітонькою?

Луї (нетерпляче). Ну, забирайтесь під три чорти й робіть, що хочете! Садовіть Мінні у в’язницю. Садовіть і мене туди ж. Убийте Дженніфер цією ганьбою. І потім, коли ви зробите все зло, яке тільки можете, йдіть до церкви й смакуйте свої чесноти. (Він роздратований сідає на старого стільця коло мольберта, бере альбом з ескізами й починає в нім малювати).

Валпол. Побив нас.

Сер Патрік (похмуро). А побив!

Б. Боннінґтон. Але ж хіба можна дозволити йому зневажати кримінальне право нашої країни?

Сер Патрік. Кримінальне право не потрібне пристойним людей. Воно тільки помагає негідникам шантажувати свої родини. Хіба нам, лікарям, що лікують на домах, не доводиться витрачати половину свого часу, змовляючись з родинними заступниками, щоб урятувати якусь падлюку від в’язниці, а родину від ганьби?

Б. Боннінґтон. Але це принаймні покарає його.

Сер Патрік. А так, це його покарає! Це покарає не тільки його, але всякого, зв’язаного з ним невинного, але змушеного терпіти однаково з винним. Років зо два ми змушені будемо утримувати його й платити за його приміщення та харчі, а потім він знову повернеться до нас розпутним, ще небезпечнішим падлюкою, ніж був до того. Це скарає дівчину, коли її посадять до в’язниці, і зруйнує її життя; це розіб’є життя його дружині. Ні, ви повинні раз і назавжди викинути кримінальне право з голови: це годиться тільки для дурнів та дикунів.

Луї. Сер Патріку, будь ласка, поверніть своє обличчя трохи сюди. (Сер Патрік обурено повертається й пильно дивиться на нього). О, це вже занадто!

Сер Патрік. Киньте ви свого йолопського олівця, чоловіче, і подумайте про своє становище! Ви можете заперечувати закони, що їх написали люди, але є ще інші закони, на які треба зважати. Ви знаєте, що вам загрожує смерть?

Луї. Ну, нам усім загрожує смерть, хіба ні?

Валпол. Але не всім за шість місяців.

Луї. А як ви знаєте?

Для Б. Боннінґтона це остання крапля. Він остаточно втрачає спокій і починає схвильовано ходити.

Б. Боннінґтон. Їй-богу, я не став би цього питання зачіпати. За всяких обставин ледве чи тактовно розводити теревені про смерть: це ви хочете використати мене як лікаря! (Гримає на Дюбеда). Але я не дозволю вам цього, ви чуєте?

Луї. Не я ж починав: це ваші колеґи завели балачку. Таким способам завжди поводяться люди не артистичної професії: коли їх поб’ють доводами, вони починають грози-тись. Я не знав жодного правозаступника, що не грозився б посадити мене рано чи пізно до в’язниці. Я не знав такого пароха, що не загрожував би мені пеклом. А тепер ви загрожуєте мені смертю. За всі свої довгі розмови ви мали в руках тільки один справжній козир — це погрози. Але я не боягуз, — для мене це просто ніщо.

Б. Боннінґтон (наступаючи на нього). Але я скажу вам, хто ви такий. Ви — падлюка.

Луї. О, не називайте мене, будь ласка, падлюкою. Це тільки слово, слово, змісту якого ви не знаєте. Що таке падлюка?

Б. Боннінґтон. Ви — падлюка, сер.

Луї. Припустимо. Що таке падлюка? Падлюка — це я. А що таке я? Падлюка. Виходить, зачароване коло доказів. І ви ще вважаєте себе за людину науки?

Б. Боннінґтон. Я... Я... Я... В мене є велике бажання взяти вас за комір і добряче відлупцювати.

Луї. Будь ласка. Але ви заплатите мені солідну суму, щоб не довелося пізніше подавати на вас до суду. (Б. Боннінґтон, спантеличений, відскакує від нього, прискаючи). Ви нічого чемнішого не можете знайти для мене в моєму власному домі? Мені хотілось би вислухати все до кінця, перш ніж моя дружина повернеться. (Він знову починає малювати).

Ріджон. У мене вже є певний намір. Коли нехтувати право, то чесні люди мусять самі знайти для себе ліки. Я не поворушу й пальцем, щоб порятувати цього гада.

Б. Боннінґтон. Оце якраз те слово, що я пробував його згадати. Гад!

Валпол. Я не можу намилуватися з вас, Дюбеда. Ви просто феномен.

Сер Патрік. У всякому разі, ви вже тепер знаєте, якої ми думки про вас.

Луї (спокійно кладе свого олівця осторонь). Слухайте сюди! Все це нісенітниця! Ви зовсім не розумієте мене. Ви гадаєте, що я просто звичайний злочинець.

Валпол. Не звичайний, Дюбеда. Треба сказати правду.

Луї. Ні, ви стали на хибну позицію. Я не злочинець. Всі ваші моралізування для мене нічого не варті. Я не вірю в мораль. Я учень Бернада Шоу.

Сер Патрік (спантеличено). Га?

Б. Боннінґтон (відмахується рукою, ніби хоче спекатися розмови). Цього досить. Я не хочу й чути далі.

Луї. Щоправда, я не захоплююсь такою кумедною пихою вважати себе за надлюдину; але це ідеал, якого я прагну, як і всяка інша людина прагне свого ідеалу.

Б. Боннінґтон. Не турбуйтесь пояснювати. Я тепер розумію вас дуже добре. Не кажіть більше, будь ласка. Коли людина намагається заперечувати науку, мораль, релігію і потім визнає сама