Читати книгу - "Козацький оберіг"

Майстер Богдан вихопив Меч Зберігачів, який сліпуче зблиснув на сонці.

— Я сподіваюся, ти здогадуєшся, що це за Меч.

Коваль повільно провів Мечем перед собою. Коні вершників Чалми-бека перелякано заіржали, відступаючи назад. Ординці, мов заворожені, мимоволі почали відходити.

— Чалма-бек, я викликаю тебе на двобій! Згадай, що колись ти був славним степовим богатирем, тож не зганьби своє ім’я! — закричав Голота, гарцюючи на коні.

— Добре, козаче, — злісно вигукнув Чалма-бек, — зараз ти відправишся в пекло за своїм братчиком!

Ординці повільно розступилися, утворивши коридор. Козак взяв одну стрілу із Данькового сагайдака. Хлопець помітив, що біля сідла коня, на якому гарцював Голота, висів лук.

Козак і Чалма-бек чвалом проскакали вздовж шеренги ординців, пронісшись майже пліч-о-пліч. Вихопившись на відкритий простір, вони поскакали в різні боки. Роз’їхавшись на добру сотню кроків, вони розвернули коней назустріч один одному. Чалма-бек першим схопив лук, майже непомітним рухом, поклав стрілу на тятиву й вистрелив. Стріла із якимось вовчим завиванням полетіла назустріч козакові. Голота спритно пригнувся, і та пролетіла над його потовою. Але Чалма вже вистрілив удруге. Голота знов опинився у сідлі й вихопив шаблю, щоб відбити стрілу, але не встиг, і вона, поціливши у руків’я, вибила шаблю з його руки. Третя стріла Чалми-бека свиснула в повітрі. Голота натягнув повід, його кінь став дибки, і стріла уп’ялася в кінські груди. Кінь заіржав і впав на землю. Козак вилетів з сідла й покотився по траві, але швидко підхопився, підскочив до помираючого коня й вихопив лук із сідельного сагайдака. Чалма-бек стримав коня й почав повільно під’їжджати до козака, тримаючи стрілу на тятиві.

— А де ж твій постріл, козаче? — глузливо вигукнув Чалма-бек.

Дві тятиви дзенькнули одночасно.

Дві стріли зустрілися в повітрі.

Вигук здивування прокотився між рядами ординців. Стріла Голоти розщепила стрілу Чалми-бека — влучила в груди чорного чаклуна. Чалма-бек захитався, на його враз сполотнілому обличчі з’явився здивований вираз. Він з ненавистю вирвав стрілу зі свого тіла, захрипів і упав з коня.

Козак Голота підняв стрілу.

— Прощавай, Чалма-бек! Багато лиха наробив ти за життя, та хоч вмер, як воїн! — промовив він, скочивши на коня мертвого ворога.

Ординці чорною хмарою посунули назустріч трьом друзям. Голота сміливо поїхав на них, дивлячись прямо перед собою. Майстер Богдан стис руків’я Меча, Данько інстинктивно схопився за Печать Зберігачів. І вкотре сталося диво: ординці не змогли під’їхати до трьох вершників, які проїхали крізь лаву ворогів, мов розпечене лезо ножа крізь сніг. Забравши тіло Чалми-бека, ординці похмуро повернули на південь.

Данькові здалося, що десь здалеку доноситься до нього величний дзвін струн кобзи.

Глава 14. Велетенський полоз

Скоро Данько, майстер Богдан і козак Голота доїхали до великої річки.

— Оце і є річка Базавлук, а на ній і сам острів, — сказав Голота, пильно вдивляючись у зелену стіну очеретяних плавень, що оточували острів.

Данько із завмиранням серця дивився на острів, де мала закінчитися найзначніша подія в його житті. З усіх боків до острова підступали плавні. Східна сторона була високою й немов пофарбованою у темно-червоний колір.

— Отой берег називається Червоним Кутом, він весь вкритий червоною глиною, — пояснив Голота.

— Човна в нас немає, то ми що, попливемо туди? — запитав Данько, з готовністю входячи у прохолодну воду.

— Попливемо старим козацьким способом, — відповів Голота. Він зіскочив з коня, вихопив шаблю й почав скошувати високий очерет. Майстер Богдан швидко перев’язував їх, і через декілька хвилин очеретяний пліт був готовий.

Друзі залишили коней, залізли на пліт, і Голота довгою жердиною, зробленою з молодого деревця, відштовхнувся від берега. Провівши очеретяний човен між плавнів, Голота виїхав на чисту воду, і невдовзі вони пристали до Червоного Кута. Данько першим зіскочив на берег і, загрузаючи ногами у в’язкій червоній глині, почав вибиратися по крутому підйомі.

Ледь вилізши на схил, Данько озирнувся й побачив, як з-за рогу острова повільно випливає велика галера. На її щоглі тріпотів довгий чорний прапор. Із зображенням Хреста і Дракона!

Не встиг Данько отямитись від несподіванки, як з одного із отворів у борті галери вихопився клуб диму. Почувся свист, і позаду Данька піднявся високий стовп червоного пилу. Від вибуху у хлопця заклало вуха, він впав на землю, обхопивши голову руками. Йому здалося, що гармата поцілила в його батька та козака Голоту, і що їх назавжди поховали під собою пласти червоної глини. Але через мить майстер і козак підвелися і, вкриті з ніг до голови червоним пилом, побігли по схилу. Данько побачив, як від галери відчалило кілька шлюпок з озброєними людьми й попливло до острова. Майстер і Голота нарешті добігли до Данька. З боку галери знов почувся глухий гуркіт гарматного пострілу.

— Лягай! — крикнув Богдан і, схопивши сина за плечі, упав разом з ним на землю. Данько почув, як над його головою просвистіло гарматне ядро, і через мить земля здригнулася під ним.

— Уперед, до скель! — крикнув Голота, і вони побігли до брил, що біліли попереду, час від часу падаючи на землю, коли чули звук гарматного пострілу. Нарешті їм вдалося добігти до вузької розщелини між двома скелями. Данько озирнувся: позаду залишилося декілька глибоких ям від гарматних вибухів.

Пробравшись улоговиною, Данько, майстер Богдан і Голота видерлися на кам’яне плато і, тяжко дихаючи, зупинилися на гранітній плиті. Постріли з галери припинилися, але тепер друзі побачили, що близько сотні вояків видерлися на глиняний схил Червоного Кута й біжать до скель.

— Ну ось що, Даньку, — ледь переводячи дихання сказав майстер Богдан, — біжи прямо до кам’яного хреста — він за тією грядою, а ми їх затримаємо.

— Здається, це кнехти магістра Луціуса, — похмуро дивлячись на ворогів, які невпинно наближалися, промовив Голота, — нічого, не переймайся, ми якось їм раду дамо. Тут більше двох не протиснеться. Так що на рівних битися будемо.

З цими словами він передав свою шаблю майстру Богдану, витяг з-за пояса довгий кинджал і поклав перед собою на граніт, а з кобур, що висіти у нього на поясі, дістав два пістоля.

— Нехай спробують наших козацьких галушок, — стиха сказав Голота, зводячи курки.

Данько відчув, як у нього сперло горло. Він безпомічно стояв, стискуючи в руках сагайдак зі стрілами. Майстер Богдан відчепив від пояса Меч Зберігачів і протягнув його Данькові.

— Тепер наша доля у твоїх руках, — стиха сказав він, — біжи, ти знаєш, що робити.

Данько взяв тремтячими руками Меч, постояв мить, обводячи поглядом суворі обличчя батька і козака Голоти, і побіг через плато до скель, що виднілися вдалині.