Читати книгу - "Мiстер Мерседес"

та взяти його вівторкову. Це дає Брейді два вільних дні для пильного стеження за «ҐоуМартом Зоні», і двох мусить вистачити. Якщо ж дівчина в жоден із цих днів не з’явиться там із собакою, він зголоситься хворим у середу. Якщо доведеться, але він не думає, що справа займе стільки часу.

Полишивши фабрику Льоба, Брейді їде й собі трохи «покрогерингувати». Він бере з півдюжини потрібних їм речей — такі продукти, як яйця, молоко, масло та какаові баранці на сніданок[235] — потім котить возик повз м’ясний ряд, де підхоплює фунт фаршу. На дев’яносто відсотків без жиру. Тільки найкраще для останнього харчування Оделла.

Удома від відкриває гараж і вивантажує все, що купив у «Садовому світі», не забуваючи заради безпеки поставити «Ховрах-геть» на верхню полицю. Мати сюди рідко виходить, але ризикувати все одно не варто. Під верстатом тут стоїть міні-холодильник — Брейді колись купив його на надвірному розпродажу за сім баксів, абсолютна халява. Це в ньому він тримає свої безалкогольні напої. Він засовує пакет із фаршем поза свої «коли» та «Гірські роси»[236], а потім уже несе в дім решту покупок. Побачене в кухні радує його: мати притрушує паприкою тунцевий салат, який має дійсно смачний вигляд.

Вона перехоплює його погляд і сміється:

— Я хотіла зробити відшкодування за лазанью. Перепрошую за той випадок, але я була такою втомленою.

«Такою п’яною ти була», — думає він, але вона принаймні ще не цілком опустилася.

Вона віддимає свіжонафарбовані губи:

— Подаруй мамуні поцілунок, хлопчику медовий мій.

Медовий хлопчик обхоплює її руками й упивається затяжним цілунком. Її губна помада смакує чимсь солодким. Потім мати легко ляскає його по заду й каже, щоб пішов донизу, погрався зі своїми комп’ютерами, поки вона закінчить готувати вечерю.

Брейді залишає копу коротке, з одного речення повідомлення: «Я збираюся тебе в’їбати, дідусю». Потім він грає у «Втілене зло»[237], аж поки мати не кличе його вечеряти. Тунцевий салат просто чудовий, і він з’їдає дві добавки. Вона насправді вміє готувати, коли хоче, і він ні слова не каже, коли вона наливає собі першу чарку цього вечора, екстравелику порцію, щоб надолужити ті три маленькі, в яких вона собі відмовила вдень. На дев’яту годину вона вже знову хропе на дивані.

Використовуючи цю зручність, Брейді заходить в інтернет, щоб дізнатися подробиці про майбутній концерт «Довколишніх». Він дивиться на «Ютьюбі» відео, де хихотливі дівчатка обговорюють, хто з тих п’яти хлопців найкрутіший. Результатом консенсусу стає Кем, котрий співає сольну партію у «Подивися мені в очі», кавалок аудіоригачки, яку, як пригадує неясно Брейді, він чує по радіо останнім роком. Він уявляє собі ці усміхнені личка, розірвані на шмаття підшипниковими кульками, уявляє обгоріле лахміття цих ідентичних джинсиків «Ґесс»[238].

Пізніше, допомігши матері перейти до ліжка та впевнившись, що вона повністю відключилася, він бере фарш, кладе його в миску та змішує з двома склянками «Ховрах-геть». Якщо цього не вистачить, щоби вбити Оделла, він просто переїде того клятого псюру морозивним фургоном.

Від цієї думки він стиха ірже.

Отруєний фарш він перекладає у «Беґґі»[239] і засовує пакет під дальню стінку холодильника, не забувши замаскувати його бляшанками води. Також він не забуває ретельно вимити у великій кількості гарячої води з милом собі руки й миску, в якій намішував отруту.

Цієї ночі Брейді спить добре. Нема ні болю в голові, ні снів про його померлого брата.

— 24 —

Ходжес із Джейні зайняли вільну для користування телефоном кімнату далі по коридору від шпитального вестибюля і поділили між собою посмертну роботу.

Він зв’язується з похоронним салоном (ховатиме Соумс, той самий, що влаштовував відхідну церемонію Олівії Трелоні) і уточнює в лікарні, що вони вже готові віддати тіло, коли прибуде катафалк. Джейні, користуючись своїм «айПадом» з легкою ефективністю, якій заздрить Ходжес, вантажить з місцевої газети форму для некрологу. Вона її швидко заповнює, одночасно впівголоса промовляючи якісь фрази; поміж різного іншого Ходжес чує, як вона бурмоче «замість квітів». Коли електронною поштою некролог уже відправлено, вона видобуває у себе з сумки материну адресну книжку й починає телефонувати тим небагатьом друзям старої пані, які ще залишились. Вона спілкується з ними тепло й спокійно, але водночас швидко. Голос у неї дрижить тільки раз, коли вона балакає з Алтеєю Ґрін, впродовж майже десяти років сиділкою і найближчою компаньйонкою її матері.

Близько шостої — приблизно в той час, коли Брейді приїздить додому й бачить, як його мати накладає останні штрихи на приготовлений нею тунцевий салат — більшість «t» уже мають поперечні палички, а «i» над собою крапки. О шостій десять на шпитальній під’їзній алеї з’являється білий «Кадиллак» і завертає кругом до заднього фасаду. Хлопці в ньому знають, куди їхати; вони бували тут багато разів.

Джейні дивиться на Ходжеса, обличчя в неї бліде, губи тремтять.

— Я не певна, що зможу…

— Я цим займуся.

Передача, як усяка інша, це дійсно так; він віддає трунареві з його асистентом довідку про смерть, вони дають йому квитанцію. Він думає: «Точно, ніби я купував би автомобіль». Повернувшись назад до шпитального вестибюля, він помічає Джейні надворі, вона знову сидить на бампері машини швидкої допомоги. Він сідає поряд з нею і бере її руку. Вона міцно стискає його пальці. Вони проводжають поглядами білий катафалк, поки той не зникає з виду. Тоді він веде її назад до своєї машини й вони проїжджають два квартали до «Холідей Інн».

О восьмій з’являється Генрі Серва, гладкий чоловік із пітним рукостисканням. Приблизно годиною пізніше прибуває Шарлотта Джібні, попереду себе вона підганяє навантаженого речами носія і жаліється на жахливий сервіс у своєму авіарейсі.

— А ті плачучі немовлята… — каже вона, — вам про це й слухати не схотілося б.

Їм не хочеться, але вона все одно їм розповідає. Настільки ж кощава, наскільки гладкий її брат, вона позирає на Ходжеса сльозливими, підозрілими очима. Під боком у тітки Шарлотти скрадається її дочка Холлі, стара діва десь віку Джейні, але й зблизька не схожа на неї виглядом. Холлі Джібні ніколи не підвищує голосу гучніше за мурмотіння і, схоже, має проблеми з тим, щоби з кимсь зустрітись очима.

— Я хочу побачити Бетті, — оголошує тітка Шарлотта після коротких, сухих обіймів зі своєю племінницею. Так, ніби вона вважає, що місіс Вортон мусить лежати десь у готельному вестибюлі, з ліліями в головах і гвоздиками в