Читати книгу - "Третя карта"

198
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 77
Перейти на сторінку:
на бетонних, частих опорах, затишні котеджі СС, оточені маленькими, чітко розпланованими садочками, бараки в зоні і люди з попелястими обличчями, які щось робили за дротом, але зрозуміти, що саме вони робили, Ганна не могла, бо зразу ж побачила серед арештантів високу постать у смугастому одязі, непропорційно крупне обличчя і величезні руки, які судорожно стискали металеві держаки важкої тачки.

— Стривайте! — закричала Ганна.

Шофер од несподіванки загальмував. Ганна вискочила з машини, побігла до дроту, почувши тонкий голос Ессена: «Там струм, не торкайтеся, там струм!»

— Ладиславе! — не розуміючи Ессена, гукала Ганна. — Ладику, Ладушко!

Ладислав зіщулився, став нараз маленький, аж до страшного маленький. Він поволі озирнувся, угледів Ганну й кинувся до дроту:

— Ганнусю, дівчинко, Ганно!

— Чому?! — кричала Ганна. — Чому ти тут?! Де хлопчики?!

По зоні бігли люди в чорному з собаками на довгих повідках.

— Їх арештували, їх повезли! Ганно, Ганнусю, ти тут?! Шукай хлопчиків і маму, маму шукай, її з хлопчиками теж привезли сюди! Шукай їх ту…

Він не встиг докінчити, бо на нього накинулися собаки, звалили з ніг, а Ганна в цю саму мить відчула на своїх руках різкі пальці, які боляче, до кістки, здавили, тоді рвонули на себе, і вона побачила скажені обличчя офіцерів СС та Ессена — з таким самим попелястим, як і в арештантів, обличчям, а більше вона нічого не змогла побачити, бо знепритомніла.

… Дух діяльного німця, для якого з дитинства головне — це діло, прокинувся в Ессені, коли гестапівці, дивлячись на нього з важкою неприязню (вони вже повідомили про подію до краківського управління РСХА і тепер чекали вказівок від СС бригадефюрера Крюгера, котрий, у свою чергу, сидів біля апарата, дожидаючи розпорядження обергрупенфюрера Поля, який записався на прийом до Гейдріха), доповіли, змушені були доповісти цьому архітекторові, старшому від них за чином в СС, що дітей українки уже ліквідовано та що її сім'ю арештовано на прохання якогось агента абверу Лебедя як таку, що являє загрозу для законспірованості ОУН.

— У справі було зазначено, що мати цих нещасних, — неквапно, карбуючи кожне слово, промовив Ессен, — працює на рейх і приносить нашій справі істотну користь?

— Було відомо, що вона живе у Парижі й займається архітектурою. У справі є клопотання Бандери про передачу пані Прокопчук у відання кадрової групи ОУН.

— То хто ж відповідатиме за те, що мене позбавили працівника?! ОУН із якимось смердючим Бандерою чи наші бюрократи?!

Офіцер гестапо глянув на Ганну, що лежала на канапі, сухо зауважив:

— Ваш працівник уже опритомнів, штурмбанфюрере.

— Вона може опритомніти, але вона ніколи не зможе робити того, що робила, і так, як робила раніше! І ви хочете з таким борделем виграти битву?! Ви хочете, щоб тил злагоджено й чітко працював? Ви хоч думаєте про майбутнє?! Ви можете виявляти тверезість, а не зоологізм?!

Гестапівець вибухнув:

— Ви обговорюєте наказ бригадефюрера Крюгера! Це суперечить нормам партійної етики! Я повідомлю про це керівництво!

— Ви?! Це я повідомлю керівництво, а не ви!

… Він нічого не повідомив керівництву. Генерал Поль, не вступаючи у розмови з Ессеном, наказав позбавити його звання й відправити на фронт — рядовим. Гейдріх бушу— ' вав: «Узяти в зону українку, паршиву слов'янку?! Як він посмів?! Це ваш лібералізм, Поль! Це все ваш лібералізм! Ессен став вважати себе незамінимим! Ми знайдемо тисячу архітекторів, які цілуватимуть нам руки за те, що ми дали їм змогу працювати! Ач, який благодійник, скажіть на бога! На фронт! Під кулі! Це добре лікує од зазнайства!»

Позбавлення звання було ініціативою Поля — він вирішив підстрахуватися, бо всі знали, як прихильно ставився він до Ессена. Потрібно виявити вищу принциповість і належну ініціативу, щоб потім Гейдріх не зміг принагідно ударити його. Гейдріх говорив тільки про фронт. Поль у наказі додав од себе: «рядовим».

… Ганна стала дивна, тиха, полохлива; вона постаріла за ЦІ дні, змарніла на виду, але обличчя було одутле; повіки тяжко нависли над погаслими очима, що здавалися порожніми, немов без зіниць.

На нового керівника архітектурної майстерні СС було призначено архітектора із Кельна фрау Нобе. В інструктивній бесіді, повідомляючи про її відрядження на високу посаду, обергрупенфюрер Поль сказав, що, очевидно, найближчими днями більшість чоловіків із її майстерні буде мобілізовано на фронт — наступ на Схід набув таких грандіозних розмірів, що кваліфікованих офіцерів-будівельників не вистачає, а будувати доведеться багато: росіяни не залишають після свого відходу жодного заводу чи електростанції.

— Ми присилатимемо до вас полонених спеціалістів, і вони зобов'язані будуть робити те, що до сьогоднішнього дня робили німці, — сказав Поль, відчуваючи, що він продовжує внутрішню полеміку з нещасним Ессеном. Він любив Ессена, проте всьому є межа — підводячи себе, Ессен підводив його: треба вміти вибирати, в усьому і завжди треба вміти вибирати, точно зважуючи можливості. — Ви повинні будете робити для нас те, що ми вимагаємо, не гірше за німецьких спеціалістів. Я даю вам усі права: добивайтеся од них найкращої роботи. І ні в чому не потурати! Переможець мусить відчувати свою силу, тільки це внесе точність у баланс наших стосунків з переможеними. При цьому, звичайно, — додав він, — розумна суворість має бути коректна — ми, націонал-соціалісти, не будемо принижувати себе нерозумною упередженістю.

На відміну од Ессена, фрау Нобе нічого не приховувала від Ганни: так, треба швидко спроектувати особливі бараки для дітей і жінок, так, це концентраційні табори, так, вони необхідні аж до того часу, поки не буде винищено усіх осередків зла у Європі. Де діти Прокопчук? Це невідомо, це з'ясовується, це буде з'ясовано залежно від результативності її праці. В чому звинувачено її чоловіка? В антидержавній діяльності, і чим скоріше Прокопчук викреслить його з пам'яті, тим буде краще для неї: ворог німецької нації не заслуговує на полегкість.

Ганна вислухала рубані відповіді п'ятдесятирічної сухорлявої німкені та й пішла до себе у комірчину, що зберігала гіркий запах сигарет Ессена.

Вона довго дивилася порожніми, нерухомими очима на великий білий ватман, прикріплений дрібними кнопками до дошки, стискала у холодних, малорухливих пальцях олівці й не чула себе, не могла затримати в голові жодної думки. Вона тільки весь час відчувала своїх хлопчиків, їхні обличчя, але, на відміну од Парижа, коли їй увижалося, як хлопчики бігають, граються, сміються, зараз вона бачила їх не живими, у плоті, а як на фотографіях — перелякані, козячі, напружені очі, що чекали, коли ж нарешті вилетить пташка з об'єктива.

Ганна бачила завмерлі, вирвані з вічного руху, і через іс неживі обличчя

1 ... 68 69 70 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третя карта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Третя карта"