Читати книгу - "Останнє бажання"

Тому що джин, як і джміль із Каер Морхена, був прив'язаний скрученими нитками зі сліпуче яскравих різнобарвних променів світла, що щільно обплітали його, й закінчувалися на даху. Однак джин мав у своєму розпорядженні більші можливості, ніж прив'язаний до глечика джміль. Джміль не міг руйнувати навколишніх дахів, розвалювати труби, розносити вдрузки башточки й мансарди. Джин міг. І робив це.

— Він знищує моє місто!— завив Невілл.— Це чудовисько знищує моє місто!

— Хе-хе!— засміявся богослужитель.— Здається мені, найшла коса на камінь! Це винятково сильний д'їні! По правді, не знаю, хто кого піймав, відьма його або він відьму! Ха, скінчиться тим, що д'їні зітре її в порошок, і дуже добре зробить! Здійсниться справедливість!

— До чорта справедливість!— гаркнув бургомістр, не звертаючи уваги на те, що під вікнами могли зібратися потенційні виборці.— Дивися, Креппе, що діється! Паніка, руїни! Цього ти мені не сказав, лисий дурню! Мудрував собі, базікав, а про найголовніше ані слова! Чому не сказав, що демон… Відьмаче! Зроби що-небудь! Чуєш, невинний чаклуне? Наведи лад з тим чортом! Вибачаю тобі всі провини, але…

— Тут нічого не зробиш, пане Невілл,— фиркнув Крепп.— Ви не звертали уваги на те, що я говорив, от і все. Ніколи не прислухалися до моїх слів. Це, повторюю, неймовірно сильний д'їні, інакше б чарівниця його вже взяла. Я вам кажу, її закляття зараз ослабнуть, і тоді д'їні роздавить її й утече. І настане спокій.

— А тим часом місто перетвориться в руїни?

— Треба чекати,— повторив богослужитель.— Але не склавши руки. Віддайте наказ, бургомістре. Нехай люди покинуть навколишні будинки й приготуються гасити пожежі. Те, що там зараз діється, дрібниці в порівнянні з пеклом, котре почнеться, щойно геній покінчить із чарівницею.

Геральт підняв голову, зустрів погляд Хіреадана, опустив очі.

— Пане Крепп,— зважився він раптом.— Мені необхідна ваша допомога. Я кажу про портал, яким сюди прибув Жовтець. Портал усе ще з'єднує ратушу з…

— Порталу вже й сліду нема,— холодно проговорив богослужитель, вказуючи на стіну.— Не бачиш?

— Портал, навіть невидимий, залишає слід. Заклинанням можна цей слід стабілізувати. Я пройду по ньому.

— Та ти, мабуть, несповна розуму! Навіть якщо такий прохід не розірве тебе на шматки, то чого ти хочеш домогтися? Виявитися в центрі циклону?

— Я питаю, ви можете вимовити заклинання, що стабілізує слід?

— Заклинання?— богослужитель гордо підняв голову.— Я не безбожний чаклун! Я не виголошую заклинань! Моя могутність виникає з віри й молитов!

— Можете чи ні?

— Можу.

— То за діло! Час не чекає!

— Геральте,— вклинився Жовтець,— ти й справді збожеволів! Тримайся подалі від того бісового душителя!

— Прошу тиші!— проговорив Крепп.— І серйозності. Я молюся.

— До чорта твої молитви!— не витримав Невілл.— Я біжу збирати народ! Треба щось робити, а не стояти й марно молоти язиками. О боги, що за день! Що за бісів день!

Відьмак відчув, як Хіреадан торкнувся його рукою. Повернувся. Ельф подивився йому прямо в очі, потім опустив погляд.

— Ти йдеш туди… тому що повинен, правда?

Геральт вагався. Йому здалося, що він вловлює аромат бузку й аґрусу.

— Мабуть, так,— забарився він.— Повинен. Вибач, Хіреадане…

— Не вибачайся. Я знаю, що ти відчуваєш.

— Сумніваюся. Бо ж я і сам цього не знаю.

Ельф посміхнувся. Посмішка вийшла не дуже радісною.

— У тому то й річ, Геральте. Саме в тому.

Крепп випрямився, глибоко зітхнув.

— Готово,— сказав він гордо, вказавши на ледь видимий контур на стіні.— Але портал нестійкий і довго не протягне. До того ж, немає ніякої впевненості в його міцності. Може розірватися. Перш ніж туди ступити, пане відьмак, подумайте про свої гріхи. Можу, звичайно, благословити, але відпустити гріхи…

— Бракує часу,— докінчив Геральт.— Знаю, пане Крепп. На це завжди бракує часу. Вийдіть усі з кімнати. Якщо портал вибухне, у вас лопнуть барабанні перетинки.

— Я залишуся,— сказав Крепп, коли за Жовтцем і ельфом закрилися двері. Він поворухнув у повітрі руками, створюючи навколо себе пульсуючу ауру.— Про всяк випадок невеликий захист. А якщо портал вибухне… Спробую витягти, пане відьмак. Теж мені, велике діло — перетинки. Перетинки зростаються.

Геральт глянув на нього привітніше. Богослужитель посміхнувся.

— Мужня ви людина,— сказав він, переходячи на «ви».— Хоч і відьмак. Хочете її врятувати, вірно? Але мужність вам навряд чи допоможе. Джини — істоти мстиві. Чарівниці кінець. Та й ви, якщо підете туди, теж загинете. Подумайте, чи чиста у вас совість.

— Уже подумав.— Геральт став перед порталом, що слабко світився.— Пане Крепп?

— Слухаю?

— Той екзорцизм, який вас так обурив… Що вони значать, ті слова?

— Дійсно, підходяща пора для жартів і забав…

— Прошу вас, пане Крепп.

— Що робити,— сказав богослужитель, прикриваючись важким дубовим столом бургомістра.— Ваше останнє бажання. Відмовити не можу. Це значить… Гм… Гм… «Іди звідси і… відтрахай себе сам».

Геральт вступив у ніщо, і холод приглушив сміх, що тряс його.

8

Портал, ревучи й бушуючи, як ураган, стрімко викинув його, виплюнув із силою, що розривала легені. Відьмак безсило звалився на підлогу, насилу хапаючи повітря розкритим ротом.

Підлога тремтіла. Спочатку він подумав, що трясся він сам після подорожі крізь роздираюче пекло порталу, але швидко зрозумів помилку. Вібрував, трясся й тріщав весь будинок.

Він озирнувся. Це була не та кімнатка, у якій він останній раз бачив Йєннефер і Жовтця, а велика загальна зала ремонтованої Еррділем корчми.

Побачив її. Вона стояла на колінах між стільцями, схилившись над магічною кулею. Куля випромінювала сильне молочне сяйво, просвічуючи червоним крізь пальці чаклунки. Світло, що відкидалося кулею, створювало образ. Миготливий, хисткий, але виразний. Геральт бачив кімнатку із зіркою і розжареною зараз добіла пентаграмою, накресленою на підлозі. Бачив різнобарвні вогняні струмені, що вилітали із пентаграми, потріскували, зникали угорі над дахом, звідки доносилося люте ревіння пійманого джина.

Йєннефер побачила його, підхопилася й підняла руку.

— Ні!— крикнув він.— Не треба! Я хочу допомогти тобі!

— Допомогти?— зло фиркнула вона.— Ти?

— Так.

— Незважаючи на те, що я тобі зробила?

— Незважаючи.

— Дивно, але, в принципі, неважливо. Мені не потрібна твоя допомога. Забирайся негайно.

— Ні!

— Забирайся!— вигукнула чарівниця, зловісно скривившись.— Тут стає небезпечно! Я не можу його взяти, не розумію, але мерзотник не слабшає. Я піймала його після того, як він виконав третє бажання трубадура. Йому вже належить сидіти