Читати книгу - "Пан Ніхто"

class="empty-line"/>

________

Подарунки? А чого ж. Аби тільки в межах розумного. Будь-яка операція завжди пов'язана з витратами. Важливо тільки, щоб була варта витрат. Анна вважає, що з моєї точки зору виграшем є принади жіночого тіла, я ж дотримуюсь іншої думки.

Слід відзначити як підбадьорливий факт, що ми обоє виявили поміркованість у своїх апетитах. Анні, хоча вона й твердила, начебто їй двадцять п'ять, насправді було під тридцять, і життєвий досвід, певно, навчив її не вимагати більше, ніж їй можуть дати, і не зловживати несподіваним зв'язком. Що ж до мене, то я теж маю певний досвід. Тому тільки через три дні я здалеку торкнувся теми.

Протягом тих трьох днів ми каталися до Лідо, вилежували на пляжах, обідали в дорогих ресторанах, танцювали під сузір'ям паркової ілюмінації, двічі ходили в кіно і кілька разів, — що коштувало значно дорожче, — в магазини жіночої білизни і готового одягу. Саме жіноча білизна дала привід наблизитися до теми.

Ми зробили покупки зразу по обіді, повертаючися з ресторану, й оскільки сонце пекло нестерпно, пішли до Анни. Стоячи серед купи коробок, вона, роздягнена, приміряла подарунки перед дзеркалом, а я курив, розлігшись на дивані, намагався дивитися на білу фіранку, що її напинав вітерець, і уникати сектора біля дзеркала.

— Ти навіть не сказав, яка білизна найбільше мені пасує! — вередливо проказала Анна, засмучена моєю неувагою.

— Усе пасує. Тобі все пасує. Гадаю тільки, що твій друг не дуже дбає про твій гардероб.

— Нема чого гадати. Так воно і є.

— В такому разі не розумію, чого ти його терпиш. Певно, настільки закохана, що…

Я замовк, неначе тамуючи раптовий спалах ревнощів.

— Закохана? — неголосно і м'яко засміялася Анна.

— Тоді взагалі я нічого не розумію. Може, я дурень, але не розумію.

— Ох, усі чоловіки однакові, — зітхнула Анна, розстібаючи мереживний бюстгальтер, щоб приміряти наступний. — Ці ревнощі безперервно роз'їдають вам нутро. Коли два роки тому я познайомилася з Моранді, він мав багато грошей. А тепер уже не має. Невже це так складно?

— Він змінив фах, чи що?

— Нічого не міняв. Але тоді їздив за кордон і йому більше платили. А тепер уже не їздить і одержує менше.

Вона замовкла, роздратована цією розмовою, і цілком зайнялась білизною. Я знову дивився на білі фіранки. На сьогодні досить.

Через два дні, після наступної спустошливої мандрівки по Мерчеріа, Анна знову товклась біля дзеркала у щойно купленій сукні із сірих мережив.

— Чи до лиця мені? — запитала вона, прибравши якусь журнальну позу.

— Звичайно. Тобі до лиця тільки дорогі речі.

— Ось цього Моранді й не розуміє, — проказала жінка, набравши нової пози.

— Може, й ти цього зовсім не розумієш. Інакше не трималася б так свого Моранді.

— Він, бідолаха, робить для мене все, що може, — поблажливо відказала Анна.

— Тобто бреше тобі, скільки може. Тоді, мовляв, одержував, а зараз не одержує. І ти йому віриш.

Жінка обернулася й подивилася на мене з досадою. Я незворушно курив, лежачи на дивані.

— Не вірю, а знаю. Тоді він одержував купу грошей за відрядження, а тепер справді не їздить у відрядження.

— Гаразд, гаразд! Це твоє діло, — сказав я заспокійливо. — Тільки не забувай, що і я працюю в торгівлі. Жодне підприємство не дає на відрядження більше, ніж потрібно на дорожні витрати. Якщо Моранді раніше мав гроші, певно, має їх і зараз. Але… щедрість зменшується із послабленням почуттів.

— Дурниці! — тупнула ногою Анна. — Моранді марить мною. Марить, розумієш? Іноді просто бісить мене своїми ревнощами. Коли б він міг бути щедрим у міру своїх почуттів, то мусив би мене озолотити. Тільки от не може…

— Ясно! Нема більше відряджень, — відповідав я насмішкувато, пустивши під стелю цівку диму.

— Саме так! — одрубала Анна, розгнівана моєю настирливістю. — Бо його відрядження були незвичайні. Він їздив по той бік «залізної завіси»… Ясно тобі?

Мені було ясно, звичайно, але я продовжував удавати ображеного й дратував жінку, щоб змусити її виказати все, що знає.

— Може, так воно і є, — погодився я нарешті з ноткою недовіри. — Але тоді не розумію, чого ти ще ждеш від цього чоловіка.

— Нічого не жду. Просто почуваю себе його боржницею. Коли Моранді знайшов мене два роки тому, я працювала манекенницею у третьорядному ательє і моєї платні ледве вистачало на панчохи та бутерброди.

— Гаразд, гаразд.

— А він забезпечує мені певний мінімум. Не кажучи вже про те, що в будь-який момент його знову можуть послати у відрядження…

— Гаразд, гаразд.

— А ти ж іноземець. Дуже шикарний, визнаю, але сьогодні ти тут, а завтра зникнеш.

— Я ж тобі казав, що справи примушують мене часто їздити сюди.

— Значить, будемо ще бачитися. Однак Моранді…

— Гаразд, гаразд, — уже втретє кажу я. — Не думай, що я схиляю тебе до вчинків, які тобі не до вподоби Адже я з самого початку обіцяв тобі…

— Тоді припини ці сцени ревнощів. З мене досить Моранді.

Після того настало примирення, і Анна попросила мене розстебнути їй сукню.

________

Все це не так і погано, але не виходить за межі вже відомого. Крім одного моменту: Моранді тимчасово чи остаточно вилучений з обігу. Скільки і які завдання він виконував і, найголовніше, хто їх давав — ці питання лишилися відкритими. Що знала, Анна сповістила. Дальші, начебто випадкові й безневинні розпитування під час наших розмов — про зв'язки Моранді, про його справи в Женеві тощо — не дали особливих наслідків. Кілька куцих подробиць, що цілком відповідали характеристиці, яку дав Любо, — бонвіван і шелихвіст, старіючий коханець, прив'язаний з тих чи інших причин до вельми хтивої і зрадливої подруги.

І все-таки контакт з Анною — успіх. Особливо з огляду на можливі перспективи. Аби тільки не виникло якоїсь перешкоди і зв'язок тривав нормально.

На сьомий день від початку нашої любовної епопеї, коли увечері ми прийшли у квартиру на Мерчеріа, Анна попередила, що Моранді може несподівано з'явитися на обрії.

— Він звичайно буває у Женеві близько тижня і, як тільки повертається, одразу йде сюди.

Це було сказано просто для відома, і байдужість видалася мені дивною.

— А що буде, коли Моранді заскочить нас?

— Не заскочить. Ти вийдеш чорним ходом.

— Значить, цілу ніч ми повинні бути насторожі?

— Дурниці. Якщо його не буде до десятої, вважай, не прийде взагалі.

Про, всяк випадок Анна показала мені запасний коридорчик і сходи, якими можна вийти. Вона позбулася б зайвого клопоту, коли б знала, що я ретельно дослідив усе це, поки вона робила покупки для наших