Читати книгу - "Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу"

Щоби заробити грошей, Шатравка влаштувався працювати на Криворізький металургійний завод, але скоро звільнився звідти. Одного дня він із братом Михайлом, другом Борисом Сивковим і Романчуком сів на потяг до Ленінграда, там вони пересіли на потяг до Мурманська й о другій годині ночі вийшли на загубленій у лісах станції Чупа. Пройшовши повз кілька рублених будиночків, вони заглибилися в ліс при світлі опівнічного сонця.

Романчук запевнив їх, що їм не потрібен компас, бо він знає цю місцевість, проте вже скоро вони заблукали в хащах лісів, боліт і незліченних озер. Комарі хмарами юрмилися навколо них, а вони не мали із собою мазі, щоби захистити обличчя та руки. Вони пітніли в своїх джинсах, а коли, геть виснажені, лягали на землю перепочити, мошкара залазила й під одяг.

Так вони йшли шість днів і шість ночей. На сьомий день вони натрапили на партію геофізиків, які нагодували їх, а потім своїм вантажним літаком доправили до селища Лоухі, що знаходилося приблизно за 145 кілометрів.

Як правило, перебіжчики розплачуються за свої помилки арештом, але тут доля вочевидь вирішила подарувати цим чотирьом мандрівникам шанс. Впродовж восьми днів вони підробляли в Лоухі на різних роботах, а потім купили вазелін, чоботи та компас. Автобусом вони дісталися пункту, що був приблизно за 80 кілометрів від кордону, і там вирішили більше не слухати Романчука, а орієнтуватися лише за компасом, і знову вирушили в путь.

Цього разу вони впевнено просувалися до кордону і нарешті мали змогу оцінити красу природи та спокійно спати в лісі, захищені вазеліном.

Спочатку вони йшли второваними стежками, але ближче до кордону залишили їх і стали пробиратися диким лісом. На восьмий день своїх мандрів у лісах вони вийшли до широкої зораної контрольно-слідової смуги. Вони перетнули її, залишивши свої сліди. Тепер вони знали, що перебувають біля кордону, але замість підвищеної обережності просто побігли, прагнучи якомога швидше дістатися своєї мети.

Раптом ліс скінчився, й вони опинилися на березі швидкої річки — кордону між Радянським Союзом і Фінляндією. Вони побігли до води, стрибнули в річку й перепливли на фінську сторону. Вибравшись на той берег, утікачі побігли вздовж довгої низки біло-блакитних прикордонних постів із гербом Фінляндії — левом із шаблею.

Потім Шатравка згадував ці перші миті у Фінляндії як найщасливіші у своєму житті. Виснажений, але майже п’яний від радості, він заспівав якусь нісенітницю. Охоплені ейфорією, втікачі не помічали своєї втоми. Вони бігли, не відчуваючи землі під ногами.

Так вони йшли дві години, і їм здавалося, що вони потрапили на іншу планету. Вони зупинялися, щоб роздивитися кожну кинуту картонку чи бляшанку. Потім вони побачили вдалині, на березі озера, якусь занедбану хатинку. Перебуваючи в надто ейфорійному стані, щоби перейматися можливою небезпекою, втікачі вирішили влаштуватися в ній.

Коли вони дісталися хатинки, Романчук сказав, що фіни не дуже старатимуться їх затримати, побоюватися треба лише місцевої поліції, але її легко уникнути. Всі четверо були дуже стомлені, тож уляглися на дерев’яній підлозі й заснули глибоким сном, але невдовзі Шатравку розбудив гуркіт гелікоптера, що пролітав над ними. «Звідки взявся цей гелікоптер?» — спитав він крізь сон. «Спи, — відповів Романчук. — Це просто пожежний гелікоптер, він перевіряє ліси».

Вони знову заснули, але за кілька хвилин знову прокинулися від голосу Романчука, цього разу не такого впевненого. «Хтось іде», — сказав він. Двері широко розчинились, і вони побачили чоловіка в хакі, з автоматом через плече та собакою на короткому повідці. Він звернувся до них фінською мовою й, не отримавши жодної відповіді, спокійно вийшов, зачинивши за собою двері.

«Не треба було сюди йти, — сказав Сивков. — Я знав, що буде якась халепа».

Вони стали розмірковувати, що робити. Всі їхні зусилля були спрямовані на втечу з Радянського Союзу. Їм навіть не спадало на думку, що в них можуть виникнути проблеми з фінами.

Спочатку вони вирішили сховати свої радянські документи під підлогою, а фінам сказати, що вони канадці українського походження і шукають способу нелегально потрапити до СРСР, але зрештою відмовилися від цієї ідеї, зрозумівши, що фіни навряд чи визнають це переконливим поясненням.

«Вони збираються викликати допомогу», — сказав Романчук. Утікачі вирішили покинути хатинку, але коли вийшли назовні, фінські прикордонники, які сиділи на траві, швидко підскочили й жестами наказали їм підняти руки вгору, після чого обшукали. Знайшовши в кишенях ножі, вони не звернули на них особливої уваги й віддали назад. Переконавшись, що Шатравка і його супутники не мають вогнепальної зброї, фіни знову всілися на траву. Тоді втікачі вирішили приєднатися до них і зав’язати з фінами дружню розмову. Фіни запропонували їм цигарки, розгорнули детальну мапу цієї місцевості й показали радянським гостям точне місце, де ті перетнули кордон, а також порожню пачку естонських цигарок «Тулукі», яку вони викинули дорогою.

«Куди нам тепер іти?» — спитав Шатравка, намагаючись вимовляти якомога чіткіше. «Два кілометри шляхом», — відповів один із фінів російською, м’яко вимовляючи слова, й показав на мапі місто Куусамо.

«Ми — до Росії? Ми йти до Росії?» — перепитав Шатравка англійською, як йому здавалося, мовою.

«Йа, йа, Русланд», — підтвердив один із фінів, показавши на Шатравку з товаришами, а потім на радянський кордон.

Шатравка спробував пояснити, що в СРСР на них чекає в’язниця, — схрестив пальці, зобразивши ґрати. Фіни, мабуть, зрозуміли, що це означає, бо почали перемовлятися між собою, співчутливо хитаючи головами.

Цієї миті з’явився гелікоптер, який сів неподалік. З нього вийшов кремезний літній фін у капелюсі й, не звертаючи уваги на втікачів, пішов просто до хатинки. Коли він вийшов звідти за хвилину, в руках у нього були документи, які вони ретельно сховали під підлогою. Чоловік щось наказав прикордонникам і скочив назад до гелікоптера, який негайно піднявся в повітря та зник.

Незабаром після цього вся група теж вирушила в путь. Небо тим часом вкрилося важкими сірими хмарами, й пішов дощ. Попереду колони йшов фін із компасом, і врешті-решт Шатравка з товаришами в супроводі прикордонників вийшли на мокре асфальтоване шосе. З-за повороту з’явилися три авто — два «вольво» та один «фольксваген», а за ними ще їхав мікроавтобус. Шатравку разом із двома прикордонниками посадили до зеленого «вольво», попереду він бачив Сивкова у червоному «вольво», а позаду — жовтий «фольксваген» і мікроавтобус із братом і Романчуком.

Коли колона рушила мокрим шосе, Шатравку вразило, наскільки Фінляндія відрізняється від радянської Карелії — попри однаковість клімату та ландшафту. Сільські