Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

балконі рухалися дещо збентежено. Година Виклику добігала кінця, але якогось роду виклик, схоже, таки було кинуто.

Дірк вдарив себе обома долонями по лобі, бо йому нарешті стало багато чого зрозуміло.

— Не Людині, — сказав він, — а чоловікові та жінці. Юристу та рекламодавцю. Тієї самої миті, коли побачив її вперше, я сказав собі, що в усьому винна вона. Але я не розумів, що це могло бути правдою, — він різко повернувся до свого співрозмовника. — Я мушу піднятися туди, — сказав він. — Заради Богів, допоможи мені.

Розділ 29

— О-о-о-о-д-д-д-д-і-і-і-і-н-н-н-н!!!!!

Тор ревів так люто, що аж небеса бриніли. Важкі хмари буркнули громом, здивувавшись великій масі повітря, що зрушилася під ними. Від страху та шоку Кейт відсахнулася, у вухах у неї дзвеніло.

— Лай Дак!!!

Тор обома руками жбурнув свій молот на землю, прямо собі під ноги. Він жбурнув його з такою дивовижною силою, що той вдарився й відскочив у повітря метрів на тридцять.

— Ґ-ґ-ґ-р-р-р-а-а-а-а-а-а-а!!! — вивергнувши зі своїх легенів вибухову кількість повітря, Тор ринувся в небо за молотом, спіймав його саме тоді, коли той починав падати, різко розвернувся в повітрі й жбурнув його зі всієї сили в напрямку моря, а потім упав спиною на землю й у неймовірному нападі люті почав гамселити по землі гомілками, ліктями й кулаками.

Молот понісся дуже низько над морем. Головка занурилася в воду й розсікала її на постійній глибині п'ятнадцять сантиметрів. Повільно, але без напруження, на поверхні розкривалася глибока борозна, що простягнулася зрештою приблизно на милю там, де молот розтинав воду наче скальпель. Позаду молота внутрішні стіни борозни поступово ставали глибшими, вони розходилися від сили молота, доки на морі не утворилася велика долина. Стіни долини непевно тремтіли й колихалися, а потім склалися одна на одну шаленими вирами й піною. Молот підвів головку й злетів високо в небо. Тор схопився на ноги й спостерігав за цим, досі гупаючи ногами по землі як боксер, але цей боксер міг таким чином спричинити великий землетрус. Коли молот досяг вершини своєї траєкторії, Тор різко опустив кулак, наче диригент, і молот помчав униз, у бурхливу масу моря.

На мить це заспокоїло море — так само, як істеричну людину заспокоює ляпас. Але ця мить спливла. З місця удару вивергнувся величезний стовп води, а через кілька секунд з його центра з вибухом вилетів вверх молот, потягнувши ще один стовп води зсередини першого.

На вершині своєї траєкторії молот зробив сальто, крутнувся й помчав назад, до свого хазяїна, наче переповнене емоціями цуценя. Тор спіймав його, але замість того, щоб зупинити, дозволив йому нести себе, й разом вони покотилися поміж каменів метрів зі сто, а потім, поборсавшись, Тор зупинився на м'якій землі.

Тор миттєво знову схопився на ноги. Він кружляв і кружляв, стрибаючи з ноги на ногу триметровими кроками й розкручуючи в простягнутій руці молот. Коли він знову відпустив його, той знову помчав у море, але цього разу він розтинав поверхню величезним півколом, на мить здійнявши на своєму шляху величезний водяний амфітеатр. Упавши вперед, амфітеатр утворив цунамі, що ринулося вперед і люто кинулося на кам'яний стрімчак.

Молот повернувся до Тора, і той знову жбурнув його. Молот влучив у скелю, вибивши з неї велику іскру. Відскочивши, він вибив іскру з ще однієї скелі, потім ще з однієї. Тор став навколішки й у такт до ударів молота гупав по землі кулаком, щоб скелі здіймалися назустріч молотові. Знову й знову від скель розліталися іскри. Кожний наступний удар молота був сильніший за попередній, і зрештою одна з іскор спричинила в небі загрозливу блискавку.

А потім небо почало рухатися — повільно, наче велика розлючена тварина, що вибирається зі свого лігва. Іскри від ударів ставали потужнішими, більшими, від неба дугами опускалося дедалі більше громовиць, і вся земля почала тремтіти, наче від сильного переляку.

Тор здійняв лікті над головою, а потім знову різко й потужно заревів на небо:

— О-о-о-д-ді-і-і-і-н-н-н-н!!!

Небо, здавалося, ось-ось мало луснути.

— Лай Да-а-а-а-к-к-к-к-к!

Тор кинувся на землю, здійнявши в повітря близько двох вагонеток кам'янистого ґрунту. Він тремтів від люті. З глибоким стогоном весь схил скелі почав повільно нахилятися вбік моря, Тор штовхав і трусив його. Ще через кілька секунд кам'яна брила важко полетіла в бурхливу воду, а Тор підвівся, схопив каменюку розміром з рояль і підняв її над головою.

Якусь мить усе здавалося нерухомим.

Тор жбурнув каменюку в море.

Він знову взяв молот.

— О-о-о-о! — заревів він. — Д-д-д-д-д-і-і-і-і-і-н-н-н-н!!!!

Його молот гупнув по землі.

З-під землі вивергнувся потік води, небо вибухнуло. Блискавка спалахнула наче стіна білого світла, що простягнулася в обидві сторони вздовж берега. Грім гуркотів так, ніби зіткнулися світи, а хмари вивергали з себе дощ, від якого тремтіла вся земля. Тор тріумфував посеред зливи.

Минуло кілька хвилин, і шаленство природи почало вщухати. Тривав сильний розмірений дощ. Хмари очищалися й слабкі промені ранішнього світла почали шукати дорогу крізь пелену, що поступово тоншала.

Тор неквапливо повертався, струшуючи зі своїх рук грязь. Коли до нього підлетів молот, він спіймав його.

Кейт стояла й дивилася на нього, тремтячи від потрясіння, страху й люті.

— Що це все було?! — гримнула