Читати книгу - "Нічний цирк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви безліч разів були в тому ж місті, що й я, але оце вперше запропонували зустрітися. Чому?
Перш ніж відповісти, Селія озирається на фігурки на столі. Фрідрік поправляє малесеньку балерину в пуантах, зав’язаних стрічками, яка завалилася набік.
— Раніше я не хотіла, щоб ви знали, хто я, — пояснює Селія. — Я гадала, що ви зміните своє ставлення до мене. Але минуло стільки часу, і мені здалося, що я вчиняю нечесно. Я вже давно хотіла зізнатися й не могла не скористатися можливістю побачити вашу майстерню. Сподіваюся, ви пробачите мені.
— Вам немає за що перепрошувати, — каже Фрідрік. — Жінка, про котру я думав, що добре її знаю, і жінка, котра завжди здавалася мені загадкою, виявилися однією людиною. Це несподівано, але я не проти гарних несподіванок. Хоча й досі дивуюся, чому ви написали мені того, першого, листа.
— Мені сподобалися ваші статті про цирк, — каже Селія. — З недоступної мені точки зору, бо я... розумію все це трохи інакше. І мені подобається дивитися на цирк вашими очима.
Коли дівчина підводить погляд на годинникаря, його м’які блакитні очі іскрять у яскравому пообідньому сонячному сяйві, що ллється крізь вікна, вихоплюючи цятки тирси в повітрі.
— Дякую, міс Вовн, — каже Фрідрік.
— Селія, — виправляє дівчина.
Він задумливо киває й продовжує екскурсію майстернею.
Стіни затильної кімнатки вкрито готовими чи майже готовими годинниками. Вони чекають, щоб їх укрили останнім шаром лаку або додали ще якусь дрібницю. Найближчі до вікон годинники вже відбивають час. Кожен із них рухається особливим чином, але всі вони дотримуються гармонійного ритму, і ретельно налаштоване цокання зливається в єдину симфонію.
Годинник, що привертає увагу Селії, не висить на стіні чи стоїть на полиці, а лежить на столі. Це справжній витвір мистецтва — не годинник, а прекрасна скульптура. Більшість механізмів у майстерні дерев’яні, а цей зроблений з окисненого темного металу. На дерев’яному постаменті, що вигинається білими закрученими язиками полум’я, стоїть кругла клітка. Усередині з філігранного вістря нагорі звисають кілька переплетених металевих кілець, укритих числами й символами, а позаду перед очима постають коліщатка механізму.
Годинник мовчить і не рухається.
— Він нагадує мені циркове вогнище, — каже Селія. — Ви ще не завершили його?
— Ні, він уже готовий, але несправний, — пояснює Фрідрік. — Це був експеримент, і елементи його механізму виявилося непросто збалансувати. — Чоловік повертає годинник, і Селія бачить складні деталі, що займають майже всю клітку. — Тут складна механіка, бо годинник показує не лише час, а й рух астрономічних тіл. Мені потрібно від’єднати дерев’яну частину й цілком розібрати його, щоб він знову запрацював. Але я ніколи не маю для цього вдосталь часу.
— Дозвольте, — каже Селія та простягає руку. Коли годинникар киває, вона знімає рукавичку й кладе долоню на залізні ґратки клітки. Дівчина лише задумливо розглядає годинник, не намагаючись його рухати. Фрідріку навіть здається, що вона дивиться не на механізм, а кудись за нього.
Раптом усередині щось оживає, зубці й коліщатка починають свій танок, а вкриті числами кільця, покрутившись, повертаються на свої місця. Стрілки ковзають циферблатом, аби показати правильний час, планети вишиковуються в ряд.
Усе всередині клітки неквапливо обертається, і зірки миготять, коли на них падає світло.
Годинник починає повільно й упевнено цокати, і Селія забирає від нього руку.
Фрідрік не наважується спитати, як їй це вдалося, а просто запрошує дівчину на вечерю. Під час розмови вони згадують цирк, але більшість часу обговорюють книжки й мистецтво, вино й улюблені міста. Паузи не видаються затягнутими, хоча знайти той самий ритм, що панує в листуванні, удається не відразу. Час від часу вони переходять з однієї мови на іншу.
— Чому ви не цікавитеся, у чому секрет моїх фокусів? — питає Селія, коли розуміє, що це не просто ввічливість із його боку.
Фрідрік зважує питання, перш ніж відповісти.
— Тому що не хочу знати, — зізнається він. — Я волів би лишитися неосвіченим, щоб гідно цінувати темряву.
Селія так радіє його зізнанню, що не може зв’язно відповісти жодною мовою й лише всміхається за келихом вина.
— Крім того, — веде далі Фрідрік, — вас, мабуть, весь час про це запитують. А я хотів би дізнатися більше не про чарівницю, а про жінку. Сподіваюся, вас це не збентежить.
— Це чудово, — озивається Селія.
Після вечері вони вирушають до цирку, ідуть повз будинки з червоними дахами, що ледь видніють у тьмяному світлі, і розходяться врізнобіч, щойно опинившись на цирковому подвір’ї.
Селія непоміченою крокує в натовпі, а Фрідрік і далі дивується, чому ніхто не впізнає її.
Коли годинникар сидить у залі під час її виступу, дівчина лише раз зустрічається з ним поглядом і ледь помітно всміхається — більше нічого не свідчить про те, що вона помітила його.
Пізніше, коли вже давно минула північ, Селія з’являється біля
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний цирк», після закриття браузера.