Читати книгу - "Захребетник"

в тісних проходах, ближче до стін склепів і ґратчастих огорож. Здавалося, на просторі йому погано. За віком чорний чоловік годився би магам у батьки. В ці роки самий час ловити сачком мухоморних спрутів, що мирно кружляють над цвинтарем.

Здобич він тримав на віддалі від себе.

— Добрий ранку, голубчики! З вашого дозволу, я є Ікер Панчоха-Тирулега. Це ваш!

Він виставив сачок поперед себе. У сітях борсався буйний кошмар: мацаки, штрикальця, бородавки, сисунці, жовті очища. Клацав дзьоб: такий самий, як у папуги, тільки загнутий догори. Чорнильна хмара виривалася із таємного сифона й без сліду зникала.

Маною здобич не володіла.

— Не наш, — заперечили маги, вже звикаючи говорити в один голос. — Ваш!

— Мій, — погодився літній ловець, фиркнувши у звислі вуса. Акцент і жахлива вимова виказували в ньому приїжджого. — Мій і трішечки-трішечки ваш. Ледь я усвідомлювати, куди пристосувати оригінальний снулль, я зв’язати себе з вами. І видавати десятину. Десятий частина гонорару. Ви розуміти мій зміст, голубчики?

Маги кивнули.

Не те щоб вони достеменно щось «розуміти», але гонорар є гонорар.

— Снулль! — першим зміркував Кручек. Теоретик тримав у пам’яті купу відомостей, зайвих на перший погляд, але здатних стати в пригоді підходящої миті. — Ефірний рознощик снів! А ви, треба думати, морфініт? Ловець снуллів?

Чорний чоловік засяяв від задоволення.

— Треба! Треба думати! Друзі говорити старий Ікер: на Валь-Пургалях ти могти ловити в екзипула грандіозний снулль! Рідкість! Друзі правильно говорити: я ловити й бути щасливий! Як я зв’язати себе з вами, голубчики?

— Ви хочете потім знайти нас?

— Так! Мріяти! Десятину возвернуть, по-честі…

— Десь у мене були візитні перинки, — Кручек запустив руку в кишеню сурдута. — Ага, ось вони! Беріть, пане морфініт.

— Віддяка! А вас, голубчику? Я не знати, чий снулль ловити у в’язницю…

— А я пір’їнки не взяв, — засмучено мовив Фортунат. — Гаразд, ми по-давньому.

Скривившись від болю, мисливець на демонів видер волосину зі своєї гострої борідки. Волосина була сива: Цвях узяв її зсередини, де біле пасмо ділило надвоє темний клинець бороди.

— Якщо захочете відшукати нас, пане морфініт, спаліть візитки. Ми невдовзі зв’яжемося з вами. Якщо потрібні будемо терміново, постарайтеся, щоб попіл упав на воду. У блюдце, в слоїк, у струмок — однаково. А як нам знайти вас?

— Я до кінець тиждень жити в «Тихий закуток». Запитати портьє: де Тирулега? — портьє тикати палець. Пізніше шукати старий Ікер в ущелину Рагнар-йок. Будь-який енітимур запитати: де є Тирулега? — енітимур не палець тикати, до поріг мого гнізда вести. Май честь, добрі голубчики!

Він низько вклонивсь і пішов, тягнучи за собою сачок, у якому брикався снулль.

CAPUT VI
у якому магів діймають сумніви, етичний диспут із вампіром закінчується скандалом, ловець снуллів шукає, та не знаходить, а загадки так і пнуться отруїти веселі Вальпургіналії

Цілий наступний день Фортуната Цвяха діймали роздуми. Людина дії, він не дуже любив ті періоди життя, коли доводилося зважувати й зіставляти. А надто якщо ти ледве вирвався на веселу парубоцьку вечірку. З лекцій, прослуханих на курсах підвищення кваліфікації багато років тому, у пам’яті зав’язла якась нісенітниця:

«Сновидіння є астрально-духовне явище, що в алегоричній формі натякає нам на майбутнє. Діяльність організму вві сні варто розділяти на сон і сновидіння, оскільки…»

Далі «оскільки…» — як відтяло.

Він навіть зайшов до Громадського Скрипторію при магістраті, взяв у читальній залі важезний том «Непрямого Бестіарію» і поновив у пам’яті відомості про снуллів. Книга не сказала йому нічого нового. Ефірні тварини, рознощики снів, маною не володіють. Типи снуллів: інкубоніс (кошмар), севільянс (віщий), щастихай («везунчик»), флуксус (порожній), моргач (здоровий), амориш (мрія) тощо. Морфініти, інакше кажучи, ловці снуллів (енітим.: калтор іртаз), спіймавши та оформивши снулля, знаходять йому застосування в побуті — прокат снів, медицина, боротьба з комахами та ін.

Зі Скрипторію його витяг Гарпагон. Старий венатор не хотів пропустити конкурсу краси серед корінних інферналиць. І тим самим не дозволив більше колишньому учневі киснути серед пилу й шереху сторінок.

На конкурсі їх обох обрали до складу журі.

А потім мало не побили, коли їхні голоси виявилися вирішальними у присудженні Корони Жаху молодій ваалберитці. Цвяхові довелося негайно набути Вигляд, що він виплекав його для переслідування демонів у пеклі. Лише тоді гнівні учасниці погодилися, що справді, хвіст скорпіона дивовижно сполучається з жувальцями. А отруйна мошва на зубцях крил — це просто знахідка.

Ваалберитка навколішки благала венатора взяти Корону собі, разом із рукою й серцем демониці. Але Фортунат чемно відмовився. Його дружина не зрозуміла би такого вчинку. А він вельми оберігав подружнє щастя.