Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

не зовсім розумію, яка ваша участь у всій оцій історії? Яке вам діло до мадемуазель Монроз? Яким чином ви серед ночі стежите за нею, встановлюєте місце її перебування?

— Годі! — Гастон благородним жестом простягнув перед себе руку. — Я вас розумію. Ви повинні були поставити мені це запитання. Відповідаю: я закоханий, і я ревнивий…

— Ага! — мовив Роллінг.

— Вам потрібні подробиці? Ось вони. Сьогодні вночі, виходячи з кафе, де я пив склянку грогу, я побачив мадемуазель Монроз. Вона мчала в найнятому автомобілі. Обличчя її було жахливе. Скочити в таксі, кинутись їй услід було справою секунди. Вона зупинила машину на вулиці Гобеленів і зайшла до під’їзду будинку шістдесят три. (Роллінг кліпнув, наче його штрикнули). Не тямлячи себе від ревнивих передчуттів, я ходив тротуаром повз будинок шістдесят три. Рівно о чверть на п’яту мадемуазель Монроз вийшла не з під’їзду, як я сподівався, а з воріт у стіні парку, що прилягає до будинку шістдесят три. Її за плечі притримував чоловік з чорною борідкою, зодягнений у коверкот і сірий капелюх. Все інше ви знаєте.

Роллінг сів на стілець (епохи хрестових походів) і довго мовчав, вп’явшись пальцями в різьблені бильця… Так, ось вони — дані, котрих не вистачало… Вбивця — Гарін. Зоя — співучасниця… Злочинний план очевидний. Вони вбили двійника на вулиці Гобеленів, щоб заплутати в брудну історію його, Роллінга, і, шантажуючи, видурити гроші на побудову апарата. Чесний сержант і класичний дурень Гастон випадково виявляє злочин. Все зрозуміло. Треба діяти рішуче і нещадно.

Очі Роллінга люто спалахнули. Він звівся, ногою відіпхнув стілець.

— Я дзвоню в поліцію. Ви поїдете зі мною до Білль Давре.

Гастон посміхнувся, великі вуса його поповзли навскіс.

— Мені здається, містере Роллінг, буде благорозумніше не вплутувати поліцію у цю історію. Ми обійдемося своїми силами.

— Я бажаю арештувати вбивцю і його співучасницю та передати негідників до рук правосуддя. — Роллінг випростався, голос його дзвенів, як сталь.

Гастон зробив невизначений жест.

— Так-то воно так… Але в мене є шестеро надійних хлопців, що бували в бувальцях… За годину в двох автомобілях я міг би переправити їх до Білль Давре… А з поліцією, запевняю вас, не варто зв’язуватися…

Роллінг тільки пирхнув на це і взяв з полиці каміна телефонну трубку. Гастон іще швидше схопив його за руку.

— Не дзвоніть у поліцію!

— Чому?

— Бо дурнішого за це не можна придумати… (Роллінг знову потягнувся до трубки). Ви рідкісного розуму людина, мосьє Роллінг, невже ви не розумієте — є речі, котрі не говорять одверто… Благаю вас — не дзвоніть… Тьху, чорт!.. Та тому, що після цього дзвінка ми з вами обоє попадемо на гільйотину… (Роллінг у шаленстві штовхнув його в груди і вихопив трубку. Гастон жваво озирнувся і прошепотів у самісіньке вухо Роллінга). За вашою вказівкою мадемуазель Зоя доручила мені вирядити легкою швидкістю на той світ російського інженера на вулиці Гобеленів, шістдесят три. Цієї ночі доручення виконано. Тепер треба десять тисяч франків — як аванс моїм хлопчикам. Гроші у вас з собою?..

За чверть години на вулицю Сени під’їхала дорожна машина з піднятим верхом. Роллінг стрімко скочив у неї. Доки машина робила на вузькій вулиці поворот, із-за виступу будинку вийшов Шельга і причепився до автомобіля в задній частині кузова.

Машина попрямувала набережною. На Марсовому полі, там, де колись Робесп’єр з колоссям у руці клявся перед жертовником Верховної Істоти змусити людство підписати велику колугоду на вічний мир і вічну справедливість, тепер височіла Ейфелева вежа; два з половиною мільйони електричних свічок моргали і підморгували на її сталевому плетінні, розбігалися стрілами, окреслювали рисунки і писали над Парижем цілу ніч: «Купуйте практичні і дешеві автомобілі пана Сітроєна…»

39

Ніч була вогкувата і тепла. За одчиненим вікном — од низької стелі до самісінької підлоги — невидиме листя починало шелестіти і стихало. У кімнаті — на другому поверсі готелю «Чорний дрізд» — було темно й тихо. Вологі пахощі парку змішувалися з пахощами парфумів.

У кімнаті рипнули двері, почулася хода по килиму. Невиразні обриси чоловіка спинилися посеред кімнати. Він сказав неголосно (по-російському):

— Треба одважитися. Через тридцять-сорок хвилин під’їде машина. Що ж — так чи ні?

На ліжку ворухнулись, але не озвалися. Він підійшов ближче:

— Зою, будьте розсудливі.

Гарін нахилився до Зоїного обличчя, придивився, сів біля ніг на постіль.

— Сьогодні я думав: ба, от для чого потрібні гроші, влада, слава, — володіти вами. Розлучатися з вами я не бажаю і не розлучусь.

— Ого! — сказала Зоя.

— «Ого» — просто нічого не означає. Я розумію — ви, як людина розумна і самолюбива, страшенно обурені, що вас примушують. Що ж поробиш! Якщо ви повернетеся до Роллінга, я боротимусь. Відправлю на гільйотину і Роллінга, і вас, і себе.

— Що ви пропонуєте мені замість Роллінга? Я жінка дорога.

— Олівіновий пояс.

— Що?

— Олівіновий пояс. Гм! Пояснити це дуже складно. Потрібен вільний вечір і книжки під руками. Через двадцять хвилин ми повинні їхати. Олівіновий пояс — це влада над світом. Я візьму вашого Роллінга за швейцара — ось що таке Олівіновий пояс. Він буде в моїх руках через два роки. Ви станете не просто багатою жінкою, вірніше — найбагатшою у світі. Це нудно. Але — влада! Насолоджуватися небувалою на землі владою. Засоби для цього у нас досконаліші, ніж у Чінгісхана. Ви хочете божеських почестей? Ми накажемо збудувати вам храми на всіх п’яти материках і ваше зображення увінчувати виноградом.

— Яке міщанство!..

— Я не жартую. Захочете — і будете намісницею бога або чорта, що