Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

   1. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

   2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призна­чення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

   3. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

(Стаття 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-IV від 08.02.2006)

Законодавство передбачає можливість перебування земель лісогосподарського призна­чення у власності будь-якої форми, про що наголошено у ч. 1 ст. 56 ЗКУ, проте встановлює обмеження на передачу земельних ділянок лісогосподарського призначення із комунальної та державної власності у приватну: така передача заборонена (п. "г" ч. 3 ст. 83 щодо комунальної власності, п. "г" ч. 4 ст. 84 ЗКУ щодо державної), крім "замкнених" земельних ділянок лісогосподарського призначення "загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств" (ч. 2 ст. 56 ЗКУ). Термін "замкнених", на наш погляд, у даному випадку означає, що землі лісогосподарського призначення мають бути оточені іншими видами угідь.

Можливість передачі "до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства" у приватну власність передбачена також ч. 8 ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство".

Правило ч. 2 коментованої статті щодо можливості передачі земельних ділянок безоплатно або за плату "у складі угідь ... інших господарств" не має механізму реалізації.

Обмеження на передачу земель лісогосподарського призначення у приватну власність не означає неможливості набуття таких ділянок від приватних власників (вторинне набуття), або зміни цільового призначення земельних ділянок приватної власності на землі лісогосподарського призначення (первинне набуття) - при створенні лісів. У ч. 3 ст. 56 ЗКУ спеціально наголошено, що "громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення". Така можливість підтверджена і ст. 12 ЛК України. Детальніше щодо правового режиму деградованих та малопродуктивних угідь див. главу 28 ЗКУ та коментар до неї.

На сьогодні можливість використання земельних ділянок лісогосподарського призначення на праві приватної власності залишається здебільшого теоретичною, практично всі землі лісогосподарського призначення в Україні перебувають у власності держави.

(Назва статті 57 в редакції Закону № 3404-IV від 08.02.2006)

1. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

(Частина перша статті 57 в редакції Закону № 3404-IV від 08.02.2006)

2.Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

(Стаття 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-ІV від 08.02.2006)

До частини першої. На сьогодні згадані в коментованій частині "спеціалізовані підприємства" існують у формі держлісгоспів (державних лісогосподарських підприємств) та держлісомисгоспів (державних лісомисливських господарств). Держлісгоспи та держлісомисгоспи с підприємствами, проте одночасно здійснюють певні державні функції (цікаво, що, наприклад, у РФ лісгоспи прямо визнані органами федерального органу лісового господарства[147]). Наприклад, посадові особи цих підприємств уповноважені накладати адміністративні стягнення за лісопорушення (ст. 241 КУпАП). Лісгоспи поділяються на лісництва (технічні підрозділи), а останні - на дільниці. У складі лісгоспів також можуть існувати виробничі цехи тощо.

До державних і комунальних підприємств, установ та організацій, "у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства" і які також можуть набувати земельні ділянки лісогосподарського призначення на праві постійного користування, нале­жать насамперед природоохоронні установи (природні заповідники, національні парки тощо).

За даними Державного комітету лісового господарства, на 2006 р. лише у сфері його управління діяло 233 лісогосподарських підприємства та 51 лісомисливських господарства, 6 природних заповідників та 3 національних парки[148].

Законодавство не називає оренду серед можливих правових форм користування землями лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності. Разом із тим, не заборонена оренда земель лісогосподарського призначення, що перебувають у приватній власності.

Альтернативою оренді є землекористування у формі "користування лісами", яке є похідним від права спеціального лісокористування і, в силу положень закону, спеціального оформлення використання земельної ділянки не потребує - див. ст. 18 ЛК України. За цією статтею, для користування лісами цілком достатньо оформлення права користування ними. Земельна ділянка у власників або користувачів не вилучається, право користування земельною ділянкою окремо не оформлюється, хоча використання лісових ресурсів, поза сумнівом, передбачає і використання відповідних ділянок.

Ст. 23 ЛК України передбачає існування лісових сервітутів. Незважаючи на деяку нечіткість норми, видається, що лісовий сервітут - це різновид земельного сервітуту (див. ст.ст. 98-102 ЗКУ та коментар до них). Про це свідчать положення ч.ч. 4-6 ст. 23 ЛК України.

Використання лісових ресурсів неможливе без використання земельних ділянок, на яких ці ресурси розташовані. Пропонуємо своє бачення того, як у випадку використання лісових ресурсів повинно вирішуватися питання належної правової форми використання земель.

До частини другої.

1. Загальна характеристика правового режиму