Читати книгу - "Тарзан та його звірі. Тарзанів син"

поставив на сторожі хлопця, але, п’ючи, час в|д часу підводив голову і швидко зиркав на кущі по той бік ставу. Напившись, він підвівся і спитав хлопця своєю звичайною мовою, тобто по-мавпячому:

— Чи все гаразд?

— Так, — відповів хлопець, — поки ти пив, ніщо ніде не ворухнулось.

— Тут, якщо хочеш бути живий, звіряйся не лише на свої очі, а й на свої вуха, й на свій ніс, — на ніс передусім. Коли ми йшли до води, я побачив, як зебри нюхали повітря, і зрозумів, що по цей бік ставка для нас немає ніякої загрози, — зебри відчули б її і втекли ще до нашого приходу. А по той бік якраз і могла критися небезпека, і ми б її не відчули, — адже вітер дме не звідти, і всі запахи нечутні нам. Тим-то я спрямовую за вітром свої очі й вуха, оскільки мій ніс не може дістатися аж на той бік.

— І ти не виявив там нічого? — запитав сміючись хлопець.

— Я виявив, що там причаївся Нума, — за кущами у високій траві. — Акут показав, де саме.

— Лев? — вигукнув хлопець. — Як ти знаєш? Я нічого там не бачу.

— Однак Нума саме там, — відповіла велика мавпа. — Спершу я почув, як він зітхає. Ти тепер іще не відрізняєш деяких тихих звуків від тих, які творить вітер між трав і дерев. Але згодом ти навчишся вирізняти зітхання Нуми. А далі я побачив, як трава гойднулася не за, а проти вітру. Поглянь — вона лягає навсебіч, отам — зовсім інакше, ніж під вітром.

Хлопець напружив очі — куди кращі, ніж у будь-якого хлопчака, — успадковані від батьків, і врешті легенько скрикнув — щось помітив.

— Так, — сказав він. — Я бачу. Він лежить там, — і показав де. — Головою до нас. Чи він на нас дивиться?

— Нума стежить за нами, — відповів Акут, — але ми в безпеці, поки не надто близько до нього, бо він лежить на своїй здобичі. Живіт його майже повний ущерть, а то до нас долинав би хряскіт кісток. Він стежить за нами просто з цікавості. Зараз він або доїдатиме здобич, або ж підведеться й піде до ставка пити. А що він не боїться нас і не хоче з’їсти, то не ховатиметься. Але тепер саме чудова нагода для тебе дізнатися дещо про Нуму. А тобі слід добре знати його звички, бо ти довго житимеш у джунглях. Коли нас, великих мавп, багато, Нума дає нам спокій. Наші ікла великі й міцні, і ми вміємо боротися. Але коли ми з’являємося перед ним де-небудь поодинці й він голодний, нам із ним не впоратися. Ходімо обминемо його ззаду й почуємо його запах. Що швидше ти вивчиш запах Нуми, то краще для тебе. Але тримайся ближче до дерев, бо Нума подеколи може утнути таке, чого від нього аж ніяк не сподіваєшся. Та тримай вуха, очі й ніс відкритими! Пам’ятай, що ворог завжди може ховатися за кожним, кущем, за будь-якими заростями, на кожному дереві або в густій траві джунглів. Коли обминаєш Нуму, не квапся попастися в зуби до Сабор, його подруги. Ходи за мною! — І Акут пішов кружка, обходячи ставок і причаєного біля нього лева.

Хлопець стулав слід у слід за мавпою, усі його чуття були напружені, нерви натягнуті вкрай від’великого захоплення. Оце життя! Він ураз забув про свій намір чимскоріше дістатися до берега і повернутися до Лондона. Він думав тепер тільки про зваби дикого життя, про боротьбу з могутніми мешканцями джунглів, що причаїлися в лісах і пустелях великої Дикої Землі. Він не відчув страху. Його батько не міг передати йому в спадок таких почуттів, але хлопець знав, що таке честь і совість, і уявляв собі, що таке боротьба в душі між вимогами совісті і вродженою любов’ю до волі.

Вони пройшли ще трохи, коли Джек уловив неприємний запах хижака. Обличчя хлопцеве осяяла усмішка. Щось підказувало йому, що відтепер він завжди розрізнятиме цей запах серед безлічі інших, навіть якщо Акут не казатиме йому, що лев десь поблизу. Щось дивно знайоме було в цьому- глибоко знайоме, аж чуб у нього наїжачувався, нижня щелепа випиналася так, що з горлянки несамохіть вихоплювалось гарчання і оголювались його ікла. Він відчув, як напружилася шкіра за вухами, неначе він налагоджувався стати проти всього світу. Вуха несамохіть прилягали до голови, коли він готувався до страшного бою. Поза шкірою в нього поповзли мурашки. Його охоплювало дивовижне любе відчуття, якого він ніколи ще не зазнав. За одну мить він став немовби цглком іншою істотою — обережною, спритною, готовою до всього. Отак запах лева Нуми обернув хлопця на звіра.

Джек доти ніколи не бачив лева, — його мати доклала всіх зусиль, аби перешкодити цьому. Але він захоплювався численними малюнками, де лев був зображений, і ось тепер передчував насолоду побачити короля звірів на власні очіГ Ступаючи за Акутом, він пильнував за левом — раз у раз поглядав через плече назад; чи не підвівся, бува, Нума від своєї здобичі? Через це він дещо відстав від Акута і наступної миті почув пронизливий вигук великої мавпи, що урвав його захоплене очікування. Швидко позирнувши в той бік, хлопець затремтів від захвату: напівсхована чагарями стояла перед ним красуня левиця, яка, певне, давно була в цих кущах. Її жовто-зелені очі дивились на нього прямо і невідступно. Менш ніж десять кроків розділяли їх. Кроків за двадцять позаду левиці стояла велика мавпа, даючи хлопцеві знати, як діяти, і водночас дико ревучи до левиці, щоб відвернути її увагу від хлопчика, поки він знайде собі якусь схованку на найближчому дереві.

Але Сабор важко було обдурити. Вона невідступно дивилась на хлопчика. Він стояв поміж нею і її левом, поміж нею і їхньою здобиччю. Це насторожувало її. Вочевидь, він щось намислив проти її володаря й пана чи стосовно їхньої здобичі. Левиці нетерплячі. Акутове ревіння дратувало Сабор. Вона коротко рикнула і ступнула в бік хлопця.

— Дерево! — вигукнув Акут.

Джек повернувся і кинувся тікати! Дерево було за кілька кроків від нього. Найнижча гілка