Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

дзеркальне лезо говорили, що її бере справжній заможний чоловік, а не така наволоч, як Тіт з його дерев’яною рукояткою на крісі. Кожен беріг свого ножа. Ним робили обрізання, з ним одружували, його клали з померлим у землю.

Від того і оторопів Сем, в паху запекло і до сліз закортіло помочитися.

Лезо Тітового кріса було щедро поплямоване засохлою кров’ю і це ні про що добре не могло говорити, бо зло, вчинене цим ножем, оберталося погибеллю усій їхній родині. Сем пам’ятав неписаний закон предків і тому з переляку голосно ковтнув слину.

— Цим ножем вбито людину, — не дивлячись на Сема, промовив Даві. — Тіт таємно прокрався на Флор і позбавив мого слугу життя…

Сем голосно випустив носом повітря — ще мить, ще одне слово приречення — і він впаде ниць з фатальним тавром. Його родину прокленуть, і якщо не заб’ють палицями через триклятого Тіта, то виженуть з Ентанго, а хату спалять.

— … але я не подам до суду цей доказ провини Тіта, — рік далі Даві по кількасекундній паузі, — коли ти мені скажеш усе про дівчину, яку заховав Ероут.

У Сема відлягло від серця. П’ятки не відчували мертвої холоднечі мармурової підлоги, навпаки, тепла хвиля полегшення знімала страшний вирок і піднімалася хмільною рідиною по тілу знизу вверх. Сем навіть боязко глянув на свої шорти, чи це не сеча раптом, але заспокоївся і навіть перестав тупцювати.

Це ж яку дурничку треба йому сказати, щоб заховати справу про вбивство!

— Я її не бачив, але… — почав шморгати носом.

— Але, що? — пострілом пролунало поруч.

Даві підвівся з-за столу. І хоча Сем ніколи не вважав себе низьким, але так близько біля сильного світу цього почувався майже пігмеєм.

— … коли той голландець Ероут повернувся з джунглів, в машині стояв запах.

Сем не знав, як сказати про те, що зранку, сівши за кермо джипа, вловив приємний запах. Він навіть голову повернув, зіп’явся на ноги, обнюхав спинку заднього сидіння і шморгнув носом, втягуючи чудовий аромат. Це був запах якихось парфумів, що здивувало Сема, бо досі нічого подібного не траплялося. Правда, Тіт якось бовкнув, що Ероут по вуха закоханий і Сем відразу подумав, що так пахне краля голландця.

— Я ніколи такого запаху не нюхав, — тягнув Сем. — Я його відразу почув, як сів в машину, щоб їхати на роботу.

— А де ти працюєш? — змінив тему Даві, хоча з усього було видно, що відповідь його не цікавила.

— На каучуковій плантації.

— Вона твоя?

— Ні.

— Почекай мене тут, — наказав Даві і зник за дверима.

За кілька хвилин він уже рвучко відчиняв двері до кімнат, в яких жила українка.

— Де парфуми, якими користувалася моя гостя? — запитав Даві служницю, що завмерла у шанобливому поклоні. І поки немилосердно довго тяглася церемонія вітання Мануси зі своїм господарем, Даві фізично відчував пахощі незмінних Мартиних парфумів, навіть очей не розплющував від хвилі дивного сп’яніння. Чи впізнає той аромат Сем?

Мануса позадкувала до столика, на якому уже стояла запакована невеличка валіза. Відкрила її і серед інших пляшечок видобула і простягла Даві плескатий флакон, верхню частину якого зроблено з чорного скла. На ній Даві прочитав по-французьки «MAGIE NOIRE».[16] Не варто навіть відчиняти пахучий флакон, щоб пересвідчитися, що то саме Мартині парфуми. Це була справжня духмяна магія, якою можна звести з розуму. Від такої іронії Ель Даві лише сумно зітхнув.

— Дай-но мені ще кілька флаконів.

— Яких?

— Немає значення.

Мануса простягла «Шанель», «Фіджі» та «Лy-Лу».

— Вистачить?

Але Даві уже виходив з кімнати. Не треба бути знавцем парфумів, щоб розрізнити ці аромати. І якщо Сем пам'ятає запах «MAGIE NOIRE», то знайде його і зараз.

— Якщо ти згадаєш, як пахло тоді в машині, я куплю тобі найбільшу плантацію на Ентанго. — Даві поставив перед розгубленим Семом чотири флакони і знову сів за стіл. — А якщо допоможеш відшукати ту дівчину, то назви першу-ліпшу суму, яка тобі потрібна.

У Сема тремтіли руки. Той запах він добре запам’ятав, бо нічого кращого в житті не нюхав. Турбувало друге, — скільки просити грошей, щоб знайти дівчину. Він її знайде, справа нескладна, нікуди з Ентанго вона наразі не подалася. Але, скільки просити? Скільки?

Сем поволі брав один за одним флакони і підносив до носа. Здавалося, не реагував на паморочливі аромати, вперто думав про своє. І лише коли нюхнув з плескатого флакона, одна частина якого зроблена з чорного скла, відчув, що розмірковуванням про необхідну суму грошей прийшов кінець, — він упізнав знайомий запах. Простягнув флакон Даві:

— Ось! Це точно.

— Завтра матимеш усі необхідні документи на володіння найбільшою плантацією Ентанго.

Даві клацнув пучками пальців, наказуючи начальнику охорони підійти до столу, і щось тихо йому проказав.

Від Сема не сховалося збудження Даві. На додаток, він з особливим трепетом поклав до шуфляди флакон, який упізнав Сем, а решту байдуже підсунув до хлопця.

— Бери, це твоїй дівчині.

Семові, звичайно, краще було б, якби Даві заговорив про гроші, але і від таких дорогих цяцьок він теж не відмовиться. Хлопець навіть рота роззявив, щоб ще раз запевнити, що обов’язково знайде ту дівчину і завтра ж принесе про неї звістку. Однак випередив Даві.

— То скільки тобі треба грошей, щоб ти знайшов викрадену мою гостю?

Очі у Сема швидко-швидко забігали, замиготіли сталевими тілами гекко. Через ті дурні пахучі витребеньки йому забило памороки і він так і не подумав про конкретну суму. З