Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 68

Мій кавалер був гордий і щасливий, крокуючи поряд зі мною. Мені залишалося тільки веселитися та отримувати задоволення. Косі погляди мене ніколи не хвилювали і зараз тим більше.

Зробивши кілька кіл по залу, ми майже повернулися туди, звідки почали. Побачивши злого Дракона, який чекав нас на тому ж місці, я зупинила маленького принца.

- Ваша Високість, може, ще один танець?

Було зовсім начхати на громадську думку. Навіть якщо протанцюю весь вечір із Вовченям, ніхто не посміє звинуватити в тому, що я скомпрометована.

Станцювавши ще, я на цьому вирішила не зупинятися. Дражнити Чорне чудовисько, так на повну.

- Так їсти хочеться, - заявила хлопчику. - Ти не знаєш, де тут можна перекусити?

– Я знаю, де є смачне морозиво! – не менше мене зрадів Вовченя, і ми майже побігли їсти насолоду.

З таким милим кавалером мені засудження не страшне і від деяких шкідливих особистостей зручно вислизати.

Маленький принц привів мене на невелику круглу веранду, де на столику гарною трикутною гіркою вже були виставлені піали з різнокольоровим морозивом.

- Вау! – ляпнула я за звичкою захоплено.

Побачивши всю цю розкіш, відчула себе як у дитинстві перед вітриною кафе «Солодощі», де виставлені найкращі кулінарні шедеври з різних сортів шоколаду та інших невідомих цукерок, коли хочеться все й одразу, але мама не дозволяє.

- Я тобі розповім, які смачні, - і хлопчик почав вибирати із загальної маси найкращі на його думку сорти.

Морозиво що він подавав, було найяскравіших відтінків, починаючи від фіолетового до їдкого жовтого.

- Ваша високість, у мене вже в руках не вміщається, - реготнула, коли він потягнувся за наступною порцією. - Не думаю, що я можу стільки з'їсти.

- Не бійся, з'їси, - запевнив мене з усією своєю безпосередністю Вовченя, але все ж таки відібрав у мене з рук пару піал і поставив на столик.

Ми взяли по кілька порцій і сіли недалеко на дивані.

Випробувавши перше ж морозиво, заплющила очі від задоволення. Все! Залишаюся у цьому світі! Нехай мене зарахують нянькою Вовченятку з умовою поїдання такої смакоти щодня!

- Смачно? - спитав урочисто хлопчисько, явно задоволений ефектом.

- Неймовірно! - видала йому, відправляючи чергову ложечку холодного задоволення в рот.

Як добре, що з малюком можна спокійно насолоджуватися солодощами, не чекаючи каверзи.

- І хто ж готує таку смакоту? -запитала принца.

- А, - махнув він рукою недбало. – Наш кухар має магію їжі.

- І така є? - здивувалася, поїдаючи морозиво. - Хочу чоловіка, який володіє кулінарною магією! Треба терміново з цим кухарем познайомитись!»

Мій кавалер мав рацію, всі ті сорти, що він вибрав, виявилися найкращими.

- Халгер, у тебе гарний смак! – похвалила хлопця, переходячи до наступної порції морозива.

Ніколи не думала, що зможу стільки з'їсти, але маленький принц і в цьому питанні не підкачав, все в мене помістилося. А якщо ще зробити кілька кіл навколо палацу, думаю зможу доїсти й інше.

Думала, що подорослішавши, позбавилася цієї тяги до солодкого. Я вдома навіть шоколадки собі рідко дозволяла, що говорити про інше. І була впевнена, що я зовсім стала не ласункою. Варто було потрапити у цей світ, щоб усі ілюзії розсіялися.

- Ти будеш моєю дружиною! - раптом видав принц, і я закашлялася від несподіванки і безглуздості пропозиції, що прозвучала. Хоча пропозицією назвати було важко, швидше пролунав наказ.

Ех, перевиховувати цих принців і перевиховувати, причому треба було починати з колиски.

– Боюся, це не вийде, – відповіла йому чесно.

Може з мене ніякий педагог, але ніколи не розуміла тих батьків, що брешуть дітям, вважаючи їх надто маленькими для правди, і розповідають усяку всячину про капусту, бабаїв чи Дідів Морозів. Воно потім їм боком і виходить, коли чада підростають і починають брехати у відповідь. І недбалі матусі скаржаться всім підряд: «Чому ж підліток так бреше, і де він цього набрався, ми ж такі всі чесні та праведні?!»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍