Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Вже не молодший, – відгукнувся Діор. – Тепер я такий самий досвідчений Воїн, як ти.
– На жаль, не в усьому, – зітхнув Кар. – Чутливість, що ти і досі виявляєш, врешті закінчується одним – смертю. Чесно кажучи, я вражений, що якась з нечистих тварюк тебе ще не вбила, коли ти намагався їй допомогти.
– Я намагаюся допомогти тільки тим, хто того вартий, – холодно заперечив Діор.
– Ніхто з них цього не вартий, – жорстко заявив Кар. – Вони – огидні Світлому богу виродки. І наш обов’язок – нещадно їх винищувати.
– Це не так. Над деякими з них можна провести ритуал, і тоді…
– І що тоді, Діоре?! – зірвався раптом чоловік. – Ну, виженеш ти одного демона з підхожої для нього оболонки. Але як бути впевненим, що у неї не вселиться інший? Їх цілі легіони! Щодо вкушених, то я вірю в те, що вони ніколи вже не стануть колишніми. Нехай їхнє тіло і вилікується, але душа все одно залишиться зараженою.
– Я в це не вірю.
– А маєш вірити! – процідив Кар. – Ти завжди відрізнявся від нас, хлопче. Хоч і намагався вдавати, що один з нас. Але і Великий брат, і решта воліли заплющувати на це очі. Адже ти один з найкращих! І ти знаєш, які плани у Великого брата щодо тебе. То чому намагаєшся все зіпсувати? Хто це дівчисько, яке ти привів?
– Не до кінця перероджена вампірка, – холодно відгукнувся Діор.
– Ти при своєму розумі?!
– Що як їй можна допомогти? – проігнорувавши останню репліку побратима, промовив Воїн. – Звичайний ритуал виявився марним. Але в архівах братства можуть бути інші способи.
– Сподіваюся, тягти її до Цитаделі ти не збираєшся?! – зі свистом втягнув повітря в легені Кар.
– Ні, звичайно!
– Хоч на це вистачило розуму!
Я подумала, що б сказав Кар, дізнавшись, що Діор ще й Асдуса за собою притяг. По спині пробіг холодок, коли усвідомила, що тут би бідолашному юродивому, тіло якого зайняв демон, і кінець прийшов. На відміну від Діора, Кар зовсім не горів бажанням зберігати життя тим, хто може будь-якої миті стати оболонкою для демона. А ще усвідомила, що шанс на те, що побратим захоче допомогти мені, дуже малий.
Схоже, Ербін анітрохи не перебільшував, коли говорив, що Воїни Світлого бога бачать лише чорне та біле. Як Діору, що пройшов через справжнісіньке пекло в їхній Цитаделі, вдалося зберегти в собі людяність – незбагненна загадка.
Я відчула, як стискається серце від тепла та ніжності. Чим більше дізнавалася про білявого воїна, тим більше захоплювалася ним. Силою його духу, що так і не зуміли зламати до кінця.
– У мене є до тебе прохання, Каре, – обережно промовив Діор. – Розумію, що ти поставишся до нього не дуже добре…
– Говори вже, – пробурчав побратим. – А то мої слова для тебе, схоже, як об стінку горох!
– Я напишу листа Великому братові, де викладу звіт про виконане завдання. Ти зможеш відвезти його до Цитаделі?
– І це все? – навіть здивувався Кар.
– Ні…
– Так я і думав, – почулося хмикання.
– Можеш потайки звернутися до Хранителя знань? Нехай пошукає відомості про ритуал, що міг би зупинити перетворення вампіра. Скажи, що тебе буцімто просто зацікавило це питання.
– Ти вважаєш, наш Хранитель такий дурний, що нічого не запідозрить?
– Якщо про це попросиш ти, навряд чи.
– Тут ти маєш рацію, – усміхнувся Кар. – Я ніколи не жалів цих мерзенних істот. Але ти не думав, що такого ритуалу може і не бути зовсім?
Запанувала напружена тиша. Потім почулося зітхання Діора.
– Думав. І не раз.
– Що тоді робитимеш з дівчиськом?
Я затамувала подих, відчуваючи, як серце мало не вистрибує з грудей. Від того, що Діор зараз скаже, залежить дуже багато. Частина мене навіть хотіла, щоб він сказав, що вб’є мене. Тоді буде легше вирвати цього чоловіка з серця. Переконати себе, що в нас і справді нічого не могло б вийти.
– Я не зможу її вбити, – Діор промовив це так тихо, що довелося напружити всі свої можливості, щоб розчути.
– Але ж ти розумієш, що це твій обов’язок? – сухо обізвався Кар, потім раптом розреготався. – Стривай, тільки не кажи, що ти в неї закохався!
Моє серце пропустило удар. Я до крові закусила нижню губу, боячись видати бодай звук. Діор мовчав, не підтверджуючи, але і не спростовуючи здогад побратима. Але того, схоже, це не вдовольнило.
– Тоді скажи, що ти робитимеш, якщо ритуал все ж таки знайдеться?
– Я проведу його. А після цього допоможу їй дістатися до рідного поселення… – Діор замовк.
– Але хотілося б тобі іншого, чи не так? – не вгавав Кар. У його голосі почулися жорсткі нотки. – Так, мені точно не завадить випити! Та й тобі також!
Він грюкнув рукою по столу. Почувся скрип дерев’яної підлоги, коли господар будинку кудись пройшов. Стук поставленої пляшки і звук рідини, яку розливали по кухлях.
Я знала, що не маю слухати те, про що вони говоритимуть далі. Адже вже зрозуміла головне для себе. Діор не завдасть мені шкоди в жодному разі. Але щось продовжувало утримувати на місці. Навіть якби зараз налетів буревій, навряд чи зміг би мене зрушити звідси.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна», після закриття браузера.