Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » Апологія Сократа. Діалоги

Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 100
Перейти на сторінку:
згодом, коли мине його закоханість, стає ще й віроломним; [241] чимало наобіцявши після сили-силенної клятв і прохань, він ледве змушує свого улюбленця терпіти його обтяжливе товариство в надії на майбутні блага. У той час, коли йому слід було б виконати обіцяне, його охоплює інший стан — на зміну любові й нестямі приходять здоровий глузд і розум. А улюбленець, навіть не помітивши, як закоханий перетворився на іншу людину, вимагає винагороди за те, що було, нагадуючи про все, що зроблено й сказано. Він розмовляє із закоханим, немовби той не змінився. [B] А той із сорому не сміє признатись, що став іншим, і не знає, як тепер, керуючись розумом і здоровим глуздом, здійснити дані ним під впливом нерозважливості клятви й обіцянки. Тепер закоханий порозумнішав і набрався здорового глузду, тому не може бути таким, яким був недавно, навіть якщо чинитиме по-старому. Через те недавній закоханий змушений шукати виходу із становища у втечі; він кидається навтіки через те, що відбувся крутий поворот у грі. А недавній улюбленець змушений переслідувати його з обуренням і прокльонами, тому що [C] від самого початку не знав, що ніколи не слід виявляти прихильність закоханому, який, безперечно, є нерозважливим, краще бути прихильним до незакоханого, який керується розумом. У супротивному випадку йому доведеться підкорятися людині ненадійній, буркотливій, ревнивій, неприємній, шкідливій для майна, для стану тіла, а також шкідливій для духовного вдосконалення, нічого ціннішого від якого воістину немає і не буде ні в людей, ні в богів. Усе це треба брати до уваги, мій хлопче, [D] усвідомивши, що дружба закоханого виникає не з доброзичливості, а немовби заради насичення їжею. Наче вовки ягнят, так закохані люблять хлопців.

Оце й усе, Федре, більше нічого від мене не почуєш. Хай цим закінчиться моя промова.

Ф е д р. А я гадав, що це тільки її половина, що ти чимало розповіси про незакоханого, про те, що радше йому треба виявляти прихильність. Адже годиться розглянути його чесноти. А, власне кажучи, чому ти, Сократе, раптом зупинився?

[E] С о к р а т. Хіба ти не помітив{231}, дорогенький, що я вже заговорив епічними віршами, а не дифірамбами, навіть у той час, коли я ганив? Що ж мені, по-твоєму, робити, якщо я почну вихваляти другого? Чи ти певен, що й тоді німфи, яким ти мене зумисне передав, надихатимуть мене? Сказати коротко: [242] скільки недоліків ми відзначили у закоханого, стільки ж протилежних їм гарних рис має незакоханий. Чи варто про це розводитися? Про обох сказано досить. Хай моя промова буде оцінена, як вона цього заслуговує, а я піду геть, перейду на той берег річки, поки ти не змусив мене виконувати якусь важчу справу.

Ф е д р. Тільки не раніше, ніж мине спека, Сократе! Невже ти не помітив, що вже майже полуднє? Перечекаємо, продовжимо нашу розмову, а як тільки по­холоднішає, підемо додому.

С о к р а т. Стосовно промов ти, Федре, божественний і справді чудовий! Мені здається, що з усіх промов, виголошених за час твого життя, ніхто не склав їх більше, ніж ти. [B] Ти їх або сам виголошував, або якимсь чином змушував інших виголошувати. Якщо не брати до уваги фіванця Сіммія{232}, то всіх інших ти залишив далеко позаду. Ось і зараз із твоєї вини я, здається, знов виголошу промову.

Ф е д р. Це що ж, ти мені оголошуєш війну? Але чому і що це за промова?

С о к р а т. Тільки-но я надумав переходити річку, мій друже, як ураз у мені озвалося божественне і звичне [C] знамення, яке завжди стримує мене, коли я збираюсь щось зробити. Мені начебто причувся якийсь внутрішній голос{233}, що не дозволяв мені відійти, поки я не спокутую своєї провини перед богами. Адже я віщун, хоч і благенький, як то бувають поганенькі писарі, але для власних потреб достатній. Тому я чітко усвідомлюю свою провину. Адже душа також віща. Ще під час виголошення моєї промови мене щось [D] тривожило і бентежило, ніби я, за висловом Івіка{234}, не догодив богам задля марної слави серед людей. Але тепер я знаю, в чому моя провина.

Ф е д р. Про що ти говориш?

С о к р а т. Страшну, дуже страшну промову ти, Федре, виголосив сам, та й мене змусив виголосити.

Ф е д р. Як це?

С о к р а т. Вона недоречна і навіть трохи нечестива, а чи може бути щось страшнішим?

Ф е д р. Звичайно, ні, якщо тільки ти маєш слушність.

С о к р а т. То як? Невже ти не вважаєш Ерота сином Афродіти й богом?

Ф е д р. Таке про нього кажуть.

С о к р а т. Але про це не каже ані Лісій, ані [E] твоя промова, виголошена моїми вустами, зачарованими тобою. Отже, якщо Ерот є богом або принаймні кимсь божественним, а воно справді так, то він не може бути злим. Однак в обох своїх промовах ми зобразили його як якесь зло. Тому ці промови погрішили перед Еротом, до того ж їх глупота настільки хвалькувата, що [243] хоч у них не було нічого здорового чи правдивого, проте вони самовпевнено заявляли про важливість, аби тільки збаламутити людців і прославитись серед них. Тим-то, мій друже, я мушу очиститись. Для тих, хто согрішив проти священних переказів, є одне давнє очищення. Гомер не знав його, а Стесіхор{235} знав. Позбавлений зору за паплюження Олени, він не був нездогадливим, як Гомер, і зрозумів причину свого нещастя, і, як улюбленець Муз, негайно написав:

Неправдиве було це слово,

На кораблі ти не вступала,

У Пергам троянський не пливла, —

[B] а після того, як написав так звану «Покаянну пісню», він зразу ж прозрів. Так ось, тепер я буду розумнішим від нього і раніше, ніж мене спіткає якесь лихо за блюзнірство проти Ерота, я спробую проспівати покаянну пісню з непокритою головою, а не з закутаною від сорому, як раніше.

Ф е д р. Для мене немає нічого приємнішого від оцих твоїх слів, Сократе.

С о к р а т. Ти, мій добрий Федре, звичайно, розумієш, [C] як безсоромно були виголошені ці промови — і моя, і та, яку ти прочитав із згортка. Якби якийсь шляхетний чоловік лагідної вдачі, який зараз є закоханим або колись був закоханим, почув, як ми доводили, що закохані через дрібниці стають запеклими ворогами своїх улюбленців, ревнують і шкодять їм, — хіба ж він не подумав би, що слухає промови людей, вихованих серед моряків{236} і тих, хто не бачив благородної любові? [D] Невже він хоч у чомусь погодився б із нами, коли ми ганьбили

1 ... 68 69 70 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Апологія Сократа. Діалоги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Апологія Сократа. Діалоги"