Читати книгу - "Дума про Хведьків Рубіж"

200
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70
Перейти на сторінку:
— це тільки ривок, беззмістовний невиважений сплеск енергії, яка покликана згаснути, потерпіти крах. Так було і буде. Не я це вигадав, і не ти, характернику. Такий порядок речей…

Максим оголив шаблі. Топеш дивився на нього пустим байдужим поглядом. Йому було, здавалось, усе одно.

— Ти й досі не розумієш, що ось він, твій кінець, на оцій могилі коло оцього багаття? Шлях починається там, де й закінчується. Як по колесу сансари. Ти є й тебе немає. Інь та Янь. Тільки це не значить «світло і темрява», не значить «чоловік і жінка», не значить «добро і зло». Це значить людина. Хороша і погана, добра і зла, просто дивна істота, яка усім своїм існуванням покликана поєднати дві речі, які ніде не поєднуються. Я не хочу здатися ні проповідником, ні святим. Я сильніший, тому що чітко знаю, хто я і по який я бік. А ти, характернику? Ти знаєш, хто ти?

Максим наніс удар. Топеш навіть не відвів погляду від очей супротивника, просто торкнувся мечем леза, і шабля полетіла в ковилу.

— Тут твоє прощення, характернику. Вмирати легко, коли ти цього не хочеш. Ти вже багато років жадаєш смерті, але вона прийде зараз, коли тобі вперше схотілося жити.

І знову удар, знову ляскіт сталі. Шабля розламалась надвоє.

— Помирати не страшно, характернику. Смерть — усього лише відрізок шляху.

Удар був стрімкий і влучний. Правда, трошки нижче серця. Максим уже знав, як б’є цей меч — полячка в маєтку з коштовностями вдарила ним його по лівій руці. Він помре не відразу, але дуже скоро.

Стояти не вистачило сил, і козак упав у траву. З голови злетіла шапка. Деякий час він просто лежав і дивився вгору на зорі. Які яскраві… А може, справді Бог так близько, як казав учитель Тарас, так близько, що цьому упирю не зрозуміти — він по той бік.

— Я вбив твого учителя, характернику, бо він міг зняти прокляття, а в такому разі ти б помер, і я б ніколи не дізнався, де ти ховаєш меч. То ж без образ, нічого особистого.

Максим не слухав Топеша. У нього кружляло в голові одне: зорі настільки близько, наскільки ти в це віриш. Так казав дід Тарас, але тільки зараз він, Максим, зрозумів справжнє значення цих слів — ВІРА!

Максим піднявся на ноги.

— НАДІЯ!

Топеш не встиг сприйняти цього руху і продовжував говорити:

— Суть твого прокляття…

— ЛЮБОВ!

— …полягала у …

Це був один рух. Одна мить. Меч у руках Максима. Удар! У серце. Князь упав.

— Ви можете літати — ми ні. Ви будуєте фортеці — ми ні. Ми ніколи не дістанемось до ваших вершин. Ви значно вище. Але до зір також не дотягнетесь. А у нас ті зорі отут, — показав на серце. — І звуться вони — душа.

Максим витягнув меч із рани. Князь дивився на нього широко розплющеними очима. Хотів схопити вільною рукою. Востаннє зробив рух у повітрі і вмер.

— Оце і все. Так правильно, учителю Тарасе. Господь отут…

* * *

Максим уже лежав у траві, коли з чорного передранішнього неба опустилась постать у такій же чорній накидці — його давнє марево, привид. Це була Галя.

Вона наблизилась.

Опустилась на коліна.

Узяла Максима за руку.

— Серденько моє…

— Коханий…

У неї було таке ж безпристрасне лице, але з очей лились гіркі сльози.

— Усе закінчилося. Ми перемогли.

— Знаєш, що я бачу, Галинко? — Максим усміхнувся. — Тут так чудово, люба. Це моє дитинство. Моє село. Щось у небі… Як красиво! Мамо? Це ти, мамо? Ти жива, тут? — хитнув головою, важко вдихнув повітря. — Прощай, кохана…

Спустив дух.

ХХ

Сонце зовсім скоро зійде.

Тисячі вампірів заполонили степ. Перед ними в небі велика княгиня Галина Топеш. Підіймає праву руку долонею на легіон.

Віє страшний вітер.

У лівій руці меч. Після хвилини затримки княгиня перехрещує мечем легіон. Вона бачить, як ті падають у траву і загораються.

Затліла ковила, піднялась пожежа.

Страшна пожежа. Палає степ.

Ось-ось покажеться сонце.

Небо над обрієм червоне, як чиясь терпка кров.

Галина перевертає меч лезом униз, здіймає над собою.

Стрімкий удар у живіт.

Все.

Кінець десятого мотиву

Ну, варто сказати ще, що людей у селі залишилось зовсім мало. Село фактично знищили. Дочку Максима та Галі Наталку забрали Максимові козаки у той же ранок і відбули у невідомому напрямку. Отак. Село врешті-решт відбудували, і воно дожило до наших днів. Про подальшу долю Наталки Топеш-Безрідної мені нічого не відомо. Думаю, дожила вона свої дні в одному з безлічі хуторів Київщини чи Чернігівщини (бо ніби кудись туди відправились козаки) заміжжю за якимсь козаком чи сотником із купою гамірних дітей. Максима Безрідного добрі люди поховали на тій же могилі, і звалася вона відтепер Безрідною. Тіла Галі й Святослава Топешів хоронити не довелося — через особливості мертвої води їх спалили перші промені сонця. Стосовно родового меча Топешів існує дві версії. Перша — його десь сховали Максимові козаки. Друга, більш драматична — нібито був він у сховищі якогось із українських гетьманів досить довго, а тоді під час російсько-турецької війни, здається, ті сховища пограбували. Меч безслідно зник. З’явився він ще раз нібито аж на початку другої світової під час евакуації одного з великих міст. Перевозили його нібито на спеціальному літаку центрального управління НКВС, але відбувся наліт німецьких «Месерів», і меч знову пропав. І от, уявіть собі, років із півтора тому дивлюсь я новини десь на центральних каналах, і бачу: показують щось схоже на той меч. Та ролик, як на зло, швидко закінчився. Я так нічого й не зрозумів. Є ще й третя, ну зовсім фантастична версія, ніби меч поховали разом із Максимом Безрідним в отому ж таки кургані на Роменській дорозі. Я, чесно кажучи, в це не вірю нітрохи, хоча пара-трійка так званих «чорних археологів», як мені відомо, вже перевіряла ту здогадку не раз. Що вони знайшли? Анічогісінько. Ні кісток чаклуна, ні меча. Це, звичайно, не може слугувати стовідсотковим доказом, так як до цих «активістів» ту могилу за всі віки перерили десятки разів. У цьому не може бути ні найменшого сумніву.

Ото і казочці кінець, а хто слухав — молодець.

Слава не вмре, не поляже однині до віку!

* * *

Усі потроху розходились. Хтось спав на ходу, а

1 ... 69 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дума про Хведьків Рубіж», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дума про Хведьків Рубіж"