Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

смугу всіляких перешкод. У якості додаткового навантаження виступало відро з водою, яке слід було утримувати над головою за допомогою силових ліній. Втрата концентрації — і ти мокрий з ніг до голови.

Заран ще порадив оновити щити і посилити їх максимально, адже тренування розраховані на дорослих здорових чоловіків, а не на дрібних, худих плюгавок. Риль послухалася, додала сірих ниток. Ось що у неї виходило на відмінно — так це виплітати щити. Напевно тому, що в'язання — звичне заняття для жінок. Складнощі виникали тоді, коли треба було змінити якісний склад щита, зробивши його непроникним для води, вогню або холодного повітря, а не просто посилити захист. Ось для цього відро з водою буде дуже до речі. Риль обережно вплела в щит нитки, надавши їм блакитного відтінку. Ну, може і пронесе. Хоча її не покидало відчуття, що це відро сьогодні не раз у неї виявиться на голові.

З цими думками і ступила в лабіринт. Тренувальний майданчик був побудований з розмахом і непоганою фантазією. Тут були присутні і вертикальні стіни з невеликими уступами, і мотузкові переправи. Дівчина лише сумно зітхнула перед першою колодою, перекинутою через рів. Пощастило ще, що цей полігон був для новачків, і замість твердого каменю під колодою знаходиться рідкий бруд. Прикро, зате не боляче.

Природно, колода виявилося зрадницьки слизькою. Риль, наплювавши на гордість, піднялася на неї, стала на коліна і поповзла. Повільно, зате надійно. Ось тільки даремно вона сподівалася, що трасу буде проходити на самоті. Заран виявився на верхніх ярусах лабіринту. І виявив себе гучним голосом, що пролунав над головою у Риль.

— Крихітко, ти не пройдеш цю колоду для мене ще раз? Клянуся небом, це найкраще видовище за останній рік. Ти та-ак чарівно, гм, повзеш!!!

Риль заскреготала зубами. Добре, що вона майже переповзла цю дурну колоду, а то б точно впала вниз. Уявивши, як прокоментував би її падіння асхалут, тільки міцніше вчепилася в деревину. Схоже, Заран вирішив відігратися за ранковий допит.

Стрибнувши з колоди, з полегшенням випросталася, на радощах забувши про дещо, ось тільки воно від її забудькуватості нікуди не поділося і, перевернувшись, з шумом вихлюпнулося на дівчину, до того ж насунулось їй на голову.

— Симпатичний капелюшок, — тут же обізвав її залізний головний убір асхалут. Глухе гарчання, що донеслося з-під відра, було йому відповіддю, — а може, ти вирішила обзавестися шоломом? — продовжував знущатися він над дівчиною, — тільки не забудь пробити дірочки для очей, попереду багато грязьових ванн. Якщо ти, звичайно, не хочеш в них скупатися.

Риль купатися не хотіла. Розумом вона розуміла, що асхалут спеціально виводить її з себе, щоб збити з концентрації, але нічого не могла вдіяти з бажанням придушити нахабу. Мовчки повернула відро на місце. Асхалут послужливо наповнив його водою. Гарна пам’ять у сволоти!

З'ясувалося, що щит працює, але не скрізь. Дівчина з похмурим виглядом оглянула свій частково промоклий костюм. Найбільше постраждала спина. Висушити одяг вона не ризикнула. Так можна і зовсім без нього залишитися, якщо переплутаєш побудову ниток. Краще підсилити щит, зробивши його повністю водонепроникним, заодно додавши трохи обігріву.

Зціпивши зуби, вона вирушила штурмувати першу висотну перешкоду. Стіна метрів шість заввишки не виглядала небезпечною, та й пофарбовані в різнокольоровий колір виступи надавали їй життєрадісного вигляду. «Відро, у мене над головою відро, щоб воно провалилося кудись», — твердила сама собі Риль, піднімаючись вгору. Незрозуміло звідки взявся вітер і був категорично не згоден з її присутністю на стіні. Він так і норовив відірвати її і скинути вниз. Пальці вже відмовлялися чіплятися за виступи, але Риль все ж доповзла нагору, практично на чистій впертості. Глянула вниз. Матінко! Це вона сюди забралася? Внизу все виглядало лякаюче маленьким. Ноги відразу ослабли і спробували зрадити власну господарку. «Відро!» — скомандувала сама собі Риль, перевалюючись через стіну.

На спині з'їхала по пологому схилу вниз. Природно, відразу за вузьким перешийком починалося справжнє грязьове болото. Над ним моталися обривки мотузок, по-іншому цю переправу і не назвеш. Насилу, обламуючи нігті, Риль в кінці загальмувала, дивом уникнувши падіння в бруд. Зверху розчаровано зітхнули. «Не дочекаєшся!» — посміхнулася вона, але все ж таки не втрималася і глянула вгору. Ого! А глядачів у неї додалося. Влаштували, розумієш, цирк з її тренування. І не соромно? Одна маленька, слабенька, новоспечена асхалут і ніякої поблажливості. Хоч би містки через бруд перекинули. Сволота.

Глава 25

Згадуючи через кожен метр відро, асхалутів, драконів, гонку і мага, Риль повільно просувалася вперед. Повільно, бо переправа виявилася безсистемним набором переплетених між собою мотузок. Частина з них була відсутня, і перед дівчиною раптово виникала порожня ділянка, через яку хіба тільки перелетіти можна було. Доводилося повертатися назад і шукати інший шлях. Пару раз вона зривалася і повисала на руках, судомно смикаючи ногами.

І як тут було не смикатися, якщо болото виявилося населеним. Коли ця тварюка перший раз висунула свою неосяжну морду з бруду, Риль мало не впала прямо на цей плавучий острів з парою круглих опуклих очей. Але вона не впала, а ось відро знову упустила, правда, навчена досвідом, різко кинулась убік. Відро пролетіло повз, з гучним ляпасом приземлившись прямо на пухирчату морду болотного мешканця. Монстр образився, з шумом пірнув назад, залишивши тільки ланцюжок бульбашок на поверхні. «І чим тільки вони його годують? — пробурмотіла Риль, переводячи дихання, — сподіваюся, що травою».

Глядачі гучним свистом висловили своє несхвалення. Відро зачерпнуло в цей раз бруд, а не воду і, гордо похитуючи краями, зайняло своє місце над головою у дівчини. Риль судомно перевірила непроникність щита, заклала ще пару слабких місць. Бруд краще стимулював, ніж проста вода.

Після переправи Риль зупинилася, щоб перевести подих. Так, тільки хто їй дозволив! Вода ззаду скипіла, випльовуючи на берег сотню якихось дрібних звірин — чорних, блискучих, з довгими хвостами. Обидві сторони заверещали одночасно. Тварі — при вигляді здобичі, а Риль від несподіванки. «Відро!» — нагадав мозок, одночасно даючи ногам команду забиратися звідси і якнайшвидше.

Гнали її професійно. Лабіринт — хитросплетіння вузьких проходів з високими стрімкими стінами — не давав можливості зорієнтуватися і вибрати дорогу. Направо, наліво, знову направо — Риль мчала вперед без будь-якої системи. Вона ж не бойовий маг. І після подібних тренувань спеціалізація маг-артефактор виглядає більш привабливою. Якщо вона ще доживе до вибору цієї самої спеціалізації. Пискляві, ріжучі слух крики тварин лунали справа, ззаду, зліва. Добре, хоч попереду було чисто.

— Гей, красуне, давай сюди.

Зверху