Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Мій життєвий шлях познайомив мене із кількома з цих дисциплін ще до того, як я почув від Ялі його питання 1972 року. Моя мати — викладач і лінгвіст, а батько — лікар-спеціаліст із генетики дитячих захворювань. Наслідуючи приклад свого батька, я в школі мріяв стати лікарем. Крім того, вже в семирічному віці почав з пристрасним зацікавленням спостерігати за птахами. Тому зміна освітньої програми на останньому році бакалаврату із медицини на біологію не була якимось карколомним зиґзаґом. Разом із тим у школі та на бакалаврській програмі університету я багато вивчав мови, історію та літературу. Вже навіть після рішення здобути докторський ступінь із фізіології я мало не облишив цю науку після року навчання на магістерській програмі, щоб стати лінгвістом.

Захистивши 1961 року докторську дисертацію, я відтак спрямував свої зусилля на дослідження в двох галузях: молекулярній фізіології з одного боку та еволюційній біології і біогеографії з іншого. Неочікуваним плюсом для цієї книжки стала особливість еволюційної біології — історичної науки, котра вимушена користуватися іншими методами, ніж лабораторні науки. Заглибившись у цю дисципліну, я відчув труднощі, пов’язані із виробленням наукового підходу до історії людства. Перебуваючи між 1958 і 1962 роками в Європі в оточенні своїх європейських друзів, чиє життя брутально покалічила європейська історія XX сторіччя, я почав серйозніше задумуватися про ланцюги причин, які зумовлюють розвиток історії.

За 33 роки польових досліджень у галузі еволюційної біології я познайомився із широким спектром людських суспільств. Спеціалізуючись на еволюції птахів, я вивчав їх у Південній Америці, Південній Африці, Індонезії, Австралії, а найдовше — на Новій Гвінеї. Живучи в оточенні корінних народів цих місць, я стикався із багатьма технологічно примітивними людськими суспільствами — від мисливців-збирачів до племен рільників і рибальських народів, які донедавна користувалися винятково кам’яним знаряддям. Таким чином, те, що більшість освічених людей вважають курйозними способами життя із доісторичного минулого, стало найяскравішою частиною мого життєвого досвіду. Так, Нова Гвінея, попри її крихітність порівняно зі всією земною сушею, слугує домівкою для непропорційно великої частки людського розмаїття: із сумарної кількості 6 тис. наявних у сучасному світі мов, 1 тис. побутує лише на Новій Гвінеї. Поки я вивчав новогвінейських птахів, у мене наново загорівся інтерес до мов, зокрема через потребу з’ясувати місцеві назви різних видів птахів на майже сотні тамтешніх мов.

Усі ці зацікавлення спонукали мене написати книжку «Третій шимпанзе», котра у легкому, необтяженому технічними деталями стилі розповідає про еволюцію людини. В чотирнадцятому розділі під назвою «Випадкові завойовники» я намагався витлумачити результат зустрічі європейців і корінних американців. Здавши книжку до друку, я згодом збагнув, що перебіг інших сучасних і доісторичних зустрічей між народами порушував аналогічні питання. І тоді я усвідомив, що питання, над яким я бився у тому чотирнадцятому розділі, було по суті тим самим, що й запитання, яке мені 1972 року задав Ялі, але перенесеним на іншу частину світу. І тепер, нарешті, спираючись на допомогу великої когорти друзів, я спробую задовольнити допитливість Ялі, а разом із тим і свою.

Розділи цієї книжки поділені на чотири частини. Перша з них під заголовком «Від Едему до Кахамарки» містить три розділи. У розділі 1 ми швидким поглядом окинемо еволюцію та історію людини від моменту нашого відгалуження від людиноподібних мавп десь 7 млн років тому до кінця останнього зледеніння близько 13 тис. років тому. Ми простежимо розселення предків сучасної людини із нашої колиски в Африці на інші континенти, аби зрозуміти стан світу напередодні подій, які часто підсумовують терміном «постання цивілізації». Ми з’ясуємо, що люди деяких континентів отримали стартові переваги в розвитку над мешканцями інших континентів.

У розділі 2 ми підготуємося до вивчення впливу довкілля континентів на історію останніх 13 тис. років, стисло розглянувши впливи довкілля островів на історію в менших часових і просторових рамках. Коли пращури полінезійців почали розселятися Океанією близько 3200 років тому, їм на шляху траплялися дуже різні за своїм довкіллям острови. Протягом кількох тисячоліть єдине праполінезійське суспільство розповзлося на всі ці розмаїті острови, подробившись на цілу палітру різноманітних дочірніх суспільств від племен мисливців-збирачів до протоімперій. Це розсіяння може правити за модель затяжнішого, великомасштабнішого і гірше зрозумілого розсіяння суспільств на різних континентах після завершення останнього зледеніння, коли вони урізноманітнилися від племен мисливців-збирачів до імперій.

Розділ 3 знайомить нас із зіткненнями між народами різних континентів, подаючи в описі очевидців одну із найдраматичніших зустрічей такого роду в історії: захоплення в полон останнього незалежного імператора інків Атауальпи на очах у всього його війська невеликим загоном іспанських конкістадорів під орудою Франсиско Пісарро поблизу перуанського містечка Кахамарка. Тут ми зможемо з’ясувати низку безпосередніх чинників, які дали змогу Пісарро полонити Атауальпу і які потім зіграли важливу роль у завоюванні європейцями інших корінних американських суспільств. До цих чинників належали іспанські мікроби, коні, писемність, політична організація і технологія (зокрема, кораблі та зброя). З’ясування безпосередніх причин — доволі легке завдання; набагато важче буде розкрити первинні причини, які породили їх і задали контури кінцевого результату, не дозволивши здійснитися протилежному сценарію — прибуттю Атауальпи до Мадрида й захопленню ним у полон короля Іспанії Карла І.

Друга частина книжки під назвою «Виникнення та поширення виробництва харчу» складається з розділів 4—10 і присвячена, на мою думку, комбінації найважливіших першопричин. У розділі 4 я розгляну, як харчове виробництво — тобто вирощування їжі методами рільництва або скотарства замість її присвоєння від природи шляхом полювання і збирання — врешті-решт привело до безпосередніх чинників, які вможливили тріумф Пісарро. Однак виникнення виробництва харчу не було рівномірним по всьому світу, зокрема в розділі 5 ми переконаємося, що народи одних частин світу самостійно розвинули його, тоді як деякі інші перейняли його з цих самостійних осередків ще в доісторичні часи, а ще інші ні самі не розвинули, ані запозичили його в доісторичному минулому, лишившись мисливцями-збирачами аж до наших днів. У розділі 6 розглянемо численні чинники, які в деяких місцях спонукали людей переходити від мисливсько-збиральницького способу життя до харчового виробництва, поки в інших регіонах стан справ залишався незмінним.

У розділах 7,8 і 9 я покажу, як перші рільники і скотарі, не маючи найменшого уявлення про масштаби наслідків своїх учинків, в процесі одомашнення перетворили дикі рослини на культурні, а диких тварин — на свійських. Географічні відмінності в придатних до одомашнення локальних комплектах диких рослин і тварин значною мірою пояснять, чому лише кілька регіонів стали незалежними осередками винайдення харчового виробництва,