Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

перевірте, де вона була двадцять на одинадцяту, у той час, коли, за її словами, була вдома. Розпитайте в кінотеатрі на Лаян-роуд. Там її згадають: така гарна, порядна дівчина, щоб її…

– А що то за чоловік? – запитав містер Мейгерн. – Тут лише ім’я.

Її голос став грубішим і хрипкішим, руки нервово стискалися в кулаки й розтискалися. Зрештою, вона піднесла руку до обличчя.

– То він зробив це зі мною. Давня історія. Вона відбила його в мене ще зеленим дівчиськом. І коли я простежила за ним, тому що хотіла бути з коханим, він плеснув на мене тією клятою рідиною. А вона сміялася, чортяка! Я довго чекала, щоб помститися. Стежила за нею, шпигувала за кожним її кроком. І от я виловила її! Вона поплатиться за те, що зробила, містере адвокате? Поплатиться?

– Скоріш за все, її ув’язнять за неправдиві свідчення під присягою, – тихо сказав містер Мейгерн.

– Запроторять у тюрму? Цього я й хотіла. Уже йдете? А де мої гроші? Де мої грошенята?

Не промовивши й слова, містер Мейгерн поклав банкноти на стіл. Глибоко зітхнувши, він повернувся й вийшов з пошарпаної кімнати. Озирнувшись, побачив, як стара бубонить над грошима.

Адвокат не гаяв часу. Легко знайшов кінотеатр на Лаян-роуд. Швейцар упізнав Ромейн Гайлґер, щойно побачив фотографію. Того вечора вона прибула в кінотеатр з якимось чоловіком трохи по десятій. Він не пригадував її супутника але запам’ятав леді, яка розпитала його про фільм, що саме тривав. Вони пробули до кінця сеансу, десь із годину.

Містер Мейгерн був задоволений. Свідчення Ромейн Гайлґер від початку до кінця виявилися купою брехні. Вона вигадала все через жагучу ненависть. Адвокат замислився, чи колись він дізнається, що стояло за такою ненавистю. Що Леонард Воул зробив їй? Чоловік був просто приголомшений, коли почув про ставлення Ромейн до нього. Тоді він наполягав, що це неможливо, та все ж містеру Мейгерну здалося, що, заспокоївшись після шоку, Леонард заперечував не так щиро, як раніше.

Він знав. Містер Мейгерн був цілком упевнений у цьому. Він знав, але не збирався цього показувати. Таємниця залишиться між ним і Ромейн. Містер Мейгерн замислився, чи дізнається він колись ту таємницю.

Адвокат глянув на годинник. Було пізно, і час спливав. Чоловік спинив таксі й дав водієві адресу.

– Сер Чарльз має якомога швидше дізнатися про це, – пробурмотів він, сідаючи в автомобіль.

Судовий процес над Леонардом і справа про вбивство Емілі Френч спричинили значний резонанс. Перш за все тому, що підозрюваний був молодим і красивим, окрім того, його звинувачували в надзвичайно підлому злочині, особливий же інтерес викликав головний свідок обвинувачення – Ромейн Гайлґер. Багато газет рясніли її світлинами й вигаданими історіями про походження та життя жінки.

Слухання справи почалося досить спокійно. Спершу були оприлюднені деякі формальні речові докази. Тоді викликали Дженет Маккензі. Вона повторила ту ж історію, що й раніше. У перехресному допиті адвокат захисту зміг змусити її кілька разів суперечити самій собі, описуючи стосунки Леонарда Воула з міс Френч. Він також підкреслив той факт, що, хоча вона чула того вечора у вітальні чоловічий голос, немає ніяких доказів, що він належав Леонарду Воулу. Адвокат зміг довести, що почуття заздрощів і неприязнь були основою більшої частини свідчень покоївки.

Тоді викликали наступного свідка.

– Вас звати Ромейн Гайлґер?

– Так.

– Ви – австрійська піддана?

– Так.

– Останні три роки ви жили з обвинуваченим і вдавали його дружину?

На мить Ромейн Гайлґер зустрілася поглядом з чоловіком на лаві підсудних. У її погляді було щось дивне, незрозуміле.

– Так.

Запитання продовжувалися. Слово за словом виявлялися викривні факти. У вечір скоєння вбивства Леонард Воул прихопив із собою ломик. Він повернувся о десятій двадцять і зізнався, що вбив стару. Манжети сорочки були закривавлені, тому він спалив її в кухонній плиті. Погрозами чоловік змусив Ромейн мовчати.

Під час її розповіді зал, який спершу був хоч трохи прихильний до підсудного, повністю налаштувався проти нього. Леонард сидів, похнюпивши голову, бо розумів, що приречений.

Однак можна було помітити, що адвокат Ромейн намагався стримувати її виявлення ненависті. Він хотів би, щоб вона свідчила більш неупереджено.

Піднявся кремезний і грізний адвокат сторони захисту.

Він повідомив, що вся її історія від початку й до кінця зловмисно вигадана, що в той час її навіть не було в будинку, що вона закохана в іншого й свідомо намагалася відправити Воула на шибеницю за злочин, якого він не скоював.

Ромейн заперечувала всі обвинувачення з надзвичайним зухвальством.

А тоді настала кульмінація – з’явився лист. Його зачитали вголос, у залі запала мертва тиша.

Максе, коханий!

Доля віддає його в наші руки! Його заарештували за вбивство, саме так, за вбивство старої леді. Леонарда, який не образить і мухи. Нарешті я помщуся йому. Бідне курчатко! Я скажу, що тієї ночі він повернувся весь закривавлений, що зізнався мені у злочині. Я відправлю його на шибеницю, Максе, і, коли його вішатимуть, він знатиме, усвідомлюватиме, що то Ромейн послала його на смерть. А потім – щастя, коханий! Нарешті щастя.

Експерти під присягою підтвердили справжність почерку Ромейн Гайлґер, хоч у цьому й не було необхідності: побачивши лист, жінка повністю зламалась і зізналась у всьому. Леонард Воул повернувся того вечора, як і казав, двадцять по дев’ятій. Вона вигадала всю цю історію, щоб знищити його.

Після краху Ромейн Гайлґер розпалась і версія державного обвинувачення. Сер Чарльз викликав кілька свідків, а потім за трибуну для свідчень став обвинувачений, який розповів усю історію по-справжньому мужньо, не схибивши при перехресному допиті.

Прокурор намагався продовжити боротьбу, але безуспішно. Заключні слова судді не повністю були сприятливі для обвинуваченого, але присяжні вже склали своє враження і не надто довго радилися.

– Ми вирішили, що обвинувачений не винен.

Леонард Воул був вільний.

Мейгерн поспішно піднявся зі свого місця. Він мав привітати клієнта.

Адвокат помітив, що саме енергійно протирає пенсне, і спинився. Дружина тільки вчора ввечері сказала йому, що протирання пенсне вже стало його звичкою. Цікава штука ті звички. Люди ніколи не зауважують їх.

Цікава справа, дуже цікава. Ото жінка, та Ромейн Гайлґер.

У тій справі найважливішу роль відіграла екзотична постать Ромейн Гайлґер. У будинку в Паддінґтоні вона здавалася блідою тихою жінкою, але в суді полум’яніла на тьмяному тлі, як тропічна квітка.

Заплющивши очі, він і зараз