Читати книгу - "1984"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ґолдштайн! — закричав хлопець, коли за ним захлеснулися двері.
Але найбільше Вінстона вразив вираз безпорадного страху на посірілому обличчі жінки.
Повернувшись до своєї кімнати, він швидко проминув телеекран і, потираючи шию, знову сів за стіл. Музика з телеекрана урвалася. Натомість карбований військовий голос почав зловтішно розповідати про озброєння нової плавучої фортеці, яка щойно стала на якір між Ісландією та Фарерськими островами.
Маючи таких дітей, подумав він, ця бідолашна жінка, певно, живе у постійному страху. Через рік або два вони стежитимуть за нею вдень і вночі, вивішуючи прояви її неблагонадійності. Майже всі діти зараз жахливі. Найгіршим було те, що через такі організації, як Розвідники, їх систематично перетворювали на непокірних малих дикунів, але це зовсім не спонукало їх збунтуватися проти дисципліни, якої від них вимагала Партія. Навпаки, вони обожнювали Партію і поводилися згідно з її настановами. Пісні, процесії, прапори, туристичні походи, муштрування з іграшковими рушницями, викрикування гасел, обожнювання Старшого Брата — все це було для них улюбленими іграми. Вся їхня лють спрямовувалася проти ворогів Держави, проти чужоземців, зрадників, саботажників, думкозлочинців. Уже стало майже звичним, що з досягненням тридцятирічного віку люди починали боятися власних дітей. І на це були вагомі причини, бо не минало й тижня, щоб у «Таймсі» не надрукували статті про те, як той чи той підлий малий шпигун — «дитина-герой», так здебільшого їх називали — підслухав антидержавні висловлювання батьків і повідомив про це Поліцію Думок.
Біль від випущеної з рогатки кулі ущух. Вінстон неохоче взяв ручку, міркуючи, чи знайдеться щось іще, аби записати до щоденника. Несподівано на думку знову прийшов О’Браєн.
Кілька років тому... — коли це було? Либонь, відтоді вже минуло сім років — йому наснилося, що він іде через огорнуту пітьмою кімнату. І хтось, коли Вінстон проходив повз нього, сказав йому: «Ми зустрінемося там, де не буде темряви». Це було вимовлено дуже спокійно, майже мимохіть, — не заклик, а просто твердження. Він пішов далі, так і не озвавшись до того, хто це промовив. Дивним було те, що тоді, у темряві, ці слова не справили на нього великого враження. Лише згодом і поступово вони почали набувати значення. Тепер він не міг пригадати, коли вперше побачив О’Браєна — раніше за цей сон чи пізніше, також він не пам’ятав, коли вирішив, що голос у сні належить О’Браєну. Але хай там як, а той голос він пов’язував з О’Браєном. Тоді із темряви до нього заговорив саме О’Браєн.
Вінстон ніколи не був певен — навіть після сьогоднішнього миттєвого обміну поглядами — ким є для нього О’Браєн — другом чи ворогом. Та, схоже, це було не так і важливо. Між ними існував зв’язок важливіший, аніж прихильність чи приязнь. «Ми зустрінемося там, де не буде темряви», — сказав він йому. Вінстон не знав, що це означає, але відчував, що рано чи пізно ці слова справдяться.
Голос із телеекрана урвався. У застояному повітрі пролунав звук сурми — чистий і прекрасний. Скрипучий голос провадив:
— Увага! Увага! Щойно надійшло повідомлення з Малабарського фронту. Наші війська у Південній Індії отримали блискучу перемогу. Я уповноважений заявити, що ця подія значно наблизить кінець війни. Передаємо перелік усіх новин...
«Чекай поганих вістей», — подумав Вінстон. І справді, після кривавого опису знищення євразійського війська з величезними цифрами убитих і полонених надійшло повідомлення про те, що, починаючи з наступного тижня, порція шоколаду знизиться з тридцятьох грамів до двадцятьох.
Вінстон знову відригнув. Джин вивітрювався, залишаючи після себе відчуття порожнечі. Телеекран — чи то святкуючи перемогу, чи то намагаючись приглушити звістку про шоколад — гримнув пісню «Тобі, Океаніє!» Під час її прослуховування потрібно було виструнчитися. Але в ніші він був невидимий.
Після «Тобі, Океаніє!» залунала легша музика. Вінстон відійшов до вікна, обернувшись спиною до телеекрана. День був холодний і ясний. Десь далеко вибухнула ракета, гуркіт її вибуху прокотився довкружжям. Зараз на Лондон щотижня падало по двадцять-тридцять ракет.
Унизу на вулиці вітер тріпав подертий плакат з написом АНГСОЦ. Ангсоц. Священні принципи ангсоцу. Новомова, дводумство, можливість змінювати минуле. Йому здавалося, ніби він продирався крізь густі хащі на океанському дні, заблукавши в страховинному світі, де він сам був страховиськом. Він самотній. Минуле померло, майбутнє годі собі уявити. Чи може він бути впевненим у тому, що на його боці є бодай одна людина із нині живих? І чи має він підстави сумніватися в тому, що панування Партії не триватиме вічної Замість відповіді він побачив три гасла на білому фронтоні Міністерства Правди:
ВІЙНА — ЦЕ МИР
СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО
НЕУЦТВО — ЦЕ СИЛА
Вінстон дістав з кишені двадцятип’ятицентову монету. Там також дрібними літерами були викарбувані ці самі гасла, а на іншому боці монети — обличчя Старшого Брата. Його очі пильнували за ним навіть з монети. Вони були зображені на монетах, на поштових марках, на обкладинках книжок, на прапорах, на плакатах, на сигаретних пачках — всюди. Ти завжди бачиш його очі, що стежать за тобою, й повсякчас чуєш його голос. Спиш чи не спиш, працюєш чи їси, перебуваєш удома чи ні, миєшся у ванні чи лежиш у ліжку — тобі ніде не заховатися. Ти не маєш нічого власного, окрім кількох кубічних сантиметрів у власному черепі.
Сонце заховалося за обрій, і безліч вікон на фронтоні Міністерства Правди, на які більше не падало світло, зробилися темними, наче бійниці фортеці. Коли Вінстон окинув поглядом величезну пірамідальну споруду, у нього стало важко на серці. Вона надто могутня, і її не зруйнуєш. Навіть тисячі ракет не зможуть її порушити. Він знову запитав себе, для кого він пише цей щоденник. Для майбутнього, для минулого — для епохи, яку можна лише уявити. І попереду його чекає не просто смерть, а цілковите знищення. Його щоденник перетвориться на попіл, а сам він — на пил. Перш ніж вони очистять від нього буття
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1984», після закриття браузера.