Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"

собі весь одяг, щоправда тепер — захляпаний милом і шампунем. Яскраві різнокольорові бульбашки поволі котилися по його грудях і ногах, лускаючи попід пахвами. Незрозуміло чому, але він настромив на кожен ріг свого шолома по брусочку мила.

— Мабуть, мамусю, він не зовсім мене зрозумів, — пробурмотіла Зоя.

Та найбільш видовищною вийшла перша Сіґурдова спроба прибирання в готелі. Пан і пані Еліси цілісінький день водили його за собою, показуючи, як це робиться. Його зацікавив порохотяг. Він узяв шланг і приклав його до обличчя, в результаті чого йому засмоктало бороду. Сіґурд заревів і почав тікати, волочачи за собою порохотяг, аж поки з розетки висмикнувся шнур. Пристрій зупинився, і шланг відпустив його бороду.

Сіґурд спостерігав, як брудні простирадла і рушники зникають у пральній машині. Сидів і зачудовано дивився, як вони крутяться там усередині. Пильно оглянув їх, коли білизну витягли, й осяяв Зою широченною посмішкою.

— Чисто! — вигукнув він, радісно кивнувши головою.

— Тату, він так швидко вчиться, — втішилася Зоя.

— Чудово, нехай тоді помиє посуд, — буркнув пан Еліс, адже цей свій обов’язок він ненавидів понад усе. Крім того, він мав поганий настрій, бо й далі не знав, що робити з готелем, у якому майже ніхто не поселявся, тоді як рахунки за все треба було сплачувати.

Біля кухонної мийки назбиралася ціла гора брудного посуду. Пан Еліс показав на нього:

— Сіґурде, зроби чисто. Зрозумів?

Сіґі наблизився до мийки. Узяв брудну тарілку. Пан Еліс повторив свій наказ:

— Зроби чисто. Зрозумів?

Сіґурд вишкірився й кивнув головою.

— Я роблю чисто. Я зрозумів. Роблю чисто прілки.

— Не прілки, а грілки. Тобто, я мав на увазі тарілки, — втомлено виправився пан Еліс і пішов складати скатертини.

— Я роблю чисто грілки, — пробурмотів собі під ніс Сіґурд, озираючи кухню. Зібрав в оберемок брудний посуд, відчинив пральну машину і запхав усе туди.

— Роблю чисто швидко грілки, просто-барабосто, — вимовив Сіґурд, а тоді увімкнув машину. Сів на крісло й став спостерігати.

Пральна машина заповнилася водою. Запрацювала. Тарілки стали дзенькати, наштовхуючись одна на одну. Одна з них розбилася. Інша трісла. Машина зупинилася. Сіґі вибалушився на неї. Хотів уже було відчиняти дверцята, коли все в машині закрутилося в протилежний бік. Пролунав жахливий брязкіт і тріск. Щось у машині страхітливо заскрипіло, а тоді почувся радісний дзенькіт склянок і тарілок, що розліталися на дрібнесенькі друзки.

Сіґурд зірвався на ноги. Явно, що такого не мало бути. Він почав сварити пральну машину:

— Ні, ні! Ти чисто, роби чисто грілки!

Вікінг безпомічно заклацав кнопками і раптом увімкнув центрифугу.

Уламки посуду закружляли дедалі швидше, а Сіґурд лише зачудовано смикав себе за бороду. Якраз тоді, коли в кухню, почувши шум, прибіг пан Еліс, Сіґі відчинив дверцята машини. З неї на шаленій швидкості шугонули шматочки порцеляни і декілька літрів мильної води.

Пан Еліс заверещав, кинувся до розетки і вирвав із неї шнур живлення. Пральна машина поволі зупинилася.

Сіґі стояв у глибоченькій калюжі, з якої стирчали, мов рештки затонулих кораблів, сотні шматочків розтрощених тарілок. Він нахилився і підібрав один шматочок. Засмучено на нього глянув і вимовив з ноткою журби:

— Грілки стали малі.

— Я покажу тобі грілки, волохата галушко! — заволав пан Еліс. — Дивися, що ти накоїв! Дивися! — він схопив кухонного ножа й почав підступати до вікінга, котрий позадкував до дверей. — Негайно забирайся до своєї кімнати і там сиди! Не смій виходити з неї, поки я не дозволю. Чув мене? Ану, ПІШОВ!

Важко сказати, зрозумів Сіґі ці слова чи просто налякався ножа, але він потупотів угору сходами, перестрибуючи відразу по чотири сходинки, й забарикадувався в дванадцятому номері.

Після цього епізоду з пральною машиною між Елісами відбулася серйозна розмова.

Пан Еліс наполягав на тому, щоб Сіґурд забирався геть, адже їм аж ніяк не по кишені тримати його в готелі, який і так не дає прибутку.

Зоя й Тім мало не розплакалися, особливо коли їхня мама підтримала батька.

— З цим Сіґурдом у нас суцільна халепа, — додала вона.

— Але ж куди він, мамо, піде? — зашморгала носом Зоя. — Ви ж не виженете його на вулицю.

— Ні, — кинув пан Еліс. — Але ми запросто можемо посадити його на човен і відправити назад у Данію.

Усі замовкли й витріщилися на пана Еліса.

— Не треба так на мене дивитися, — буркнув він. — Хотів би я знати, що тут такого? Він же приблукав до нас саме звідти. Приплив сюди, то й назад спокійно може поплисти. Самі подумайте!

На узбережжі можна було побачити химерну процесію. Тім і Зоя смикали тата в надії, що він передумає. Пані Еліс повторювала, що це єдиний вихід і що Сіґурду буде набагато затишніше вдома, у рідній країні.

Сам Сіґі взагалі не розумів, про що йдеться, і з великим зацікавленням розглядав човни у гавані. Показував на них і жваво щось говорив по-своєму.

— Бачите? — сказав пан Еліс. — Йому й самому вже хочеться додому. — Він видобув з кишені пригорщу грошей, щоб найняти великого веслового човна.

— І надовго, приятелю? — поцікавився власник човна.

— Скільки часу треба плисти до Данії? — похмуро буркнув пан Еліс.

— А де це?

— Нічого, решти не треба, — зронив пан Еліс. Він заштовхав Сіґурда в човен і жбурнув йому весла. — Маєш. Данія ось там, — показав він у відкрите море. — Можеш веслувати!

Сіґі радісно кивнув головою і схопився за весла.

— Сіґі пливе додому! Гедебі! Прощайте, па-па, як ся маєте! — Човен почав неквапливо розрізати хвилі. — Я пливу! Прощайте, грілки! Прощай, шансон!

— Шампунь, — виправила його заплакана Зоя.

Човен уже досить далеко відплив і ставав дедалі меншим. Він якось химерно підстрибував на хвилях, але поволі зникав з очей.

— Бувай, Сіґі, — прошепотів Тім. Зоя міцно стисла братову руку.

Пан Еліс похмуро стежив за човном, аж поки той зник за обрієм.

Пенні Еліс обвила його довкола пояса рукою.

— Гадаєш, з ним усе буде гаразд?

— Аякже. Він же вікінг — природжений мореплавець. Ці вікінги перетинали Атлантичний океан і допливали аж до Північної Америки. Завтра о цій годині він уже щасливо добереться додому.

Пані Еліс зітхнула.

— Знаєш, як не дивно, але я за ним скучатиму.

— А я ні, — буркнув її чоловік, і вони попрямували назад до готелю.

Коли ж вони повернулися, до них квапливо збігла сходами пані Тиблетовата.

— А ось і ви! Я така рада, що ви повернулися. Там у вітальні вас чекає ціла родина клієнтів. Вони цікавляться вільними номерами, бо хотіли б поселитися тут на два тижні. Мушу сказати, що це