Читати книгу - "Комета прилітає"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 12
Перейти на сторінку:
голові ще з того часу, як я у дитинстві захворів на запалення вушок. Чмих знову заплакав. Тоді Нюхмумрик витягнув свою губну гармонію і заграв. Пісня була про пригоди, розвагами в яких і не пахло, а у приспіві йшлося про неодмінний несподіваний порятунок. Потроху Чмих заспокоївся, повтирав свої вуса від сліз. Пісня тим часом злетіла вгору, до смужки неба у скелях, розбудила відлуння, ще одне і ще, аж врешті розбудила Гемуля, який, сидячи, куняв біля свого сачка для метеликів. – Що це таке? – зачудувався Гемуль і роззирнувся навколо. Глянув на небо, зазирнув у сачок, відкрутив покришку баночки з жуками і теж зазирнув досередини. – Галас, – мовив він сам до себе. – Щось, без сумніву, спричиняє галас. (Музичного слуху він був цілком позбавлений). Зрештою Гемуль взяв своє збільшувальне скло і заходився шукати у траві. Він нишпорив, прислухався і принюхувався, аж доки натрапив на глибоку тріщину у землі. Звідти долинав отой жахливий галас. – Напевно, якісь дуже незвичайні комахи, – буркнув собі під ніс Гемуль. – Безсумнівно, рідкісні, а може, навіть ще невідомі науці! Думка страшенно схвилювала Гемуля, він встромив у щілину свого великого носа, щоб ліпше бачити. – Дивіться! Гемуль! – вигукнув Мумі-троль. – Врятуй нас! Врятуй нас! – ридав Чмих. – Вони геть знетямлені, – пробурмотів Гемуль, запихаючи у щілину сачок. Сачок дуже обважнів, коли Гемуль витягав його. Він тягнув і підважував його, а витягнувши, захотів роздивитися свій улов. – Дуже дивно, – мовив Гемуль, витрушуючи з сачка Мумі-троля, Нюхмумрика, Чмиха, намет і два наплічники. – Страшенно дякуємо! – тішився Мумі-троль. – Ти врятував нас в останню хвилину! – Я вас врятував? – здивувався Гемуль. – Не мав такого наміру! Мене цікавлять тільки рідкісні комахи, які зчинили там, унизу, галас. (Гемулі зазвичай тугодуми, однак дуже лагідні, якщо їх не сердити). – Це Самотні Гори? – запитав Чмих. – Не знаю, – відповів Гемуль. – Але тут водиться багато цікавих нічних метеликів. – Так, це Самотні Гори, – ствердив Нюхмумрик. Навколо них здіймалися могутні гірські хребти, тоскно пустельні і сірі. Було дуже тихо й прохолодно. – А де ж Обсерваторія? – не вгавав Чмих. – Не маю жодного уявлення, – Гемуль починав сердитися. – А що вам відомо про нічних метеликів? Оце я хотів би знати. – Нас цікавлять лише комети, – сказав Чмих. – Вони рідкісні? – у голосі Гемуля почулося зацікавлення. – Можна й так сказати, – потвердив Нюхмумрик. – З’являються приблизно раз на століття. – Нечувано! – зрадів Гемуль. – Таку варто спіймати. Які ті комети на вигляд? – Червоні, з довгими хвостами, – пояснив Мумі-троль. Гемуль дістав нотатник і записав ознаки комети. – Напевно, належить до роду Filiscrypus Chmychogalonica, – пробубонів собі під ніс Гемуль. – Ще одне запитання, мої вчені друзі, – чим харчується ця дивовижна комаха? – Гемулями, – чмихнув Чмих. Гемуль почервонів мов буряк. – Наука – не жарти. Бувайте здорові! Дозвольте відкланятися! Він зібрав усі свої баночки, підхопив сачок і подався геть, у Самотні Гори. – Гемуль, вочевидь, вирішив, що комета – це якийсь жук або щось на те схоже! – повеселів Чмих. – Ото дурний! Чудасія та й годі! А тепер я хочу кави! – Кавник залишився на плоті, – нагадав Нюхмумрик. Мумі-троль, який теж полюбляв каву, кинувся до тріщини й зазирнув униз. – Пліт зник! – закричав він. – Кавник запався крізь землю! Як ми собі порадимо без кави?! – Їстимемо оладки, – втішив його Нюхмумрик. Друзі розпалили ватру і посмажили оладки. Хапали їх просто з пательні – бо це єдиний правильний спосіб споживати оладки. Попоївши, вони обрали собі найвищий гірський кряж і поволі почали спинатися на вершину. Якщо вже будувати Обсерваторію, то, напевно, ближче до зірок. Був пізній вечір. Прадавні величні гори дрімали, вершини переглядалися між собою понад проваллями, з яких піднімалася угору імла, сіро-біла й крижано холодна. Час від часу маленький клаптик відривався від важкого хмаровища і поволі плив над горами, де гніздилися орли та кондори. Біля підніжжя однієї гори блимало крихітне світелко. Підійшовши ближче, можна було побачити жовтий намет, освітлений зсередини. Губна гармонія Нюхмумрика звучала дуже самотньо у цій пустелі. Удалині задерла носа, прислухаючись, гієна. Вона ще ніколи не чула музики, тож завила моторошно й протяжно. – Що це було? – запитав Чмих, присуваючись ближче до світла. – Нічого страшного, – заспокоїв його Нюхмумрик. – А тепер послухаємо пісеньку про джмеля на карнавалі – і заграв знову. – Гарна пісенька, – похвалив Мумі-троль, – тільки незрозуміло, чи весело було джмелеві на карнавалі. Ліпше розкажи щось. Нюхмумрик якийсь час роздумував, а потім запитав: – Чи розповідав я вам про хропусів, які стрілися мені кілька тижнів тому? – Ні, – відповів Мумі-троль, – хто такі хропусі? – Справді не знаєш? – здивувався Нюхмумрик. – Я гадав, що ви родичі, бо дуже схожі. Хоча ти, ясна річ, білий, а вони різнобарвні, до того ж, міняють колір від хвилювання. Очі у Мумі-троля гнівно зблиснули. – Ніякі ми не родичі, – спалахнув він. – У нас немає нічого спільного з тими, хто міняє колір. Існує лише один вид мумі-тролів – білі мумі-тролі! – У кожному разі, ті хропусі дуже на тебе схожі, – спокійно наполягав на своєму Нюхмумрик. – Я маю на увазі – рисами. Хропусь дуже любить порядкувати і дискутувати, а це не раз досить обтяжливо. Менша сестричка слухається його в усьому, але гадаю, має власну думку. Може, лишень не зізнається в тому. Вона від голови до лап вкрита ніжним м’якеньким пухом і має пухнасту гривку, яку невпинно причісує. – Ото дурненька, – буркнув Мумі-троль. – А що було далі? – нетерпеливився Чмих. – Та, нічого надзвичайного. Сестричка вміє плести маленькі спальні матраци з трави і варити смачні зупки, щоб не було розладу шлунку. А ще вона заквітчує себе за вухом, а на лівій ніжці носить золотий браслет. – Яка ж це історія?! – вигукнув розчаровано Чмих. – Зовсім нічого цікавого! – Хіба ж нецікаво уперше в своєму житті побачити хропуся, який, до того ж, уміє міняти колір, – не згодився з ним Нюхмумрик і знову приклав до уст гармонію. – Усі дівчата дурні, і ти теж разом з ними, – буркнув Мумі-троль, заповз у свій спальний мішок і відвернувся до стіни намету. Тієї ночі йому наснилася маленька Хропся, схожа на нього самого. Він подарував їй троянду, щоб вона почепила її собі за вушком. – Ото вже дурне наснилося, – пробубонів сам до себе Мумі-троль, прокинувшись наступного ранку. У наметі було страшенно холодно. Нюхмумрик саме заварював чай. – Нині ми видряпаємося на найвищу вершину, – повідомив він. – Звідки ти знатимеш, що вона найвища?
1 ... 6 7 8 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комета прилітає», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Комета прилітає"