Читати книгу - "Клуб Боягузів"

— вони знову кудись влізли. Мавка — та взагалі нічого не знала, але перейнялася утаємниченістю інших. Причинивши на Максимове прохання двері, вона запитально подивилася на хлопців.

— Все одно від вас не сховаєшся, — пояснив свої дії Білан швидше Черненкові і дівчатам, ніж собі: — Якщо так — то й ховатися ніхто не буде. Кажи, Олю, все спочатку.

Тепер дівчинка вже зовсім освоїлася і коротко повторила історію свого злочину і того, що за цим вчинком потяглося. Мавка відразу хотіла щось сказати, та, глипнувши на Оксану, вирішила поки що помовчати. Бо і вона, і Оксана, і Денис, і Максим розуміли — це лише початок, це ще не все.

— Клуб Боягузів, — мовив Максим і перевів запитальний погляд на Мавку. — Знаєш про такий?

— Уперше чую, що подібне зібрання є у нас у Львові, — призналася Мавка.

— Скільки там членів, хто все це придумав і для чого за вступ треба платити аж сотню? — тепер Білан дивився на Олю, а решта чекала пояснень.

— Мені колєжанка про клуб розказала, — пояснила Оля. — Подруга, Софійка Немировська. Ми з нею до одної школи ходимо. Не те, щоб дружимо, просто добре знайомі. І ось одного разу Софійка каже: є Клуб Боягузів, там допомагають від усіх страхів лікуватися.

— Так і сказала — лікуватися? — уточнив Максим.

— Лікуватися, — підтвердила Оля. — Я не аж така боягузка, та часом щось таке відбувається... Мороз по шкірі... ніби заціпить... подих перехоплює... Приємного мало, одне слово.

— Та це нормальне явище, — заспокоїв її Максим. — Кожна людина чогось боїться. Навіть наш чемпіон Черненко, і той з павуками чи щурами в одній кімнаті не сидітиме!

— На себе глянь! — озвався Денис. — Хто боїться на фізкультурі через «козла» стрибати?

— Я ще висоти боюся, — погодився Максим. — Можу залізти на дерево, якщо треба... Але краще хай не буде треба. Платити сто гривень за неперевірену можливість вилікувати страхи, які мені, до того ж, не особливо і заважають...

— У тому й справа, — сказала Оля. — Мені мої страхи заважають. Я чорних котів боюся, правда. Дуже забобонна. У школі, коли на уроці викликають, через плече плюю. Це іноді помічають, починають з мене кепкувати, я ще більше починаю боятися... Взагалі, я дуже несмілива. На цьому ми з Софійкою зійшлися. Уявіть собі мою радість, коли вона недавно каже — все, Олю, нашим проблемам кінець! Тепер є учитель, який зможе кожній з нас допомогти позбавитися страху. А ніхто не хоче бути боягузом.

— Учитель? — підозріло перепитав Максим. — Хто такий, чому вчить і головне — хто і за що йому гроші платить. Не було б у цій історії вкрадених грошей, вона навряд чи була б цікавою.

— Не було б у цій історії вкрадених грошей — ми б не познайомилися, — зазначила Оксана. — І нічого б не дізналися.

— А ми і зараз мало що знаємо, — вставила Мавка.

— Та гроші — перше випробування для боягуза, — Оля навіть посміхнулася кутиками вуст. — У тому й річ... Ніхто з батьків не погодиться дати гроші на Клуб Боягузів. Ще б пак, смішно звучить...

— Я сказав би — підозріло, — уточнив Максим.

— Або так, — кивнула Оля. — Тому кожен, хто хоче потрапити до Клубу Боягузів, повинен довести своє непереборне бажання це зробити. Так учитель сказав. Для цього треба роздобути сто гривень.

— Вкрасти, — знову уточнив Максим.

— Вкрасти, — погодилася Оля. — Всі бояться красти. Але хто подолав свій страх і вкрав ці гроші, той не зовсім безнадійний, — зауваживши, що опинилася під перехрестям здивованих поглядів, Оля квапливо розтлумачила: — Так сказав учитель. І всі, хто хоче потрапити до Клубу Боягузів, проходять таке випробування.

Глава 9

Жереб кинуто

Тепер усі дивилися на Максима Білана. Відчувши, що від нього вимагається якийсь висновок, хлопець, тим не менше, не поспішав. Підійшовши до вікна, він глянув на глуху стіну, на порожнє подвір'я, заклав руки за спину, потягнувся. Після того перетнув кімнату, пройшовся вздовж книжкової полиці, взяв за корінець книжку, вибравши навмання. Витяг, перегорнув, поставив на місце, рішуче повернувся до гурту.

— Мені все це не подобається, — заявив категорично, і повторив, звернувшись уже конкретно до Олі. — Не подобається, розумієш? Тебе... Вас, скільки б вас там не було, невідомо хто змушує красти гроші і називає це випробуванням на сміливість. Це — не іграшки, тобі не здається?

— Ніхто нікого не змушує, — швидко виправдалася Оля. — Я можу просто відмовитись і далі лишатися боягузкою.

— Щойно ми вирішили — кожен із нас чогось боїться. Тобто, кожен боягуз.

— І значить, кожен із нас мусить тепер нести в зубах твоєму вчителю, чи хто він там, цілих сто гривень! — не втримався Денис. — Моїй мамі знаєш скільки треба працювати за ці гроші! А тут сидить якійсь дядько і збирає членські внески! Хіба не так?

— Не так! — труснула головою Оля. — Тобто, на перший погляд так — красти справді не можна.

Але більшість із нас утримується від крадіжок не тому, що цього не можна робити, а тому, що ми боїмося. Отже, люди чесні не тому, що вони такими є, а через те, що бояться зробити нечесний вчинок. Отже, страх треба долати, і починати слід саме таким способом.

— Ти глянь! — вигукнув Денис. — Це тобі вчитель голову задурив?

— Софійка розповіла. Я сама вчителя ще не бачила. Правила такі: спочатку поручитель приносить членський внесок того, за кого поручається, а тоді приходить і сам новий член клубу, — сказала Оля.

— Далі я знаю! — Оксана піднесла руку, мов на уроці, навіть затрусила нею. — Кожен новий член клубу повинен привести ще когось! Такий ось ланцюжок! Скільки в Клубі Боягузів народу, Олю?

— Цього ніхто не знає. Софійка так каже. Учитель не збирає всіх разом, бо до кожного він застосовує окремий підхід. Адже страх у кожного свій, не схожий на страх іншого. Якщо так, то і завдання для кожного боягуза спеціальні.

Максим Білан ляснув у долоні.

— Знаєте, друзі, з мене цього досить! Ти, Олю, серйозно в усе це віриш?

— Я вірю в те, що батькам до мого боягузтва нема жодного діла!