Читати книгу - "Прерія"

батька! — палко вигукнула дівчина. — Немає в мене батька! І друзів, можна сказати, теж нема.

Старий з цікавістю повернув до неї своє чесне й доброзичливе обличчя і поглядом, у якому світилися доброта і співчуття, заспокоїв дівчину.

— Як же ти наважилася вирушити в дорогу, що тільки дужому до снаги? — запитав він. — Хіба ти не знала, що, переправившись через Велику ріку, ти залишаєш потойбіч друга, зобов'язаного захищати таких, як ти, — юних і слабких?

— Про кого це ви?

— Про закон. Погано, коли він тисне нас, та все ж часом мені здається, що без нього не краще: літа й кволість змушують мене так думати… Так, так, закон потрібен тим, хто не має досить сили або розуму. Однак, дівчино, коли в тебе нема батька, то, певне, брат є?

Дівчина почула прихований докір у цьому запитанні й, зніяковівши, нічого не відповіла. Але, глянувши крадькома на лагідне й поважне обличчя старого, який дивився на неї так само співчутливо, вона сказала твердо, не полишаючи сумніву в тому, що правильно зрозуміла значення його слів:

— Боронь боже, щоб хто-небудь з тих, кого ви бачили, був моїм братом чи якимсь іншим родичем! Але скажіть мені, добра людино, невже ви справді живете самотньо в цій пустці? Невже тут справді немає нікого, крім вас?

— По цих рівнинах блукають сотні… ні, тисячі їхніх законних володарів, але людей з нашим кольором шкіри тут обмаль…

— А чи зустрівся вам хоч один білий, окрім нас? — урвала його дівчина, не втерпівши, коли трапер закінчить свою надто неквапливу старечу мову.

— Жоден, і то вже багато днів… Тихше, Гекторе! — додав він, завваживши глухе, ледь чутне гарчання. — Собака чує щось недобре! Чорні ведмеді з гір спускаються іноді аж сюди, а то й далі. Пес не має звички непокоїтися через якусь мирну дичину. Я вже не так вправляюся з рушницею, як колись, але й тепер, на схилі віку, можу покласти найлютішого хижака прерій; боятися тобі, дівчино, нічого.

Еллен озирнулася навкруги, зробивши це так, як часто роблять жінки: спершу подивилася собі під ноги, а тоді вже осягнула очима все, що здатний охопити людський зір. Але обличчя її виражало радше нетерпіння, ніж тривогу.

Проте уривчастий гавкіт собаки незабаром змусив їх обох подивитися в інший бік, і вони невиразно побачили те, про що вдруге попереджав Гектор.

РОЗДІЛ III

Ще б пак! Ти один з найзапальніших

хлопців у всій Італії. Ледве хтось тебе

зачепить, ти сердишся; ледве розсердишся —

всіх зачіпаєш.

Шекспір. Ромео і Джульетта

Трапер хоч і здивувався, побачивши ще одну людську постать, — тим більше, що наближалася вона не звідти, де заночували переселенці, а з протилежного боку, — проте залишився спокійний, як людина, звикла до небезпеки.

— Це чоловік, — промовив він. — І в його жилах — кров білого, а то б його хода була легша. Будьмо готові до найгіршого, бо метиси, що трапляються в цих віддалених місцях, куди гірші за чистокровних індіанців.

Так говорячи, він звів рушницю й перевірив на дотик запал і кремінь. Але не встиг він прицілитись, як тремтливі дівочі руки швидко схопили його за лікоть.

— Ради бога, не поспішайте! — мовила дівчина. — Може, це друг… знайомий… сусіда!..

— Друг? — повторив старий, рішуче вивільнившись із її чіпких рук. — Друзі всюди рідкість, а тим паче в тутешньому краї. А сусіди тут селяться так далеко один від одного, що навряд чи до нас іде знайомий.

— Нехай і незнайомий… але ж ви не захочете пролити його кров!

Трапер пильно подивився на дівчину й помітив на її обличчі тривогу і страх. Тоді, наче раптом передумавши, він опустив рушницю прикладом на землю.

— Ні, — сказав старий, більше звертаючись сам до себе, ніж до своєї співрозмовниці. — Дівчина правду каже: не варто проливати кров, аби врятувати таке непотрібне життя, що, до того ж, уже закінчується. Хай підійде, хай візьме мої шкури, капкани й навіть мою рушницю, якщо забажає.

— Нічого він не візьме, йому нічого не треба, — відказала дівчина. — Коли це чесний чоловік, він задовольниться тим, що має, і не зазіхне на чуже…

Здивований трапер не встиг відповісти на цю безладну й суперечливу мову, бо незнайомець був уже за п'ятдесят футів від місця, де вони стояли. Тим часом Гектор не лишився байдужим свідком того, що відбувалося. Зачувши далеку ходу, він підвівся з місця, яке нагрів біля ніг господаря, і тепер, коли стало видно постать незнайомця, собака повільно поповз йому назустріч, припадаючи до землі, наче пума перед стрибком.

— Приклич собаку, — скорше доброзичливо, ніж погрозливо промовив чоловічий голос, твердий і низький. — Я люблю собак, і мені буде шкода калічити твого пса.

— Чуєш, песику? Про тебе мова! — озвався трапер. — Іди сюди, дурненький. Гавкати й вити — оце і все, що йому лишилося. Підходь ближче, друже, собака беззубий.

Незнайомця не треба було довго припрошувати. Він кинувся вперед і через мить уже стояв поруч з Еллен Уейд. Глянувши на неї і переконавшись, що то справді вона, він окинув її супутника швидким, нетерплячим поглядом: очевидно, йому було зовсім не байдуже, що це за людина.

— Чи ти не з неба впав, старий? — сказав він так безтурботно й просто, що можна було не сумніватися в його щирості. — А чи й справді ти живеш отут, серед цієї прерії?

— На землі я живу давно, але ніколи не був так близько до неба, як оце тепер, — відповів трапер. — Оселя моя, — якщо її можна назвати оселею, — тут недалеко. А зараз і я запитаю тебе, як ти мене: звідки ти прийшов і де твій дім?

— Е, зачекай, — коли розпитаю тебе, настане й твоя черга. На кого можна полювати при місячному світлі? Не бізонів же ти вистежуєш о цій порі?

— Я йду, як бачиш, з табору переселенців — вони он за тим горбом, — іду до свого вігвама. І це нікому не шкодить.

— Авжеж, нікому! А цю молоду жінку ти прихопив із собою, щоб показувала тобі дорогу, бо вона добре знає місцевість, а ти погано, еге ж?

— Я зустрів її, як і тебе, випадково. Десять довгих років прожив я в цих голих степах і ніколи до сьогоднішньої ночі не зустрічав білошкірої людини о такій порі. Якщо я комусь заважаю, то вибач, і я піду своєю дорогою. А може, ти вислухаєш свою подружку, тоді й мені повіриш.

— «Подружку»! — вигукнув юнак і, скинувши хутряну шапку, недбало провів рукою по густих чорних кучерях. — Та я її до