Читати книгу - "Оголошено вбивство"

підморгнувши їй. — Я навіть сумніваюся, чи ти вмієш писати, Джуліє.

— Звичайно, не вмію писати так, як радять у надзвичайно цікавій книжці «Наука написання листів», на яку я випадково натрапила. Божественно! Там розповідається про те, як відмовити вдівцеві, що просить твоєї руки.

— Сумніваюся, що тобі так дуже подобалося б залишатися вдома, — сказала міс Блеклок. — Адже жінки мусили виконувати чимало обов'язків. — У її голосі прозвучали сумні нотки. — Але я не дуже добре обізнана з тим, як їм велося. Банні та я дуже рано вийшли на ринок праці.

— Атож, ми вийшли, ми справді вийшли, — погодилася міс Баннер. — О, ті капосні діти, я ніколи їх не забуду. Звісно, Леті була розумніша за мене. Вона стала бізнес-леді, секретаркою у великого фінансового магната.

Двері відчинилися, й увійшла Філіпа Геймс. Була висока, світловолоса, зі спокійним виразом обличчя. Вона окинула вітальню здивованим поглядом.

— Привіт, — сказала вона. — Тут має бути вечірка? Ніхто мені не сказав.

— Звичайно ж! — вигукнув Патрик. — Наша Філіпа нічого не знає. Ладен побитися об заклад, що це єдина жінка в Чипінґ-Клеґорні, яка нічого не знає.

Філіпа подивилася на нього із запитанням у погляді.

— Перед тобою, — сказав Патрик, драматично повівши рукою, — сцена вбивства!

Філіпа Геймс здавалася трохи спантеличеною.

— Оце, — промовив Патрик, показуючи на хризантеми у великих вазонах, — похоронні вінки, а оці сирні палички та оливки — похоронний обід.

Філіпа запитально подивилася на міс Блеклок.

— Він жартує? — запитала вона. — Я страшенно дурна й ніколи не розумію жартів.

— Це поганий жарт, — промовила Дора Баннер із гнівними інтонаціями в голосі. — Мені він дуже не до вподоби.

— Покажіть їй оголошення, — сказала міс Блеклок. — Мені треба піти зачинити качок. Уже поночі. Вони вже, певно, у сараї.

— Дозвольте, я їх закрию, — запропонувала Філіпа.

— Ні, ні, моя люба. Твій робочий день уже закінчився.

— Я це зроблю, тітко Леті, — зголосився Патрик.

— Ні, ні, не треба, — енергійно заперечила міс Блеклок. — Минулого разу ти не зачинив двері на защіпку.

— Я, я їх зачиню, люба Леті, — вигукнула міс Баннер. — Я залюбки зачиню їх. Лише запхаю ноги в калоші — але куди, до дідька, подівся мій джемпер?

Проте міс Блеклок, усміхаючись, уже покинула кімнату.

— Даремно ви набивалися, Банні, — сказав Патрик. — Тітка Леті надто практична й діловита й нічого нікому не дозволить зробити за себе. Вона воліє все робити сама.

— Вона любить працювати, — сказала Джулія.

— Але я щось не помітив, щоб ти поривалася їй допомогти, — сказав її брат.

Джулія ліниво усміхнулася.

— Ти сам щойно сказав, що тітка Леті воліє все робити сама, — нагадала йому вона. — А крім того, — і вона простягла перед собою свою струнку ногу в панчосі, — я вдягла сьогодні свої найкращі панчохи.

— Смерть у шовкових панчохах! — проголосив Патрик.

— Вони нейлонові, а не шовкові, йолопе.

— Я б не сказав, що ця назва звучить гарніше.

— Чи хтось мені пояснить, — вигукнула Філіпа плаксивим голосом, — чому тут стільки балаканини про смерть?

Усі заговорили разом, щоб їй це пояснити, але ніхто не міг знайти й показати їй «Газету», бо Міці віднесла її на кухню. Міс Блеклок повернулася через кілька хвилин.

— Справу зроблено, — весело сказала вона й подивилася на годинник. — Двадцять шоста хвилина. Зараз почнуть приходити люди — або я зовсім не розумію своїх сусідів.

— А я зовсім не бачу, чому хтось повинен прийти, — сказала Філіпа зі спантеличеним виглядом.

— Справді, моя люба?.. Мабуть, ти й справді не бачиш. Але більшість людей набагато допитливіші, ніж ти.

— Філіпа з такою байдужістю ставиться до життя, ніби воно зовсім її не цікавить, — сказала Джулія з досить зловтішною іронією в голосі.

Філіпа нічого не відповіла.

Міс Блеклок оглянула вітальню. Міці поставила пляшку з хересом і три тарелі з оливками, сирними паличками та дрібним печивом на стіл, що стояв посеред кімнати.

— Я б тебе попросила перенести цю тацю — або навіть переставити стіл, якщо ти нічого не маєш проти — у віконну нішу іншої кімнати, мій любий Патрику. Зрештою, я не влаштовую сьогодні вечірку! Я нікого не запрошувала. І мені не хотілося б показувати з усією очевидністю, що я чекаю сьогодні гостей.

— Ви хочете, тітко Леті, замаскувати свою гостру проникливість?

— Ти правильно мене зрозумів, любий хлопче. Дякую тобі.

— А зараз ми можемо розіграти спокійну домашню вечірку й прикинутися дуже здивованими, коли хтось з'явиться.

Міс Блеклок узяла пляшку з хересом. Вона подивилася на неї із сумнівом у погляді.

Патрик спробував заспокоїти її.

— Там ще хересу не менш як півпляшки. Цього має вистачити.

— О, так, так… — невпевнено відказала вона. Потім, злегка почервонівши, промовила: — Патрику, можна тебе попросити… Там, у буфеті, ти знайдеш повну пляшку. Принеси її і не забудь коркотяг. Я… ми… можемо відкоркувати нову пляшку. Цю було відкорковано вже якийсь час тому.

Патрик мовчки пішов виконувати доручення. Повернувся з новою пляшкою і витяг із неї корок. Він із цікавістю подивився на міс Блеклок, коли поставив її на тацю.

— То ви сприймаєте це дуже серйозно, чи не так, люба тітонько? — лагідно запитав він.

— Ой, Леті! — вигукнула шокована Дора Баннер. — Ти ж не думаєш справді…

— Тихше, — швидко промовила міс Блеклок. — Дзвінок у двері. Я бачу, моя гостра проникливість мене не підвела.

II

Міці відчинила двері до вітальні і впустила полковника та місіс Істербрук. Вона мала власну манеру оголошувати про прихід гостей.

— Полковник та місіс Істербрук прийшли побачитися з вами, — сказала вона підкреслено буденним голосом.

Полковник Істербрук спробував приховати певну ніяковість за грубуватою жвавістю.

— Сподіваюся, ви не проти, що ми вирішили зазирнути до вас, — сказав він (придушене хихотіння долинуло з боку Джулії). — Вечір сьогодні лагідний, і ми тут прогулювалися випадково. Я бачу, ви увімкнули центральне опалення. Ми своє ще не задіяли.

— Які у вас чудові хризантеми! — захоплено вигукнула місіс Істербрук. — Краса!

— Вони досить обсмикані, — не погодилася з нею Джулія.

Місіс Істербрук привітала Філіпу Геймс із підкресленою сердечністю — вона, мовляв, розуміє, що Філіпа не належить до цих селюків.

— Як справи з вашим садочком у місіс Лукас? — запитала вона. — Гадаєте, його можна знову привести до ладу? Він був геть занедбаний протягом війни, коли там колупався той старий замазура Еш, що лише підмітав у ньому листя та саджав капусту.

— Його можна оновити, — сказала Філіпа. — Але на це знадобиться час.

Міці знову відчинила двері й сказала:

— А ось і дві леді з «Боулдерс».

— Доброго вечора, — прощебетала міс Гінчкліф, сягнистими кроками наблизившись до міс Блеклок і стиснувши їй руку