Читати книгу - "Носороги"

склянки, перекинуті стільці). Вам що, роботи нема? Ану зробіть мені лад!

Тепер Жан і Беранже підбігають до Господині, а вона все плаче, тримаючи мертвого кота на руках.

Подавальниця (йдучи на терасу кав’ярні, щоб прибрати скло й підняти стільці, та все озирається через плече на Господиню). Ох! Бідолашна тваринка!

Власник (тикаючи пальцем на стільці й бите скло). Ось, ось!

Літній Добродій (до Бакалійника). Ну, що ви на це скажете?

Беранже (до Господині). Пані, не плачте, бо й у нас серце розривається!

Дезі (до Беранже). Пане Беранже… Ви тут? Ви бачили?

Беранже (до Дезі). Добридень, панно Дезі, перепрошую, я не мав часу поголитись…

Власник (стежачи за прибиранням, позирає на Господиню). Бідолашна тваринка!

Звичайно, що всі ці репліки мусять швидко йти одна за одною, бути майже одночасними.

Бакалійниця (у вікні). Ну, це вже занадто!

Жан. Ну, це вже занадто!

Господиня (плачучи й колисаючи мертвого кота на руках). Мій бідний Міцу, бідний Міцу!

Літній Добродій (до Господині). Не з такої оказії хотів я побачити вас!

Логік (до Господині). Що ж ви хочете, пані, всі коти смертні. Треба змиритися.

Господиня (плачучи). Мій котику, мій котику, мій котику!

Власник (до Подавальниці, в якої вже повний фартух битого скла). Викиньте на сміття! (Збирає стільці). З вас за це тисяча франків!

Подавальниця (заходячи в кав’ярню, до Власника). Тільки й думки про свої гроші.

Бакалійниця (до Господині, з вікна). Заспокойтеся, пані.

Літній Добродій (до Господині). Заспокойтеся, люба пані.

Бакалійниця. Що не кажіть, але й це лихо!

Господиня. Мій котику, мій котику, мій котику!

Дезі. Ох! Справді, це таки теж лихо.

Літній Добродій (підтримуючи Господиню і йдучи з нею до столика на терасі; за ними йде решта). Пані, сядьте ось тут.

Жан (до Літнього Добродія). Ну, що ви на це скажете?

Бакалійник (до Логіка). Ну, що ви на це скажете?

Бакалійниця (до Дезі, з вікна). Ну, що ви на це скажете?

Власник (до Подавальниці, що вийшла знову, тоді як заплакану Господиню, котра все колише мертвого кота, садовлять за столик). Склянку води для пані.

Літній Добродій (до Господині). Сідайте, люба пані!

Жан. Бідолашна жінка!

Бакалійниця (з вікна). Бідолашна тваринка!

Беранже (до Подавальниці). Ліпше коньяку принесіть.

Власник (до Подавальниці). Один коньяк! (Показуючи на Беранже). Платитиме цей добродій!

Подавальниця (заходячи до кав’ярні). Зрозуміло, один коньяк!

Господиня (ридаючи). Я не хочу цього, не хочу!

Бакалійник. Таж перед цим він уже пробігав біля крамниці.

Жан (до Бакалійника). Це не той самий!

Бакалійник (до Жана). Але…

Бакалійниця. Ох! Так, це той самий.

Дезі. Так це він двічі пробігав?

Власник. Гадаю, що це той самий.

Жан. Ні, це не той самий носоріг. Той перший мав два роги на носі, то був азіатський носоріг, а цей має лиш одного рога — це африканський!

Виходить із склянкою коньяку Подавальниця і йде до Господині.

Літній Добродій. Ось вам коньяк, щоб збадьоритись.

Господиня (в сльозах). Н-н-ні…

Беранже (зненацька розхвилювався, до Жана). Дурниці верзете!.. Та як ви роги помітили! Звір так промчав, що його самого ледь видно було…

Дезі (до Господині). Та випийте, вам полегшає!

Літній Добродій (до Беранже). Справді, промчав, як вихор.

Власник (до Господині). Покуштуйте, це добрий коньяк.

Беранже (до Жана). У вас часу не було, щоб йому роги рахувати…

Бакалійниця (до Подавальниці, з вікна). Хай вона вип’є.

Беранже (до Жана). Та він ще й куряву таку зняв…

Дезі (до Господині). Випийте, пані.

Літній Добродій (до Господині). Один ковточок, моя люба панусю… сміливіше…

Подавальниця підносить склянку Господині до рота, та хоче ніби відмовитись, проте п’є.

Подавальниця. Нарешті!

Бакалійниця (з вікна) та Дезі. Нарешті!

Жан (до Беранже). У мене в голові не туманилось. Розум був ясний, і я хутенько порахував.

Літній Добродій (до Господині). Вам краще?

Беранже (до Жана). Таж він біг з опущеною головою.

Власник (до Господині). Еге ж, добрий коньяк?

Жан (до Беранже). А так воно ще видніше.

Господиня (випивши). Котику мій!

Беранже (роздратувавшись, до Жана). Дурниці! Самі дурниці!

Бакалійниця (з вікна, до Господині). В мене є для вас інший котик.

Жан (до Беранже). Що? Ви насмілились припустити, що я кажу дурниці?

Господиня (до Бакалійниці). Я не хочу іншого! (Ридає й колише свого кота).

Беранже (до Жана). Так, незаперечні дурниці.

Власник (до Господині). Та прийдіть до розуму.

Жан (до Беранже). Я ніколи не кажу дурниць.

Літній Добродій (до Господині). Будьте філософом!

Беранже (до Жана). Ви просто претензійні! (Підвищивши голос). Ви педант…

Власник (до Жана й Беранже). Панове, панове!

Беранже (до Жана, ведучи далі).… педант, не впевнений у власних знаннях, бо, по-перше, в азіатського носорога один ріг, а в африканського — два…

Решта акторів полишають Господиню й оточують Жана та Беранже, що галасливо сперечаються.

Жан (до Беранже). Ви помиляєтесь, якраз навпаки!

Господиня (сама). Такий був гарненький!

Беранже. Давайте поб’ємось об заклад!

Дезі (до Беранже). Пане Беранже, не хвилюйтеся.

Жан (до Беранже). З вами я не буду битися об заклад. Це у вас два роги. Азіатичний вид!

Подавальниця. Ох!

Бакалійниця (з вікна, до Бакалійника). Вони зараз поб’ються.

Господиня (сама). Такий був гарненький!

Беранже. Давайте поб’ємось об заклад!

Дезі (до Беранже). Пане Беранже, не хвилюйтеся.

Жан (до Беранже). З вами я не буду битися об заклад. Це у вас два роги. Азіатичний вид!

Господиня. Ох!

Бакалійниця (з вікна, до Бакалійника). Вони зараз поб’ються.

Бакалійник (до Бакалійниці). Та думай хоч трохи, це парі!

Власник (до Жана й Беранже). Тут лиш не бийтеся.

Літній Добродій. Так, з’ясуємо… Який вид носорога має на носі один ріг? (До Бакалійника). Ви ж торговець, мусите знати!

Бакалійниця (з вікна, до Бакалійника). Ти мусив би знати!

Беранже (до Жана). В мене рогів нема, і ніколи їх не носитиму!

Бакалійник (до Літнього Добродія). Торговці всього знати не можуть.

Жан (до Беранже). Так!

Беранже (до Жана). І я зовсім не азіат. З іншого боку, азіати такі ж люди, як усі…

Подавальниця. Так, азіати такі ж люди, як ви або я…

Літній Добродій (до Власника). Таки правда!

Власник (до Подавальниці). А вас ніхто й не питає!

Дезі (до Власника). Вона має рацію. Це такі ж люди, як і ми.

Впродовж цієї суперечки Господиня все плаче.

Господиня. Такий був лагідний, був, як ми.

Жан (несамовито). Вони жовті!

Логік стоїть трохи оддалік, між Господинею та купкою людей навколо Жана й Беранже, уважно стежить за суперечкою, але участі