Читати книгу - "Том 3"

дотримали, а тепер, я читала, вже спродані усі білети...

Милевський

Не упереджуйте подій, Олександро Вікторівно. Я був у вас, не застав вас дома,— за се я образився б, якби взагалі смів на вас ображатись,— з горя пішов на лотерею, потім, не зустрівши вас і там, з горя забрів сюди.

С а н я

Невже тільки з горя?

Милевський (витягає білета і подає їй)

Чим маю вмилостивити розгніване божество?

С а н я

(усміхається, бере білета)

Приймаю вашу паперову жертву, за неї вам належить надгорода! Якої надгороди бажаєте?

Милевський

Дозвольте провести вас на концерт і бути там вашим сусідом!

С а н я

Се вже по-лицарськи. Ви, видно, хочете примусити мене змінити думку про вас. Ви ще не осягли мети, але... старайтесь і надалі. А за білета спасибі. (Подає йому руку, той цілує.) А не опізните мене! Глядіть, я не люблю опізнюватись!

Милевський

'Олександро Вікторівно! Відколи ви дозволили мені бути вашим cavalier servant!, я ще ні разу не схибив своєї служби, отже хіба б сталось щось надзвичайне.

С а н я

Наприклад, нагальний візит до которої-небудь «дами серця».

Милевський

4 Олександро Вікторівно! Ви мене ображаєте! Ви добре знаєте, що у мене тепер одна-єдина дама серця.

1 Послужливим кавалером (франц.).— Ред.

С а н я

Чи надовго?

Милевський

Назавжди!

С а н я

Дозвольте спитати, скільком дамам і скільки раз ви вже казали се?

Милевський

Олександро Вікторівно, се безжалісно, я не жартую! Робіть зо мною, що хочете, тільки...

С а н я

(зниженим голосом)

Гаразд, гаразд, тут не місце для таких розмов... (Голосно.) Ах, як я, одначе, запізнилась! А де ж ти, Любочко!

Любов (за сценою)

Я зараз, вибачай! Я відшукую свої причандалля.

ВИХІД VII

Ті ж і Любов з Орестом.

Любов несе в руках невелике пуделко і стирочку. Орест — гіпсову головку і дошку для малювання.

Любов (до Ореста)

Поставте, будь ласка, тут; сю рослину можна прийняти. ,

(Показує на консолю з тропічною рослиною.)

Орест уміщує бюст під рослиною, а дошку ставить тим часом біля

стіни.

Отак! (До Сомі.) За тим театром та лотереями страх скільки часу змарнувалось; сором перед учителем. (До всіх.) Вибачайте, панове, що сяду при вас до роботи. (Сідав проти бюста на табуретці, що до піаніно, коло неї другий стілець, на ньому вона становить одкрите пуделко,, звідки виймав олівця і т. ін.)

Орест помагає їй врихтуватись, Любов згодом починає малювати.

Милевський

Ах, будьте ласкаві!

Любов дивиться на двері, чутно дзвінок. Орест іде одчиняти, але стрічається з Олімпіадою Іванівною, що входить з лівих

дверей.

вихід VIII Ті ж і Олімпіада Іванівна.

Олімпіада Іванівна (до Ореста)

Пождіть, пождіть, я сама, а, боже ж мій! я одчиню! (Злуважае Милевського і Саню.) А, добрий вечір, я й не бачу! Та куди ж ви, Оресте, я одчиню! Е, вже одчинено й без нас! Чи се ви, Яків Григорович!

вихід їх Ті ж і лікар.

Лікар (входить в двері справа)

Вже ж не хто, Олімпіадо Іванівно! Добривечір вам! (Вітається з нею.) Добривечір, панове-товариство! (До Люби, що хоче встати йому назустріч.) Не турбуйтесь, сидіть, сидіть, а то «пункта» згубите. Малюйте, панночко мила, се похвально, і для панночки воно теє... показна річ. Усякій панночці слід малювати хоч трошки...

С а н я

А що ж, коли хто, як я, не може й лінії вивести? Лікар

Ну, у вас другий талан, музикальний. Хоч, грішний чоловік, як на мене, то малювати краще: тихенько собі,

нікому не заважає. Я, простіть, вашої новітньої музики не розумію: крик, лемент якийсь, стогін, нестотно, як в операційній залі. f

4 Любов

От ми з вами не сходимося в симпатіях; я, власне, найбільше люблю новітню школу!

Лікар (до Люби)

І погано, дуже погано! От було за наших часів — Верді, Россіні...

Милевський

Ну, сі вже трохи пристарілись.

Лікар

Що ж з того? І ми з вами, Сергію Петровичу, не молодшаєм! Вже й нам, як то кажуть, не до Петра, а до різдва!

Олімпіада Іванівна

Ну, бог з вами, до різдва ще далеко!

Лікар

Та я так, до слова прийшлось. Що казати, таки вже «Gaudeamus igitur» тепер не заспіваємо. А колись співали, ого, ще як! Ще в мене був один товариш, чистий німецький бурш, той, було, як гукне (зводить на голос): «Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus!» А що, Олек-сандро Вікторівно, ви часом не граєте сього? Воно й на фортепіано лепсько виходить, а нуте лиш!

С а н я

Ні, вибачайте, Якове Григоровичу, не тепер, мені вже додому пора.

Любов

(шпарко)

Е, куди ж ти, Сапечко, ще рано, зостанься... я так рада, що ти прийшла...

1 «Отже, тішмося, поки ми молоді» — початок відомої латинської пісні університетської молоді.— Ред.

С а н я (усміхаючись лукаво)

Що я прийшла? Та ми ж так часто бачимось!

Любов

Сьогодні ми всі зібрались, можна було б славно час провести, я сподівалась, що ти згодишся мені пригравати!

С а п я

Ні, там уже, певно, мама вернулась і думає, куди се я поділась, та ще й (сміється) з мігренню!- Добраніч, Олімпіадо Іванівно. (Прощається з нею і з лікарем, потім подає руку Орестові.) Бувайте здорові. (Одчиняє середні двері.) Ух, як темно, я боятимусь!

Любов

Може б, ви, Оресте, провели Сапю?

Орест^ повагом з видимою неохотою повертається до дверей.

Милевський

Я вас проведу, Олександро Вікторівно, коли позволите!

С а н я

Ах, спасибі, та нам з вами, здається, по дорозі; добраніч, панове!

Милевський робить загальний поклін і кидається за Санею помогти їй одягтись. Обоє виходять. Орест зачиняє за ними.

вихід х

Ті ж без Сані і Мнлевського.

Орест сідає біля Люби на тому стільці, де стояло пуделко, тепер він тримає пуделко в руках. Лікар з Олімпіадою Іванівною за столом на протилежному кінці. Обидві пари розмовляють кожна окремо, але одночасно.

Лікар

(вслід)

А як же не по дорозі! Тепер скрізь буде по дорозі!

Олімпіада Іванівна

Нащо ви, Якове Григоровичу, дратуєте Милевського старістю, він сього не любить.

Лікар

Ба, не любить! А нащо сказано: пізнай самого себе! Та се я, не вам кажучи, з заздрощів — бачу, що чоловік от-от ожениться, то я йому навздогін: на тобі, коли так! Така вже наша старокавалерська натура!

Олімпіада Іванівна