Читати книгу - "Пан Ніхто"

кожної можливої зміни обставин. Бо ж обставини так чи інакше зміняться і то, напевне, скоро і навряд чи на мою користь.

У перервах між роздумами я часто згадую Франсуаз. Після стількох місяців самоти думки про чорняву красуню викликають у мене далеко не снотворні картини. Щоб відігнати їх, переконую себе, що сама Франсуаз мене аніскільки не цікавить, — мене приваблює тільки жіноче тіло. Але це неправда. І хоч у світі, де ми живемо, не обійтися без брехні, обманювати самого себе просто безглуздо. Коли б мене вабило тільки жіноче тіло, — в «Копакабані» є широкий вибір. Але після Франсуаз жодна з тих жінок не цікавить мене. І все ж я задоволений, що того дня не кинувся на чорнявку. Нехай бачить, що ми бідні, але чесні або ж хоч здатні вдавати, що чесні.

Якщо деякі мої сумніви виявляться небезпідставними, Франсуа і повинна знов з'явитися на моєму обрії. Якщо ж ні, то ми зустрілися й розійшлися:і нічийним рахунком.

Минув цілий тиждень мого перебування на віллі, поки чорнявка завітала до мене вдруге. Це сталося надвечір — о порі, коли самотність гнітить навіть таких людей, як я, — тобто тих, кого життя наділило тільки самотністю. Я саме знімав піжаму, щоб надягти нову білу сорочку, як раптом чую дзвоник. Коли Франсуаз входить до холу, я саме вожуся з краваткою.

— Добрий вечір. Ви прокинулися чи збираєтесь знову лягати? — запитує вона, дивлячись на мене із вибачливою цікавістю.

— Ні те, ні друге. Просто готуюся до зустрічі з вами, — скромно відповідаю я.

— Яка інтуїція… Схоже, що кохання робить людей ясновидцями.

— І зненависть теж.

— У такому разі мені, мабуть, краще піти.

— Дозвольте, я хоч пригощу вас кавою.

— Невже ви настільки ненавидите мене? Краще вже пригостіть ляпасом.

— Гаразд, не будемо лаятись, — примирливо бурмочу я. — Пригощу вас келихом перно, а ви мене — кавою.

Вдягаю піджака і прямую до буфета, намагаючись обмежуватись лише суто діловими рухами й не дивитися на Франсуаз, бо сьогодні вона ще більше збуджує мене. Не знаю, чим це викликано: тим, що образ цієї жінки переслідував мене цілий тиждень, чи її визивним туалетом, але присутність Франсуаз знову впливає на мене як ідея фікс. На ній світло-синій костюм, який щільно облягає її форми, й поплінова блуза в синьо-шоколадних квітах. Я вже не кажу про імпозантні обриси бюста. Пастельно-синій колір надає її волоссю, чорним очам та білому обличчю якоїсь майже неймовірної ефектності. Цій жінці личать усі кольори.

— Ви, певно, збиралися кудись? — цікавиться гостя, поки я пораюсь із пляшками й келихами.

— Не вгадали. Я звідси не виходжу.

— Правда? Навіщо ж тоді цей вишуканий вигляд?

— Так, для самопочуття.

— Сьогодні ви говорите якось незрозуміло.

— Що ж тут незрозумілого? — відповідаю я, кидаючи в келихи лід і наливаючи питво. — В такий час люди, як правило, виходять розважатись, поспішають у ресторан або на побачення. От і я приготувався, наче теж кудись іду. Це створює ілюзію, нібито і я такий, як інші.

Жінка кидає на мене свій звичний швидкий погляд і каже:

— Мені здається, що замість такого сеансу самонавіювання простіше було б вийти, як це роблять усі.

— Згоден, — схвально киваю головою. — Тоді допоможіть мені винести все це начиння на веранду.

Якийсь час ми сидимо під жовтим накриттям, п'ємо з холодних запітнілих келихів, випускаючи в повітря цівки тютюнового диму.

— Ви не відповіли мені, — нагадує Франсуаз.

— Значить, не мав бажання відповісти.

— Це нетактовно…

— Чому? Ви теж не про все розповідаєте.

— Наприклад?

— Будь ласка: чому ви приходите сюди? Я не повірю, якщо ви переконуватимете мене, буцімто не можете без мене жити.

— Не хвилюйтесь. Я брешу помірніше, ніж ви.

— Чому ж тоді?

— Нещасна ви людина! Скільки вам треба ще прожити на цім світі, доки збагнете, що найбільша втіха кожної жінки — задовольнити свою цікавість? Ви викликали в мені цікавість до себе. Ваш посередник, який заманив мене сюди, ваше відлюдництво у цій віллі, яка, звичайно, не належить вам, не кажучи вже про безліч вигадок, що ними ви пригостили мене, — все це дуже загадкове.

— І не здогадувався, що в мене такий загадковий вигляд. Але якщо так, спробую зберегти його, щоб не втратити такої клієнтки.

Франсуаз підводиться, робить кілька кроків по веранді і зупиняється біля мого крісла. Це, звісно, продуманий маневр, а можливо, й наслідок звичайного пригнічення. Я не дуже цікавий співрозмовник… Цього разу я вже не можу відвести очей од її стрункої звабливої постаті, — вона заступила мені весь виднокруг. Я підводжусь, наче загіпнотизований.

— Скажіть, Емілю… — вона замовкає, ніби їй важко вперше вимовити моє ім'я.

— Що? — шепочу я пересохлими вустами, намагаючись щось розгледіти в темряві її чорних очей.

— Скажіть… ви мене справді кохаєте?

— Не меліть дурниць. Між такими, як ми, не може бути справжнього кохання, — відповідаю я.

І обіймаю її округлі тугі плечі.

________

Після азбуки Морзе беремося за тайнопис. Я вивчаю всілякі рецепти, хімікалії, слухаю технічні настанови. Знання пана Гарріса невичерпні і бездоганні — справжня енциклопедія. Об'ємиста й корисна енциклопедія, яка навряд чи скоро побачить світ, бо назва їй — «Довідник шпигуна». Шкодо, що невдовзі Гарріс візьме під пахву свою чорну теку й подасться читати лекції новому дебютантові, я мене пошлють складати іспити шпигунства в країні, з якої я ледве втік.

Непокоїть мене й інше. З кожним днем я все більше усвідомлюю, що заняття наближаються до кінця. Поки що мене вчать теорії. Про те, що буває потім, я не раз чув у Болгарії: замість Гарріса з'явиться Дуглас чи хтось інший і викладе конкретний план операції, який я змушений буду не тільки завчити напам'ять, а й здійснити на практиці.

В ці дні напруженого очікування єдина втіха для мене — Франсуаз. Побоювання, що після першої фізичної близькості вона надокучить мені, не справдились. Либонь, через те, що ми з Франсуаз, хоч таке трапляється рідко, аж надто рідко, підходимо одне одному. Й саме тому, що вона не належить до так званих «солоденьких жіночна», Насолода, зрештою, колись, а часто й першого разу, обертається гіркотою. Прагнеш охолоджувального напою, а маєш клейкий сироп петицій і примх. А Франсуаз мені цим не загрожує. Після нашої першої безсонної, п'янкої ночі вона вдоволено кинула крізь прочинені двері ванної:

— Ти виявився аж надто стомливим коханцем, наче дикун. Добре, що більшість не такі, як ти.

У такий же спосіб Франсуаз і надалі виявляла свою прихильність до мене. Все ж це краще, аніж коли б вона