Читати книгу - "Хроніка капітана Блада"

я міг би приєднатись до капітана Істерлінга. Тепер же, пересвідчившись в усьому, в чому його підозрював, і навіть більше, я не приєднаюсь до нього навіть за половину всіх скарбів, якщо припустити, ніби вони існують, в чому я дуже сумніваюсь.

Всі представники з «Бонавентури», почувши це, схопились на ноги, ніби то був сигнал, і загаласували, але Істерлінг помахом руки змусив їх замовкнути. В тиші пролунав тонкий голос мосьє Жуанвіля:

— Ви навдивовижу необережна людина, капітане.

— Цілком може бути, — безтурботно й легковажно відповів Блад, — але це покаже час. Останнього слова ще не сказано.

— То зараз я його скажу, — раптом лиховісно мовив Істерлінг. — Я сам збирався попередити вас, що вам не дозволять зійти з цього корабля з тими відомостями, які у вас є, поки ви не підпишете угоди. Та ви так ясно виявили свої наміри, що попередження зайві.

Не встаючи з-за столу, капітан Блад подивився вгору на капітана «Бонавентури», що стояв у погрозливій позі, і троє його друзів з «Сінко Льягаса» вражено побачили, що він усміхається. Незвичайно боязкий і невпевнений у собі спочатку, Блад поводився тепер навмисне необережно й зухвало. Його не можна було зрозуміти.

Хагторп не витримав і спитав:

— Що ви хочете цим сказати, капітане Істерлінг? Які у вас наміри щодо нас?

— А такі: закувати вас у кайдани й кинути в трюм, де ви не зможете заподіяти ніякої шкоди.

— Боже мій, сер… — почав був Хагторп, проте його слова заглушив рішучий і спокійний голос капітана Блада:

— І ви, мосьє Жуанвіль, спокійно дозволите вчинити таке?

Жуанвіль розвів руками, відкопилив спідню губу й знизав плечима:

— Ви самі накликали на себе лихо, капітане Блад.

— Ось для чого ви тут — щоб зробити відповідне повідомлення мосьє д'Ожерону! Ну-ну! — дошкульно засміявся капітан Блад.

Враз полуденну тишу надворі розітнув грім гармати, і всі здригнулися. Сполохано закричали чайки, люди втупились один в одного, потім Істерлінг стривожено запитав, ні до кого зокрема не звернувшись:

— Що це, кат би його взяв? Йому люб'язно відповів Блад:

— Не тривожтесь, любий капітане. Це просто салют, що його дав на вашу честь Огл — надзвичайно вправний гармаш з «Сінко Льягаса». Хіба я вам не розповідав про нього? — він окинув поглядом усе товариство.

— Салют? — повторив Істерлінг. — Про що це ви, чорт забирай? Який салют?

— Ну, звичайна собі ввічливість, спосіб нагадати нам і попередити вас. Нагадування про те, що ми забрали годину вашого часу і що далі ми не можемо зловживати вашою гостинністю. — Він підвівся і випростався, невимушений і елегантний у своєму чорному, розшитому сріблом іспанському вбранні. — Бажаємо вам, капітане, всього найкращого.

Люто почервонівши, Істерлінг вихопив з-за пояса пістоль.

— Ти, підступний блазню! Ти не підеш з цього корабля! — заревів він.

Капітан Блад знову всміхнувся.

— Слово честі,— мовив він, — це буде дуже погано і для корабля, і для всіх, хто є на борту, разом з цим винахідливим мосьє Жуанвілем, який справді вірить, ніби ви заплатите йому обіцяну частку своїх примарних скарбів за те, що він дасть проти мене брехливе свідчення, аби виправдати вас в очах губернатора, коли ви загарбаєте «Сінко Льягас». Як бачите, щодо вас у мене немає ілюзій, дорогий капітане. Ви надто простакуватий, як на шахрая.

Істерлінг вибухнув зливою брутальних слів, розмахуючи пістолем. Але застосувати зброю йому не давала якась невиразна тривога, накликана насмішкуватим і впевненим поводженням Блада.

— Ми марнуємо час, — перебив його Блад, — а кожна мить винятково дорогоцінна. Вам слід знати, що на вас чекає. Я віддав Оглу такий наказ: якщо за десять хвилин після його салюту я й мої друзі не покинемо борт «Бонавентури», він повинен вгатити ядро вам у борт по ватерлінії, а після цього ще стільки, скільки буде потрібно, щоб пустити вас на дно. Не думаю, що доведеться витрачати надто багато ядер. Огл дуже влучний стрілець. Його відзначили, коли він служив у королівському флоті. Та я, здається, вже розповідав вам про нього.

Тишу, що запала по цих словах, порушив Жуанвіль.

— Господи боже! — вискнув він, схоплюючись на ноги. — Випустіть мене звідси!

— Перестань скавуліти, французький пацюк! — загарчав розлючений Істерлінг. Потім, загрозливо розмахуючи пістолем, спрямував свою лють на капітана Блада. — Ах ти ж підла п'явко! Покидьку вчений! Краще б ти ставив банки та пускав кров, як я тобі й радив!

Було видно, що він задумав убити Блада. Але той випередив його. Перш ніж хто-небудь встиг щось зрозуміти, він вхопив за шийку велику плескату пляшку з канарським, що стояла перед ним, і вдарив нею Істерлінга в ліву скроню. Капітан «Бонавентури» від удару похитнувся і сперся спиною об переділку, а Пітер Блад, злегка вклонившись йому, мовив:

— Дуже шкодую, що в мене немає банок, але, як бачите, пустити кров я можу і з допомогою звичайної пляшки.

Істерлінг, втративши свідомість, сповз униз і безживною купою впав біля переділки. Це видовище привело його прибічників у рух. Пірати посунули на капітана Блада, хрипко закричавши, і хтось уже був простягнув до нього руки. Та крізь ревище прорвався його дзвінкий голос:

— Вас попереджено! Час уже кінчається. Десять хвилин майже минуло, і або я із своїми друзями піду звідси, або ми всі тут потонемо!

— Ради бога, подумайте, що ви робите! — вигукнув Жуанвіль і кинувся до дверей.

Однак якийсь пірат, що мав практичний розум і встиг дещо змикитити, схопив француза за поперек і кинув назад.

— Гей там! — гукнув він до капітана Блада. — Ти із своїми людьми йди перший. Та швидше! Ми зовсім не хочемо потонути, як пацюки.

Вони пішли, як їм було сказано, супроводжувані прокляттями, погрозами й обіцянками поквитатися.

Чи то головорізи, що юрмились на палубі, не знали про наміри Істерлінга, чи їм було заборонено перешкоджати Бладові і його супутникам, але вони не зачепили їх.

Коли шлюпка була напівдорозі між обома кораблями, Хагторп, нарешті, зумів опанувати свій голос.

— Клянусь спасінням душі, Пітере, була мить, коли я думав, що хвилини наші злічені,— сказав він.

— Так, так, — охоче підхопив Піт. — Вони мало не були злічені. — Він нахилився до Пітера Блада, який сидів на кормі: — А що було б, якби з якоїсь причини ми не вибралися за десять хвилин і Огл відкрив вогонь?

— Ах, — відповів Блад. — Справжня небезпека полягала для нас у тому, що він і на думці не мав відкривати вогонь.

— Але ж ти наказав йому!

— Ні, саме це я й забув наказати. Я тільки велів йому дати холостий постріл,