Читати книгу - "Річки Лондона"

призначили розслідувати вбивство Вільяма Скірміша, не гаяла часу: вони зібрали записи відеокамер спостереження й спробували знайти на них убивцю. Це був дуже великий файл, і саме його я відкрив першим.

Згідно з рапортом, ця камера була встановлена на розі Джеймс-Стріт і дивилася на захід. Запис був послідовністю не дуже якісних кадрів, що знімалися за поганого освітлення приблизно раз на секунду. Але попри погане освітлення було чітко видно Вільяма Скірміша, який ішов під камерою в напрямку Генріета-Стріт.

— А ось і наш підозрюваний, — сказала Леслі й указала.

На екрані була ще одна людина, яка пройшла повз Вільяма Скірміша й вийшла з кадру. Усе, що можна було про неї сказати: напевно, чоловік; можливо, в джинсах і шкіряній куртці. Згідно з коментарями, цю людину було вирішено звати «СВІДОК А».

Потім з'явилася третя фігура, яка йшла геть від камери. Я натиснув паузу.

— Він не схожий на того самого чоловіка, — сказала Леслі.

Це точно. На цьому чоловікові було щось на кшталт шапки смурфа та смокінг часів короля Едуарда — навіть не питайте, звідки я знаю, як виглядали смокінги за часів короля Едуарда; скажу лише, що це певним чином пов'язано з «Доктор Хто», і на цьому облишмо це питання. Ніколас казав, що смокінг червоний, але зображення з камери спостереження було чорно-біле. Я повернувся на два кадри назад, а потім знову вперед. Перша людина, СВІДОК А, вийшла з кадру за два кадри до того, як з'явився чоловік у шапці смурфа.

— Дві секунди на перевдягання, — сказала Леслі. — Жодна людина на це не здатна.

Я клацав далі. Чоловік у шапці смурфа вийняв палицю й швидко наздогнав Вільяма Скірміша. Замахування загубилося між кадрами, але удар було видно чітко. На наступному кадрі тіло Скірміша вже здолало півшляху до землі, а маленьку темну пляму, про яку ми вирішили, що то має бути голова, було ледь видно біля портика.

— Боже мій! Він дійсно відбив йому голову, — сказала Леслі.

Точнісінько, як сказав Ніколас.

— А ось на це, — сказав я, — жодна людина не здатна.

— Ти вже бачив, як людині голову відбивають, — сказала Леслі. — І я там була, забув?

— То була дорожньо-транспортна пригода, — сказав я. — То були дві тони металу, а не палиця.

— Так, — сказала Леслі й постукала по екрану. — Але ми бачимо це на власні очі.

— Тут щось неправильно.

— Окрім того, що людину вбивають?

Я повернув той кадр, на якому на сцені з'явився Шапка Смурфа.

— Ти бачиш палицю?

— Ні, — сказала Леслі. — Обидві його руки видно. Може, вона в нього на спині?

Я перейшов на наступний кадр. На третьому кадрі палиця чарівним чином з'явилася в руках Шапки Смурфа, але це могло бути результатом затримки між кадрами. І було з цією палицею ще дещо неправильне.

— Вона завелика, як для бейсбольної бити, — сказав я.

Палиця була завдовжки щонайменше як дві третини зросту чоловіка, що тримав її. Я кілька разів переходив по кадрах то назад, то знову вперед, але не міг зрозуміти, де він її ховав.

— Може, йому подобається говорити дуже лагідно? — сказала Леслі[2].

— Де взагалі можна дістати биту такого розміру?

— У «Крамниці великих бит»? — сказала Леслі.

— Спробуймо глянути на його обличчя, — сказав я.

— «Бити для великих хлопчиків», — сказала Леслі.

Я ігнорував її та дивився далі. Вбивство тривало менше, ніж три секунди, лише три кадри: на першому підготовка, на другому удар, а на третьому наслідки. Четвертий кадр спіймав Шапку Смурфа, коли той розвертався: профіль у три чверті, в якого стирчали підборіддя та великий гачкуватий ніс. На наступному кадрі Шапка повертався туди, звідки прийшов. Тепер він ішов повільніше, досить безтурботно, наскільки можна було судити з такого відеозапису. Палиця зникає через два кадри після вбивства — і знову я не зміг знайти, куди вона ділася.

Я подумав, чи немає можливості покращити зображення облич, і почав шукати відповідну функцію.

— Ідіот, — сказала Леслі. — Відділ розслідування вбивств це й без тебе мав зробити.

Вона була права. Відео вже мало посилання на покращені зображення Вільяма Скірміша, СВІДКА А та вбивці в шапці смурфа. Всупереч тому, що показують у серіалах, покращення відеозапису має межу. І байдуже, якщо зображення цифрове — якщо інформації немає, її немає. Тим не менш, хтось із лабораторії добре постарався, і попри те, що всі три обличчя були нечіткі, щонайменше було очевидно, що це три різні людини.

— На ньому маска, — сказав я.

— Ти починаєш вигадувати, — сказала Леслі.

— Подивись на підборіддя та ніс, — сказав я, — таких не буває.

Леслі вказала на коментар до цього зображення:

— Схоже, слідчі згодні з тобою.

До файлу доказів додавався список «заходів», одним із пунктів якого було «перевірити місцевих виробників і продавців театральних і маскарадних костюмів». Пріоритет цього пункту був дуже низький.