Читати книгу - "Відірвана від коренів"

вежі, до великої голої палати, висіченої у камені, з величезним каміном, який формою нагадував рот, повний пекельно стрибаючого полум'я…

Він потягнув мене до нього, і в момент сліпого жаху я зрозуміла, що він зараз кине мене туди. Він був дуже сильним, набагато сильнішим, ніж повинен був бути чоловік його розміру, і легко тягнув мене вниз по сходах. Але я не збиралася так легко дозволити йому кинути мене у вогонь. Я не леді, і не тиха дівчинка; все своє життя я провела, працюючи в лісі, лазила по деревах і через ожину, і паніка дала мені реальну силу. Я скрикнула, коли він потягнув мене ближче до вогню, а потім почала щосили дряпати і звиватися, так що на цей раз я дійсно поклала його на підлогу.

І полетіла за ним. Ми вдарилася головами об плити разом, і він приголомшено лежав нерухомо якусь мить, з нашими переплетеними кінцівками. Вогонь стрибав і потріскував поруч, і коли моя паніка зникла, я раптово помітила, що в стіні поруч з каміном були невеликі залізні двері печі, і перед ними діжа для замішування тіста, а над нею величезна широка полиця з кухонними горщиками і приправами. Це справді була кухня.

Через деякий час він сказав, майже здивованим тоном,

— Ти ненормальна?

— Я думала, що ви збираєтеся кинути мене в піч, — сказала я, трохи приголомшена, а потім почала сміятися.

Це був не справжній сміх — я була наполовину в істериці на той час, вичавлена шістьма способами і голодна, мої гомілки і коліна були у синцях, отриманих, коли він тягнув мене вниз по сходах, моя голова боліла, наче тріснув череп, і ще я просто не могла зупинитися.

Але він не знав цього. Все, що він знав — це що дурна сільська дівчина, яку він вибрав, сміється над ним, Драконом, видатним чарівником королівства, її паном і господарем. Я не думаю, що хтось так сміявся з нього за тих сто років, що минули. Він підвівся, зіштовхнувши з себе мої ноги, вільні від плаття, і, вставши на ноги, подивився на мене зверху вниз, обурено, як кішка. Я тільки засміялася сильніше, а він різко повернувся і залишив мене саму сміятися на підлозі, наче не міг придумати, що зі мною зробити.

Після того, як він пішов, моє хихикання затихло, і я відчула себе якось трохи менш порожньо і боязливо. Він не кинув мене в піч, зрештою, і навіть не вдарив мене. Я підвелася і оглянула камін: було важко зрозуміти, чому камін був настільки жарким, у ньому не було нічого, що могло би горіти, тоді я повернулася спиною до вогню і почала вивчати величезну кімнату з нішами в стінах, зі стійками, повними поблискуючих скляних пляшок — з вином, як я здогадалася. Мій дядько одного разу приніс таку пляшку в будинок моєї бабусі щоб відсвяткувати Середину зими.

Тут було все: бочки яблук, упакованих в соломі, картопля, морква і пастернак в мішках, довгі мотузки заплетеної цибулі. На столі в центрі кімнати я знайшла книгу, поряд стояли незапалена свічка, чорнильниця і перо, і коли я відкрила її, то зрозуміла що це була бухгалтерська книга із записами всіх запасів, написаних впевненою рукою. У нижній частині першої сторінки була приписка, написана дуже дрібно; коли я запалила свічку і нагнулася, то змогла прочитати:

«Сніданок о восьмій, обід о першій, вечеря о сьомій. Залишай їжу в бібліотеці за п'ять хвилин до потрібного часу, ти не мусиш бачити його, коли немає ніякої необхідності говорити — хоч весь день. Мужності!»

Безцінні поради, і щодо мужності теж! Це було як дотик руки друга. Я обняла книгу, притиснувши до себе, відчуваючи себе менш самотньою, ніж за весь день. Було ближче до полудня, і Дракон не залишився в нашому селі, тому я подумала про обід. Я не була відмінним кухарем, але моя мати трохи вчила мене куховарити, і я робила деколи закупки для моєї сім'ї, так що знала, як відрізнити свіжу зелень від несвіжої, і яка частина плоду найкраща. Але я ніколи не мала так багато приправ для використання: тут були навіть спеції, які пахли як торт для свята Середини зими, і ящик, повний свіжої м'якої сірої солі.

В кінці кухні було дивно холодне місце, де я знайшла підвішене м'ясо: цілу оленячу ногу і двох великих зайців; також там був кошик, повний яєць. Був свіжий хліб, вже спечений, загорнутий в тканину, а поруч я виявила цілий горщик з тушкованим кроликом і менший горошок з кашею. Я спробувала: як для свята, помірно солоне, трохи солодке і ніжне; ще один подарунок від анонімної руки в книзі.

Я не знала, як подавати їжу, як це тут робилося взагалі, і боялася думати, що Дракон буде очікувати чогось більшого. Але я була вкрай вдячна за приготовлений обід. Я поклала горщики на високу полицю над вогнем, щоб нагріти їжу, і трохи хлюпнула при цьому на плаття, поклала два яйця на тарілку і в духовку, щоб спекти, знайшла тацю, помила тарілки і ложки. Коли кролик підігрівся, я поставила його на тацю, нарізала хліб, я повинна була нарізати трохи менші шматки, тому що відірвала окраєць і з'їла його сама, поки чекала на кролика, і поклала вершкове масло. Я навіть приготувала запечене яблуко, зі спеціями: моя мати навчила мене робити його для нашої недільної вечері зимою, — тут було кілька духовок, і я могла робити це все водночас — готувати все разом. Я навіть почала трохи пишатися собою, коли зібрала все на таці разом: це було схоже на свято, хоча і дивне, тут було достатньо їжі лише для однієї людини.

Я понесла тацю вгору по сходах, обережно, і аж тоді спохопилася, що не знаю, де знаходиться бібліотека. Якби я подумала ще трохи, я б вирішила, що її не могло бути на нижньому поверсі, і її справді тут