Читати книгу - "Смерть у Бреслау"

не переставав «посміхатися». Дзвін знову загув у Моккових грудях. Він підійшов до допитуваного і вдарив того в обличчя долонею.

— Чого це ти так веселишся, жиде? Може, то ти написав цю маячню своєю паскудною мовою?

Гіршберґ закрив обличчя долонями. Кримінальний секретар Гайнц Кляйнфельд, один з найкращих поліцейських у кримінальному відділі, мав батька рабина. Зараз він стояв, утупившись у підлогу. Мокк проковтнув слину й зробив рукою жест «вивести». Рука боліла. Він ударив трохи засильно.

Своїх людей він знайшов у залі для зборів. Глянувши на них, Мокк зрозумів, що не почує нічого нового. Ганзлік і Бурк опитали дванадцятьох торговців тваринами, але ніхто з них не чув, аби хтось завозив скорпіонів. Смолож не натрапив на жоден слід приватного звіринця, але добув цікаву інформацію. Один із власників магазину з гризунами й зміями сказав, що його постійним клієнтом є такий собі огрядний бородатий чоловік, який купує плазунів та ящірок. На жаль, більше нічого власник магазину не зміг про нього розповісти. Райнхардт і його люди опитали п’ятдесят повій у публічних домах. Одна з них зізналася, що знає такого собі професора, любителя вдавати, ніби він четвертує її мечем, і при цьому щось вигукує якоюсь незнайомою мовою. Поліцейські здивувалися, бо ця інформація не справила на шефа жодного враження. Опитавши повій, агенти Райнхардта склали список з п’ятнадцятьох садистів і фетишистів, які виявилися настільки необачними, що запрошували «дівчаток» до власних помешкань. Сімох із них не вдалося застати вдома, восьмеро мали залізне алібі: обурені дружини останніх одностайно підтвердили, що їхні гірші половини вчорашню ніч провели в подружньому алькові.

Мокк подякував своїм людям і роздав їм завдання на завтра. Здавалося, вони не надто раділи завтрашній робочій неділі. Форстнерові Мокк сказав:

— Приїдьте по мене о десятій. Провідаємо одну відому особу. Потім підете до університетського архіву. Не дивуйтеся, він працюватиме. Один з бібліотекарів матиме завтра додаткове чергування. Ви складете список усіх, хто хоч трохи займався сходознавством: від студентів, що провчилися один семестр, до докторів іраністики чи санскритології. A propos[9], вам відомо, що таке санскрит?

Не чекаючи відповіді, Мокк вийшов з управління. Попрямував Швайдніцер Штадтґрабен, у бік універмагу Вертгайма. Звернув ліворуч на Швайдніцер-штрасе, проминув масивний пам’ятник Вільгельма II, який охороняли дві алегоричні фігури Держави та Війни, перехрестився на церкву Божого Тіла й повернув на Цвінґер-пляц. Пройшов повз реальну гімназію й увійшов до кав’ярні Оттона Штіблера. У затісній залі, темній від тютюнового диму й сповненій пахощами міцної кави, товклося чимало любителів чорного напою. Мокк увійшов до службового приміщення. Бухгалтер відразу припинив вести рахунки й вийшов, аби дати Моккові можливість вільно поговорити по телефону. Мокк не довіряв поліційним телефоністкам і часто вів таємні розмови з цього апарата. Набрав домашній номер Мюльгауза. Назвався й вислухав потрібну інформацію. Тоді подзвонив дружині й пояснив свою відсутність за обідом купою роботи.

Бреслау, субота 13 травня 1933 року. Пів на четверту пополудні

«Єпископський льох» у будинку Сілезького Двору на Гельмут-Брюкнер-штрасе, яка до приходу нацистів звалася Бішоф-штрасе, славився чудовими супами, печенею й свинячою голяшкою. Стіни закладу прикрашали картини баварського художника Едуарда фон Ґрюцнера, на яких було змальовано сценки з не надто аскетичного життя ченців. Мокк найдужче любив бічний зальчик, освітлюваний зеленим тьмяним світлом, що пробивалося крізь вітраж у стелі. Колись Мокк заходив сюди частенько. Він поринав у мрії серед миготливих тіней, заколисаний підземною тишею, нечутним подихом льоху. Проте зростаюча популярність ресторану знищила сонну атмосферу, яку так полюбляв радник. Тіні колихалися й зараз, але плямкання крамарів і власників складів, верещання есесівців, які останнім часом приходили сюди просто таки юрмами, призводило до того, що замість спокою омріяні океанські хвилі сповнювали Моккову уяву намулом і шорсткими водоростями.

Кримінальний радник перебував у скрутній ситуації. Протягом кількох місяців він спостерігав за змінами в поліції, які викликали в нього неспокій. Він знав, що до одного з найкращих його співробітників, єврея Гайнца Кляйнфельда, багато хто ставиться зневажливо. Один з поліцейських, якого нещодавно прийняли до кримінального відділу, відмовився працювати із Кляйнфельдом. Результатом стало те, що за кілька днів цей поліцейський більше в нього не працював. Але то було на початку січня. Тепер Мокк зовсім не мав певності, що він би викинув з роботи цього нациста. Відтоді багато чого змінилося. 31 січня міністром внутрішніх справ і начальником усієї прусської поліції став Герман Ґерінґ, а через місяць до солідного будинку Бреславського регентства на Лессінґ-пляц в’їхав новий коричневий обер-президент Сілезії, Гельмут Брюкнер, а ще за неповні два місяці до Бреславського управління поліції прийшов новий начальник — лиховісний Едмунд Гайнес. Запанували нові порядки. Старий табір для французьких полонених на Штреленер-шосе в Тарногаї перетворився на концентраційний табір, до якого одними з перших потрапили близькі Моккові знайомі, колишній начальник поліції Фріц Фойґт і колишній бургомістр Карл Мах. На вулицях раптом з’явилися банди підлітків, що впивалися вірою у власну безкарність і найдешевшим пивом Гаазе. Із смолоскипами в руках вони оточували кордоном колони заарештованих євреїв і антифашистів з дерев’яними табличками на шиях, де були перелічені всі їхні «злочини» проти німецького народу. З кожним днем вулиці змінювали назви за прізвищами нових коричневих патронів. В управлінні поліції активізувалися члени НСДАП[10], а в західному крилі чудової будівлі розташувалося Гестапо, до якого відразу почали переходити найкращі люди з інших відділів. У кримінальному відділі, незважаючи на Мюльгаузові протести, Гайнес посадовив свого улюбленця Форстнера, а особистого ворога Мокка, такого собі радника Айле, призначили керівником нового єврейського відділу. Ні, сьогодні, у травні 33-го, Мокк не зважився б на такі рішучі дії. Він перебував у складному становищі. Мусив бути лояльним щодо фон дер Мальтена й масонської ложі, яка допомогла йому зробити блискучу кар’єру, та водночас не міг налаштувати себе проти нацистів. Найбільше розлючувало його