Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб’єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес — без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, поняття «охоронюваний законом інтерес»... у логічно-смисловому зв’язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб’єктивного права;

б) є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб’єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес»... треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

4. Захист цивільних прав здійснюється не лише судом, але й іншими органами та особами:

1) Президентом України. Відповідно до ст. 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

З метою захисту цивільних прав та інтересів Президент, зокрема, зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (п. 15 ст. 106 Конституції); скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ст. 106 Конституції);

2) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Ці органи захищають цивільні права та інтереси як шляхом вчиненням фактичних дій (наприклад, припинення працівниками міліції злочину, який посягає на особу чи власність), так і шляхом прийняття відповідних рішень (наприклад, рішення СЕС про зупинення реалізації неякісної продукції, про усунення порушень на ринку цінних паперів тощо).

При цьому ст. 17 ЦК визначає, що рішення, прийняті зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду;

3) Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

4) прокурором. Прокурор може захищати цивільні права та інтереси шляхом вжиття відповідних заходів прокурорського реагування: протесту, припису, подання. Підстави та порядок їх застосування передбачені Законом України «Про прокуратуру»;

5) нотаріусом. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ст. 19 ЦК закріплює право особи на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. При цьому самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Судовий захист порушених прав та інтересів особи, порівняно з іншими формами захисту, має наступні ознаки:

1) здійснюється спеціальним державним органом — судом;

2) здійснюється професійними юристами — суддями;

3) відбувається у передбаченій законом процесуальній формі;

4) є остаточним;

5) має найвищу юридичну силу;

6) здійснюється шляхом постановлення судового рішення, яке має загальнообов’язкову силу;

7) виконання рішення суду забезпечується можливістю застосування державного примусу;

8) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

5. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Коментована стаття встановлює принципи, яким повинне відповідати цивільне судочинство:

— справедливий судовий розгляд і вирішення цивільних справ;

— неупереджений судовий розгляд і вирішення цивільних справ;

— своєчасний судовий розгляд та вирішення цивільної справи.

Ці принципи закріплюють у національному законодавстві положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 р., ратифікованої Законом України від 17.07.97 р., відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Незважаючи на юридичну невизначеність принципів справедливості, неупередженості та своєчасності, вони неодноразово застосовувалися Європейським судом з прав людини. Під час застосування цієї норми Конвенції Європейський Суд з прав людини відзначив, що «справедливість строку розгляду справи» повинна визначатися складністю справи, а також поведінкою заявника та відповідних владних структур (судів). У цивільних справах щодо статусу особи має значення те, що є важливим для самого заявника, а на це