Читати книгу - "Меч і хрест"

О-о-о… А ось і наш головний змій! До речі, ти знаєш, про що я дізналася? – Ліда раптом гаряче зашепотіла щось у вуха подругам, які миттєво опинилися біля її рота.

Що саме, Марійка не розчула, хоча дуже хотіла б.

Вона жадібно поглянула на новоприбулого і тут же, боячись, що хтось устиг розшифрувати її нелегальний погляд, опустила очі долу й почала з підкресленим інтересом розглядати свої нічим не примітні пальці з коротко обстриженими нігтями і задирками.

Хлопець, що став причиною цього невеликого переполоху, йшов по коридору самовпевненою ходою плейбоя, який звик, що його тіло постійно полірують десятки жіночих поглядів.

Він був гарний, навіть занадто гарний як для чоловіка. І цей надлишок краси – вередливі губи, гордий ніс, чорне волосся, зібране ззаду у хвіст, – мимоволі сприймався оточенням як щось порочне, що перебирає за межі встановленої норми.

Три подружки автоматично вигнули спини, три пари грудей – першого, другого і третього розмірів – наставилися на нього, як пістолети. Три пари очей упилися в нього, як гарпуни, і заклично потягли до себе. Досі Мир, який мав симптоматичне прізвище Красавицький, вважався їх загальною колективною власністю, позаяк не віддавав перевагу жодній. Статечно посміхаючись, красень попрямував до їхнього вікна.

І тут сталося щось неймовірне, що практично прирівнюється до дива – отого, про яке Марійка мріяла щоночі, до безсоння придумуючи все нові й нові подробиці.

Мимохідь махнувши подругам рукою, Мир підійшов до Марійки і, спершись ліктями на підвіконня, навис над нею всім тілом.

– Марійко, як справи? – промурчав він ніжно.

Її серце істерично задубасило в груди дебелим кулаком, так що від цього гуркоту заклало вуха!

– Добре, – відповіла вона ледве чутно, напружено дивлячись йому в грудну клітку.

Боже, вона була в його обіймах!!!

– А шпаргалочки в тебе є? – лагідно запитав Мир, акуратно підводячи пальцем її підборіддя.

– Є.

Уперше в житті Марійка дивилася йому у вічі!!!

– За Васиними конспектами? – про всяк випадок уточнив той, хоча запитання було суто риторичним. – А навіщо вони тобі, якщо ти й так усе знаєш?

– Коли я пишу шпаргалки, то зайвий раз повторюю матеріал і систематизую знання, – автоматом видала Марійка ще зі школи завчену репризу, почувши яку, всі вчителі приголомшено розтуляли рота, розуміючи: рай на землі все-таки існує!

– Он як… – Несподівано він нахилився до неї так близько, що їхні губи опинилися в страхітливій близькості. – А де вони в тебе? – мовив він еротичним напівшепотом, майже торкаючись губами її рота.

– Під спідницею, – чесно відповіла Марійка.

– Під спідничкою, – солодко повторив Мир, кладучи досвідчені руки на її щільно зведені коліна. – Поміняємося, чуєш? Шпаргалки – на мій вдячний поцілунок? Ну віддай їх мені, а то я іспит завалю…

У його вустах це прозвучало як: «Віддайся, а то я збожеволію!», і у відповідь Марійка лише покірно кивнула, не в змозі відірвати від нього зачарованого погляду.

Красень по-хазяйськи поклав руку їй на плече і, притискаючи до свого стегна, на очах у всіх потягнув за ріг коридора. Марійка встигла помітити, що три подруги обурено дивляться їм услід, але всі її думки й почуття перемістилися в один занімілий лівий бік, що стикався з його джинсами і сорочкою, від якої пахло сигаретним димом, одеколоном і неможливим щастям.

– Ну?

Тепер вони були тет-а-тет.

Склавши руки на грудях, Мир вичікувально дивився на неї, і не думаючи відвертатися. Вона хотіла попросити його про це, але в язик ніби вкололи дозу місцевого наркозу. Тяжко соромлячись, Марійка обернулася до нього спиною і, незручно задерши спідницю, витягла з-під неї спеціально зшитий фартушок із розсортованими по кишенях відповідями.

– Боже, яка краса! – насмішкувато розчулився він, приймаючи її рукоділля. – Куди ж мені це причепити? – Він вивільнив із штанів полу сорочки і прилаштував синій фартушок на животі, пов’язавши його шворочки собі на шию. – Спасибі, Марусю! Ти дуже корисна дівчина! – його губи недбало цмокнули повітря. – Цілую. Бувай!

Привид Красавицького випарувався.

Марійка стояла, притулившись спиною до стіни, і зачарування неможливого дива стікало з неї, як тала вода з дахів будинків.

Зараз, ніби хтось показав це їй збоку, вона зрозуміла раптом, якою кумедною була ця сцена спокушання Марійки Ковальової заради Васиних шпаргалок. йому було нудно сказати «дай» і отримати. І від надлишку сили і веселого презирства до життя, з бажання потішити чи позлити (?) трьох подруг, помилуватись її догідливим кролячим поглядом, її трихвилинною вірою, що такий, як він, міг звернути увагу на таку, як вона, Мир – ледачий бог занадто покірного в його руках жіночого світу – мимохідь вивернув Марійчину «таємницю» навиворіт.

І, ставши дійсністю, вона виявилась убогою та смішною.

Марійка боязко висунула голову з-за рогу – Мир стояв між трьома красунями, ледь обійнявши Риту за голі плечі. Він завжди вирізняв її. Чи вона сама вирізнялася – вона була з тих, хто здатний на багато що, але переконаний, що може абсолютно все. І попри свою смагляву й огрядну циганську вроду, нагадувала Марійці самозакоханий самовар.

Немов відчувши на собі її погляд, компанія разом повернула голови в її бік і дружно заіржала.

У цю мить двері екзаменаційної аудиторії відчинилися, викидаючи в коридор п’ятьох зацькованих дівчат.

– Таки завалила? – злякалася Женя.

Але проридати щось їй у відповідь жертви історії не встигли.

У дверному отворі вималювалася дорідна фігура красуні-екскурсовода.

– Наступні, – грозово виголосила Василина Андріївна й відважила чотири кивки підборіддям у бік занадто веселої четвірки.

* * *

Із обличчям, напруженим, як бойовий кулак, Катя зайшла у свіжовідремонтований особняк на Пушкінській вулиці – фасад його був прикрашений дзеркальною металевою дошкою з чорними літерами, які мало що говорять необізнаним:

КЛУБ ЦЕРЦЕЯ

Вхід тільки за картками членів клубу