Читати книгу - "Вогненний водоспад, Юрій Павлович Сафронов"

у довгу й небезпечну дорогу. Потім потиснув йому руку і сказав:

— Мені б дуже хотілося бути разом з вами, та мене не пустять. Я обов’язково проживу ще п’ятнадцять років. У вас вони не будуть стріляти. Ви подружите з ними. Вони мають полюбити вас.

УЛАМОК ЗІРКИ І

“Я пишу Вам тому, що Вам, як фантастові, найлегше повірити у той незвичайний випадок, який стався зі мною торік улітку. Я працюю трактористом. Цим вже все сказано про мою професію, у поясненнях нема потреби.

Якось уранці, здається, дев’ятого вересня, я мав з’їздити в місто. Прокинувся о четвертій ранку, нашвидкуруч поснідав, сів на велосипед і поїхав. Спершу дорога йшла лісом, та кілометрів за два ліс скінчився, і потяглися наші поля. Саме цю відкриту ділянку я й хотів проїхати за ранкової прохолоди.

День обіцяв бути спекотним. На голубому небі не видно було ані хмаринки. Немовби всю землю було накрито блакитною чашею. Тиша незвичайна. Тільки й чутно було щебіт розбурканих птахів та шурхотіння велосипедних шин по зарослому травою путівцю.

І раптом ніби гарматний постріл несподівано почувся неподалік. Щось промайнуло зовсім поруч зі мною і врізалось у путівець метрів за двадцять від мене, здійнявши клуби пилюки. Спершу я розгубився з несподіванки. Потім скочив з велосипеда і, поклавши його на землю, кинувся до хмарини пилюки, що осідала.

Я розгріб руками землю й намацав невеликий круглий предмет. Він був ще гарячий і обпікав пальці. Мені все зразу стало ясно. Метеорит! Невеликий гість із космосу впав трохи не на голову мені. Він лишив на дорозі неглибоку борозну, притрусив пилюкою траву і перевернув шар свіжої землі.

В самому падінні метеорита нічого особливого не було. Та я вирішив написати Вам листа, щоб розповісти про його чудові властивості і про те, що сталося далі.

Метеорит був зовсім чорний, об’єм мав як три сірникові коробки. За формою — майже правильна куля, наче бритвою зрізана з одного боку. Його поверхня виблискувала, мов полірована. Моє обличчя відбивалося в ньому, як у кривому свічаді.

Головні дивні властивості метеорита виявилися пізніш. Я повернувся з міста серед дня й став розглядати камінь пильніше, через збільшувальне скло. Сонячне проміння падало через відчинене вікно на стіл, яскраво освітлюючи чорний камінь. Скільки я не вдивлявся в його поліровану поверхню, не зміг помітити жодної, бодай найменшої тріщини. Він був зовсім монолітним, цей маленький важкий предмет.

Я навів збільшувальне скло на його поверхню і сфокусував промені. Диск сонця, зменшений у багато разів, заяскравів на його блискучій поверхні маленькою цяткою, що сліпила очі. Мені хотілося перевірити, чи не плавитиметься ця речовина під час нагрівання. На тому місці, де була сонячна пляма, на камені з’явився невеликий горбик.

Здавалося, що камінь увібрав сонячне проміння і перетворив його на свою дивну чорну речовину. Раніш я ніколи не чув, щоб каміння росло під дією світла.

За півгодини на камені був уже не горбок, а чорна гілочка завдовжки трохи більше сантиметра! Вона була вся нерівна, у патьоках і напливах, як гілка старої тополі. З години на годину вона все видовжувалась. Я наводив промінь сонця то на один її бік, то на другий і змусив гілочку подвоїтись на кінці. Тепер цей чорний відросток ще більше нагадував живу гілочку.

В моєму житті це було перше, а може, й останнє наукове відкриття. У мене був камінь, про який, як я з’ясував, не повідомлялося навіть у книжках!

Зрештою я зрозумів, що мене схвилював не так сам факт падіння метеорита, як його незвичайна здатність рости під дією сонячних променів. У мене якось не вкладалося в голові, що невідчутні на дотик промені світла можуть раптом перетворюватись на відчутну дуже міцну чорну речовину.

Довго я намагався відшукати яке-небудь схоже явище в природі, але так і не знайшов.

Та, можливо, мій камінь не просто камінь, а уламок рослини з якоїсь далекої зруйнованої планети? Можливо, там, на її поверхні, росли непроглядні ліси з деревами з чорного каменю?

Під ранок, провертівшись усю ніч з боку на бік, я чітко сформулював два найнеясніших для себе питання: чи матеріальне світло і як рослини використовують його для свого росту? Я зважився поговорити з головним інженером і з нашим агрономом.

Я схопився якомога раніше і зустрів нашого головного інженера біля його домівки. На моє щастя, він теж вийшов раніше.

— Чатуєш? — розсміявся він. — Певне, знову щодо пального чи по запчастини прийшов?

— Та ні, інше…

— Що ж саме? Кажи прямо. Поговоримо відверто. Тільки без усяких там вигадок, без підходів. Не люблю цього! Давай просто до діла!

“Ну, що ж, до діла, так до діла, — подумав я. — Ще краще!” І просто напрямки спитав його:

— Семене Семеновичу, як по-вашому, чи матеріальне світло?

Головний інженер навіть зупинився від несподіванки, насупився й недовірливо оглянув мене з ніг до голови швидким поглядом.

— Яке світло?

— Ну, звичайне, сонячне, наприклад?

— Я ж просив тебе починати розмову без підходів. От манера починати від Адама! Кажи, чого тобі треба?

— А я й кажу без усякого Адама. Мені цікаво знати, чи матеріальне світло? Вчора з вечора засіла ця думка в голові, ніч погано спав, усе думав. Вирішив поговорити з вами. Ви не подумайте, я без усякої задньої думки!

Здається, головний інженер почав вірити, що я не жартую, але питання було надто незвичним і несподіваним.

— Що ж воно від бога, по-твоєму? Звичайно, матеріальне!

— Мені також здається, що матеріальне, от тільки якась незвичайна в нього матерія. Ось камінь — це справді матерія, його й помацати, й потримати можна в руках! А світло, воно якесь не таке… Не відчутне на дотик…

— А ти знаєш, як Ленін визначив матерію? — інженер навіть поморщився,